Відкрити головне меню
Мікрофотографія жовчного міхура при холециститі

Холецисти́т (лат. cholecystitis, від грец. χολή — «жовч» + κύστις — «міхур») — запалення жовчного міхура.

Зміст

Етіологія та патогенезРедагувати

Причинами виникнення холециститу та холангіту (запалення загальної жовчної протоки — холедоха) є ураження різними інфекційними хворобами, аутолітичне враження слизової оболонки жовчного міхура при проникненні в нього соку підшлункової залози, глистяна інвазія. Останнім часом виникнення холециститу пов'язують також з вірусною природою (внаслідок вірусного гепатиту).

Сприяють виникненню холециститу застій жовчі в жовчному міхурі, наявність жовчних каменів, дискінезія жовчних шляхів, яка виникає під впливом стресових станів і негативних емоцій, розлади функцій ендокринної, центральної і вегетативної нервових систем. Велику роль у вирішенні цієї хвороби відіграють переїдання, особливо жирної їжі, надмірна маса тіла, гіподинамія, шкідливі звички: споживання алкоголю, куріння та надмірне захоплення прянощами; розлади моторної функції кишечника, зокрема так звані звичні запори.

Виділяють гострий і хронічний холецистит, які надто важко піддаються лікуванню. На хронічний холецистит хворіють роками, іноді десятиліттями. Холецистит часто ускладнюється запаленням жовчних шляхів (холангітом), іноді запаленням підшлункової залози (панкреатитом).

СимптомиРедагувати

Основні ознаки гострого холециститу: нападоподібні болі в правій половині живота, що іррадіюють в праве плече, лопатку; нудота і блювання; озноб і підвищення температури тіла; можливі жовтяниця і свербіння шкірного покриву. Небезпечне ускладнення холециститу — перитоніт.

ЛікуванняРедагувати

Існує 2 методи лікування: консервативне та оперативне.

Консервативна терапія включає:

  • зняття запального синдрому (спазмолітики, новокаїнові блокади, ненаркотичні анальгетики);
  • постійна декомпресія шлунка, холод на ділянку правого підребір'я;
  • неспецифічна детоксикаційна терапія;
  • корекція електролітного балансу і гемокоагуляційних порушень;
  • кардіальна і судинна терапія;
  • протизапальна терапія;
  • імуномодулятори, гепатопротектори;
  • антиферментна терапія (туласилон, гордокс, Е-АКК);
  • дієтотерапія[1];
  • психотерапія.[2]

ДжерелаРедагувати

  • Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990. — 304 с., іл., 6,55 арк. іл. (С.?)ISBN 5-311-00418-5

ПриміткиРедагувати