Відкрити головне меню

Христо Коцев (або Попкоцев, Коцов; 5 січня 1869, Ново Село, Османська імперія (нині — Болгарія) — 30 квітня 1933, Варна, Болгарія) — болгарський вчитель і революціонер, видатна фігура правого крила Внутрішньої македонсько-одринської революційної організації, член ЦК ВМОРО. [1] Використовував такі псевдоніми, як Арнаут Сульо, Ібрік Чауш, Братоєв, Момчил і Попчето. [2]

Христо Коцев
Народився 5 січня 1869(1869-01-05)
Ново Село, Османська імперія (нині — Болгарія)
Помер 30 квітня 1933(1933-04-30) (64 роки)
Варна, Болгарія
Громадянство Болгарія
Національність болгарин
Діяльність письменник, політик
Відомий завдяки болгарський революціонер
Володіє мовами болгарська
Учасник Перша Балканська війна і Друга Балканська війна
Посада Mayor of the City of Skopje[d]
Автограф Signature of Hristo Kotsev.svg
Коцевъ, Хр (1933). Стари и нови писатели за българитѣ въ Македония. Варна: Издание на дружество Илиндень - Варна, Печатница „Изгрѣвъ“. 

БіографіяРедагувати

Христо Коцев народився 5 січня 1869 року в Ново Село, громада Штип, в Османській імперії, нині — Північна Македонія. Навчався в Ново Село та Штипі з Коце Шикеріновим, Йосифом Ковачевим і Михайлом Ковачевим, Александром Попзахарієвим, Димитаром Павловим та іншими. У 18841885 рр. навчався в Кочані. Потім один рік (18851886) навчався у Скоп'є. [3] У 1886 почав вчитися в болгарській гімназії в Салоніках. Після шкільного повстання група його товаришів була виключена з гімназії. На початку 1888 з групою із 19 чоловік, включаючи інших майбутніх революціонерів, був залучений сербською пропагандою і продовжив свою освіту в белградській Великій школі. Піддавшись сильному тиску, його друзі підняли нове повстання в 1889 р. і знову були виключені. Згодом емігрували групою в Болгарію, де Христо поступив в 1892 і закінчив в слов'янську філологію та літературу в Університеті Софії при Любомирі Мілетичу, Александрі Балабанові, Іванові Брожці . У Софії в 1890 році була заснована товариство молоді для підготовки вчителів з Македонії з членами: Даме Груєвим, Ніколою Наумовим, Петаром Попарсовим, Христо Коцевим, Димитаром Мірчевим, Ніколою Дейковим. [3]

У 18911892 рр. — викладач Болгарської Духовної Школи в Константинополі, одночасно викладав у чотирикласній болгарській школі у Фенері. [4] Працював болгарським учителем у Стамбулі до 1894, а потім викладав у Скоп'є (18941895) і Едірне (18951896). [3] У Едірне в 1895 році Даме Груєв доручив йому, як одному із вчителів у болгарській чоловічій гімназії в Едірне і члену організації, першим почати створення комітету в Едірнській Фракії. [5] Таким чином, на початку 1896 Христо Коцев і Павло Генадієв заснували Революційний комітет в Едірне, головою якого став Коцев. У тому ж році він був призначений вчителем в Солунській гімназії, де на Солунському конгресі був обраний членом ЦК ВМОРО на період 1896-1897 рр. На конгресі в Салоніках в 1898 був заарештований і засуджений до чотирьох років в'язниці в березні 1899. У січні 1903, після звільнення, відвідав Конгрес ВМОРО у Салоніках. Був членом ЦК знову в 1903-1904 рр.

Неодноразово був заарештований і ув'язнений. [3] За словами Михайла Думбалакова, наприкінці 1905 Коцев був заарештований в Салоніках разом з Думбалаковим, Петром Попарсовим і Чолаковим. [6]

Під час Першої Балканської війни був добровольцем у Македонсько-одринському ополченні і служив у Нестроєвій роті 9-го батальйону. Отримав орден з короною. [7] Міський голова Скоп'є з 1917 по 1918.

Після воєн викладач гімназії в Провадії в 1918-1919 рр. [8] і у Варні. Був членом Ілінденської організації [9] та Спілки македонських емігрантських організацій.[10] Христо написав спогади, опубліковані в чотирьох послідовних випусках журналу "Македонія". Він є автором книжки «Старі і нові болгарські письменники в Македонії», яка була видана в 1933 у Варні. [11]

Помер 30 квітня 1933 у Варні. [12]

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Обзор на архивните фондове, колекции и единични постъпления съхранявани в Български исторически архив: От фонд No. 381 до фонд No. 599. София: Народна библиотека „Кирил и Методий“. 1986. с. 287. 
  2. Николов, Борис. ВМОРО – псевдоними и шифри 1893-1934, Звезди, 1999, стр.10, 19, 43, 68, 80
  3. а б в г Обзор на архивните фондове, колекции и единични постъпления съхранявани в Български исторически архив: От фонд No. 381 до фонд No. 599. София: Народна библиотека „Кирил и Методий“. 1986. с. 288. 
  4. Училищен преглед, 1939, № 38, Министерство на народната просвета, София, стр. 234.
  5. MacDermott, Mercia (1978). Freedom or Death: The Life of Gotsé Delchev. London & West Nyack: Journeyman Press. с. 230. 
  6. Думбалаковъ, Михаилъ (1933). Презъ пламъцитѣ на живота и революцията, том I. София: Печатница „Художникъ“. с. 97. 
  7. „Македоно-одринското опълчение 1912-1913 г. Личен състав“, Главно управление на архивите, 2006, стр. 381.
  8. Обзор на архивните фондове, колекции и единични постъпления съхранявани в Български исторически архив: От фонд No. 381 до фонд No. 599. София: Народна библиотека „Кирил и Методий“. 1986. с. 289. 
  9. Държавен архив - Варна, ф. 13 К, оп.1, а.е. 24, л. 2-3.
  10. Шанданов, Петър, Богатство ми е свободата, ИК Гутенберг, София, 2010, стр. 140.
  11. Коцевъ, Хр (1933). Стари и нови писатели за българитѣ въ Македония. Варна: Издание на дружество Илиндень - Варна, Печатница „Изгрѣвъ“. 
  12. Николов, Борис Й. Вътрешна македоно-одринска революционна организация. Войводи и ръководители (1893 – 1934). Биографично-библиографски справочник. София, 2001, стр. 135.