Відкрити головне меню

Худякова Антоніна Федорівна

Герой Радянського Союзу

Антоніна Федорівна Худякова (*20 червня 1917, с. Нова Слобода, Брянська область — †17 грудня 1998, Олександрія) — радянська військова льотчиця, Герой Радянського Союзу (1946). Після Другої світової війни — краєзнавець.

Антоніна Федорівна Худякова
Худякова А.jpg
Народилася 20 червня 1917(1917-06-20)
с. Нова Слобода, зараз Карачевський район, Брянська область
Померла 17 грудня 1998(1998-12-17) (81 рік)
м. Олександрія
Громадянство СРСР СРСР
Національність росіянка
Діяльність військовий льотчик, краєзнавець
Alma mater Військово-повітряна інженерна академія імені Жуковськогоd
Науковий ступінь Кандидат технічних наук
Учасник німецько-радянська війна
Військове звання старший лейтенант
Партія КПРС
Нагороди
Герой Радянського Союзу (№ 6150)
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня

Біографічні даніРедагувати

Антоніна Худякова народилась 20 червня 1917 року в селі Нова Слобода нині Карачевського району Брянської області в селянській родині. Навчалася в Бежицькому машинобудівному технікумі, після якого була у 1937 році направлена в Україну, у місто Кам'янське, на вагонобудівний завод на посаду майстра. Ще дівчиною захопилась парашутним спортом, тому в подальшому працюючи на заводі стала курсанткою місцевого аероклубу. Навчання продовжила в Херсонські авіаційній школі Осоавіахіму, яку закінчила в 1940 р., ставши штурманом-льотчиком. Працювала льотчиком-інструктором спочатку в Брянському, а потім в Орловському аероклубі.

Друга світова війнаРедагувати

З початком війни у жовтні 1941 р. пішла добровольцем до Червоної Армії. Спочатку належала до льотної частини Раскової, потім до полку Бершанської. В 1942 році закінчила Курси вдосконалення командного складу. Худякова однією з перших прийшла у Таманський авіаційний жіночий полк нічних бомбардувальників, який тоді ще тільки формувався. На фронтах з травня 1942 року. Особисто здійснила 926 бойових вильотів, мала бойовий наліт 3139 годин. Брала активну участь в обороні Північного Кавказу, ліквідації німецьких військ на Таманському і Кримському півостровах, у Білорусі, Польщі, Східній Прусії, Німеччині.

 
Антоніна Худякова біля пам'ятника на свою честь у м. Карачев

На закінчення Другої Світової війни Антоніна Худякова була заступником командира ескадрильї 46-го гвардійського нічного бомбардувального авіаційного полку 325-ї нічної бомбардувальної авіаційної дивізії 4-ї повітряної армії 2-го Білоруського фронту, гвардії старшим лейтенантом.

Після війниРедагувати

Після закінчення війни перебувала у запасі, а потім у відставці. Лише після Другої світової війни, 1952 року, її примусили вступити до лав КПРС. Після виходу в запас постійно проживала у місті Олександрія Кіровоградської області. Проводила активну виховну роботу серед молоді. За її сприяння була зібрана перша експозиція і створений Олександрійський краєзнавчий музей. З 1980 р. до 1991 р. працювала його директором, активно допомагала при зборі експонатів, організації експозицій. У грудні 2003 краєзнавчому музею було присвоєно її ім'я.

Особисте життяРедагувати

З чоловіком, Ігорем Семиреченським, воєнним льотчиком-винищувачем, познайомилась в роки війни. З 1943 року вони разом. В цьому шлюбі було двоє дітей, старша дочка і молодший син. Син Ігор[1] — журналіст, літературний редактор книг та журналів, мешкає в місті Москва. Дочка Тетяна закінчила історичний факультет Харківського університету. Вийшла заміж за художника з Олександрії Степана Ніколенка, виростила двох дочок, мешкає з чоловіком в Олександрії.[2]

Нагороди й відзнакиРедагувати

Худякова була удостоєна звання почесного громадянина міст Олексанрії[3] і Карачева. В Карачеві ще за її життя було встановлено їй пам'ятник.

Антоніна Худякова була нагороджена багатьма бойовими медалями, а також орденами:

Звання Героя Радянського Союзу було їй присвоєне 15 травня 1946 року (медаль № 6150).

ПриміткиРедагувати

  1. Игорь Игоревич Семиреченский. Архів оригіналу за 22 жовтень 2013. Процитовано 12 березень 2012. 
  2. СТЕПАН НИКОЛЕНКО И ТАТЬЯНА СЕМИРЕЧЕНСКАЯ. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 12 березень 2012. 
  3. Олександрійська міська рада. Архів оригіналу за 3 жовтень 2014. Процитовано 9 травень 2015. 

ДжерелаРедагувати