Хорунжий Анатолій Мефодійович

Анатолій Мефодійович Хорунжий (нар. 5 листопада 1915 — пом. 8 травня 1991) — українській письменник, прозаїк та журналіст, лауреат літературної премії ім. О.Фадєєва, член Спілки письменників України.

Хорунжий Анатолій Мефодійович
Ім'я при народженні Анатолій Мефодійович Хорунжий
Народився 5 листопада 1915(1915-11-05)
с.Маломихайлівка, Покровський район, Дніпропетровська область, УРСР, СРСР
Помер 8 травня 1991(1991-05-08)
Київ
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність українець
Діяльність письменник, прозаїк, журналіст
Знання мов українська
Нагороди
Орден Вітчизняної війни II ступеняОрден Вітчизняної війни II ступеняОрден «Знак Пошани»Орден «Знак Пошани»
Орден Трудового Червоного ПрапораОрден Червоної ЗіркиОрден Червоної Зірки

ЖиттєписРедагувати

Анатолій Хорунжий народився 5 листопада 1915 року в селі Маломихайлівка Васильківського району, тепер Покровського району Дніпропетровської області[1]. Закінчив ФЗУ в місті Дніпропетровську. Працював арматурником на заводі ім. К.Лібкнехта у Нижньодніпровську. Згодом повернувся у своє село. Був секретарем комсомольської організації села Дебальцеве й одночасно заступником голови правління колгоспу «Весела долина» Васильківського району, а згодом працював інструктором райкому комсомолу. З 1933 по 1935 роки він співпрацював у районній газеті «Колгоспник Васильківщини».

У 1935 році поступив у Інституту журналістики в Харкові, який закінчив у 1938 році. Після закінчення інституту працював відповідальним секретарем «Кіровоградської правди»[2]. Був першим керівником Кіровоградського обласного літературного об'єднання «Степ» (1939-1941)[3].

У роки німецько-радянської війни був фронтовим кореспондентом газети «За честь Батьківщини», «Крила Перемоги» Другої повітряної армії І Українського фронту. Війну закінчив у званні капітана.

Після війни Анатолій Хорунжий працював у Чернівецькому літературно-меморіальному музеї Юрія Федьковича.

З 1950 року Анатолій Хорунжий працював завідувачем відділу редакцій часописів «Вітчизна», «Дніпро», був редактором газети «Літературна Україна». З 1958 року Анатолій Хорунжий мешкав у Ірпіні по вулиці Спартака 3, поблизу Будинку творчості письменників, де керував літературною студією «Дебют».

Анатолій Хорунжий був секретарем правління Київської організації Спілки письменників України.

Помер Анатолій Хорунжий 8 травня 1991 року в Києві.

Сім'яРедагувати

Дружина: Єлизавета Борисівна Хорунжа, журналістка. Син: Володимир Хорунжий — український музикант (джазмен), композитор та кінопродюсер[4].

Літературні твориРедагувати

Збірка оповідань і нарисів
  • «Буковинські оповідання» (1949),
  • «Літа молодії» (1952),
  • «Весняний дощ»,
  • «На цілинних землях» (1954),
  • «Вечірня дорога»,
  • «Рідне село» (1956),
  • «Останній» (1958),
  • «Незабутні весни» (1959),
  • «Наше метро» (1960),
  • «Строгість» (1961),
  • «Перший слід» (1963),
  • «Давня французька пісенька» (1971),
  • «Ми з тобою, поле» (1972);
Повісті
  • «Незакінчений політ» (1958),
  • «Ковила» (1960),
  • «Місто над нами» (1962),
  • «Чорна бурка»,
  • «Три верби» (1964),
  • «Осяяний зорями» (1967),
  • «Дужчий за океан» (1978),
  • «Супрун» (1980) та інші.

Співавтор сценарію документального фільму «Крила Перемоги» (1973).

Автор літературних записів спогадів радянських повітряних асів: О. Покришкіна — «Небо війни», В. Лавриненкова — «Повернення в небо», В. Єфремова — «Ескадрильї летять за обрій».

ПриміткиРедагувати

  1. Хорунжий, Анатолий Мефодиевич // Краткая литературная энциклопедия: в 9 т. / Під ред. А. А. Суркова. — Москва: «Советская энциклопедия», 1962–1968. — Т. 8.
  2. Літературне об'єднання «Степ»
  3. Осяянні словом
  4. В.Хорунжий:«Немає нічого більш національного...»

ДжерелаРедагувати