Відкрити головне меню

Хатинь (Білорусь)

село в Білорусі, знищене нацистами

Хатинь (біл. Хатынь) — колишнє село в складі Логойського району, розташоване в Мінській області Білорусі. 22 березня 1943 року, після вбивства партизанами декількох німецьких солдатів, село було знищено 118-им батальйоном шуцманшафту спільно з військовослужбовцями німецького «зондер-батальйону СС Дирлевангер». Під час спалення села було вбито 149 місцевих мешканців, зокрема 75 дітей.

Меморіальний комплекс «Хатинь»
Портал:Музеї
Khatyn - Villages.jpg
54°20′10″ пн. ш. 27°56′27″ сх. д. / 54.33611° пн. ш. 27.94083° сх. д. / 54.33611; 27.94083
Тип меморіальний комплекс і Q50066265?
Статус спадщини Державний список історико-культурних цінностей Республіки Білорусь
Країна Flag of Belarus.svg Білорусь
Розташування Логойський район, Мінська область Білорусь Білорусь
Засновано 5 липня 1969
Відвідувачі
  • 204 500 осіб (2012)
Сайт khatyn.by
Хатинь (Білорусь). Карта розташування: Білорусь
Хатинь (Білорусь)
Хатинь (Білорусь) (Білорусь)

Хатинь у Вікісховищі?

5 липня 1969 року на місці, де розташовувалось село, відкрили Меморіальний комплекс «Хатинь», а сама назва Хатинь стала одним із символів знищення цивільного населення під час Другої світової війни.

Зміст

Історія трагедіїРедагувати

 
Пам'ятник Йосипу Камінському з убитим сином на руках

21 березня 1943 року в селі заночували червоні партизани з загону «Месники» » під командуванням старшого лейтенанта Морозова. На ранок 22 березня, в 6 кілометрах від села вони влаштували засідку до котрої потрапило два взводи 1-ї роти 118-го поліцейського охоронного батальйону, сформованого з військовополонених та радянських громадян.[1] Унаслідок атаки загинуло троє поліцейських та двоє німецьких солдат, у тому числі шеф-командир роти гауптштурмфюрер Ганс Вельке, що був олімпійським чемпіоном 1936 року. Поранений командир взводу Мелешко надав наказ про знищення партизан. Під час переслідування німецькі підрозділи натрапили на 30 заготівельників лісу з села Козирі і вбили їх, прийнявши за партизан.

Після проведення операції партизани відступили до найближчого села — Хатині і зупинились там.

Про напад було доповідано штурмбаннфюреру СС Дірлевангеру, котрий прийняв рішення про проведення операції із зачистки села. На підмогу викликали підрозділ 36-ї гренадерської дивізії СС «Дірлевангер» (нім. SS-Sonderregiment Dirlewanger), більшу частину вояків якого складали кримінальники або вояки, які скоїли злочини під час служби в армії[2][3]. Дивізія також мала у своєму складі військово-терористичні підрозділи — «айнзацгрупи».

О 17:00 село було оточено, і розпочався його штурм. Під час операції було вбито декілька партизан, ще біля двадцяти підозрілих осіб відправили у штаб батальйону. Наказом начальника поліції та СС генеральної округи «Білорусь» обергрупенфюрера Курта фон Готберга село було визнано партизанською базою і прийнято рішення про його ліквідацію.

Селян зігнали до дерев'яної стодоли розміром 12х10 метрів, зачинили двері, обклали соломою й підпалили. Тих, хто намагався вибратися, розстрілювали кулеметники. Таким чином було вбито та спалено живцем 149 жителів села Хатинь, у тому числі 75 дітей, врятувалось лише декілька чоловік.[4][5][6][7][8]

Після війни десятки колабораціоністів були засуджені за цей злочин, судові процеси над ними тривали аж до грудня 1986 р., коли Військовим трибуналом Білоруського військового округу був засуджений і розстріляний начальник штабу 118-го батальйону Григорій Васюра[9].

Меморіальний комплексРедагувати

У пам'ять білоруських сел, знищених нацистами в роки Другої світової війни, в січні 1966 року ЦК КПБ прийняв рішення про створення на місці спаленого села в Логойському районі меморіального комплексу «Хатинь». У березні 1967 року був оголошений конкурс на створення проекту меморіалу, де перемогу отримав проект архітекторів: Ю. Градова, В. Занковіча, Л. Левіна та скульптора С. Селіханова. 5 липня 1969 року відбулось урочисте відкриття меморіального комплексу «Хатинь».

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Нацистський злочин з українським акцентом. Історична правда.
  2. Martin Windrow, Francis K. Mason, The World's Greatest Military Leaders, p. 117
  3. Timothy Snyder (Oct 2, 2012). Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin. Basic Books. с. 241—242, 304. ISBN 0465031471. Процитовано June 28, 2013. 
  4. Zur Geschichte der Ordnungspolizei 1936–1942, Teil II, Georg Tessin, Dies Satbe und Truppeneinheiten der Ordnungspolizei, Koblenz 1957, s.172-173
  5. Leonid D. Grenkevich; David M. Glantz (1999). The Soviet Partisan Movement, 1941-1944: A Critical Historiographical Analysis. London: Routledge. с. 133–134. ISBN 0-7146-4874-4. 
  6. Per A. Rudling, «Terror and Local Collaboration in Occupied Belorussia: The Case of Schutzmannschaft Battalion 118. Part One: Background», Historical Yearbook of the Nicolae Iorga History Institute (Bucharest) 8 (2011), p.202-203
  7. Petrouchkevitch Natalia Victims and criminals: Schutzmannschaft battalion 118: Theses and Dissertations (Comprehensive) — Belarus, Ukraine, Wilfrid Laurier University — 1999. — P. 35.
  8. 118-й охранный батальон // Сайт Государственного мемориального комплекса «Хатынь» (khatyn.by) (Перевірено 5 жовтня 2010)
  9. Горелик Е. Убиение Хатыни: палачи и подручные. Неизвестные подробности известных событий // Белорусская деловая газета. — 2003. — 5 марта. Архів оригіналу за 14 травень 2008. Процитовано 28 грудень 2013. 

ЛітератураРедагувати

  • Rudling, Per Anders. "The Khatyn Massacre in Belorussia: A historical controversy revisited." Holocaust and Genocide Studies 26.1 (2012): 29-58.
  • Bernd Boll: Chatyn 1943. In: Gerd R. Ueberschär (Hrsg.): Orte des Grauens. Verbrechen im Zweiten Weltkrieg. Primus-Verlag, Darmstadt 2003, ISBN 3-89678-232-0, S. 19–29.
  • Bernhard Chiari: Alltag hinter der Front. Besetzung, Kollaboration und Widerstand in Weißrußland 1941–1944 (Schriften des Bundesarchivs. Bd. 53). Droste, Düsseldorf 1998, ISBN 3-7700-1607-6.
  • Jochen Fuchs, Janine Lüdtke, Maria Schastnaya: Stätten des Gedenkens in Belarus: Chatyn und Maly Trostinec. Teil 1: Chatyn. In: Gedenkstätten-Rundbrief. Nr. 138, 2007, ISBN 1195828-5, S. 3-10.
  • Christian Gerlach: Kalkulierte Morde. Die deutsche Wirtschafts- und Vernichtungspolitik in Weißrußland 1941 bis 1944. Studienausgabe. Hamburger Edition, Hamburg 2000, ISBN 3-930908-63-8 (Zugleich: Berlin, Techn, Univ., Diss., 1998).
  • Natallja V. Kirylava: Chatyn. Belarus', Minsk 2005, ISBN 985-01-0564-X.
  • Bogdan Musial (Hrsg.): Sowjetische Partisanen in Weißrußland. Innenansichten aus dem Gebiet Baranoviči 1941–1944. Eine Dokumentation (= Schriftenreihe der Vierteljahrshefte für Zeitgeschichte. Bd. 88). Oldenbourg, München 2004, ISBN 3-486-64588-9.
  • Hans Heinrich Nolte Osarici 1944. In: Gerd R. Ueberschär (Hrsg.): Orte des Grauens. Verbrechen im Zweiten Weltkrieg. Primus-Verlag, Darmstadt 2003, ISBN 3-89678-232-0, S. 186–194.
  • Astrid Sahm: Im Banne des Krieges. Gedenkstätten und Erinnerungskultur in Belarus. In: Osteuropa. Jg. 58, Nr. 6/8, 2008, ISSN 0030-6428, S. 229–245.

ПосиланняРедагувати