Вікіпедія

Харківська трагедія

Харківська трагедія — спалення в'язниці НКВС разом з ув'язненими на вулиці Чернишевській в Харкові. Це був прояв тактики випаленої землі з метою знищення «ворогів народу»[1].

Подія сталася під час відступу з міста частин Червоної армії у 1941 році. У результаті було спалено 1200 осіб. Були чутки, які зафіксував письменник Дмитро Чуб, що серед загиблих був режисер Іван Юхименко з дружиною та дітьми[2], але він помер в 1943 році в лікарні в'язниці в Казані[3]. Решту в'язнів вивели з міста та спалили у селі Непокрите[4].

Перебіг подій ред.

Агроном Відмич-Бандура згадував, що подія зі спалення в'язнів сталася вночі[5].

Любченко Аркадій Панасович згадував: «Але Харків знає і бачив ще жахливіше видовище. Йому позаздрила б уся середньовічна інквізиція, сам славнозвісний Торквемада облизав би губи. Це було у величезному будинкові колишнього НКВС, де лишились ще сотні в'язнів. Тут справа вирішилась зовсім просто. Енкаведисти міцно замкнули тих людей, старанно облили будинок гасом і підпалили. Вони хотіли одним заходом звільнитися від маси ув'язнених і знищити свої витончені знаряддя катувань та різні компрометуючі документи. Зойк смертельного страху, разючий благальний крик знявся в камерах, коли жертви зрозуміли, що з ними роблять. Лемент і прокльони було чутно поза будинком, але довкола стояла густа сторожа, запобігаючи будь-яким спробам врятувати приречених. Їх душив дим, палив вогонь, вони безсило корчились і стогнали так, що здавалось, немов самі стіни, сама земля сходять глибинним стогоном. Вони дедалі конали. Потім над задимленою братньою могилою різко струменів сморід обпалених трупів, і коли їх одгрібали, свідомість просто відмовлялась сприйняти цей пекельний жах».

Після трагедії ред.

Письменник Дмитро Нитченко згадував:

Проходячи по Чернишевській вулиці, зупиняюся біля спаленої в'язниці НКВД. Дивлюся на чорні, похмурі стіни цього колишнього страховища, де з волі кривавої Москви три тижні тому знищено 1200 людей. Який жах! […] Моя душа горить, як в огні. Як покарати катів за цей злочин? Як заплатити їм за все тортурування нашого народу впродовж багатьох років?[2]

Вшанування ред.

17 березня 2012 року було в Харкові вперше вшановано жертв Харківської трагедії. Присутні звернулися до топонімічної комісії Харківської міської ради з проханням дозволити розміщення на будівлі облуправління міліції меморіальної дошки в пам'ять про харківську трагедію[6][7].

Примітки ред.

  1. ↑ Рибальченко, Р. К. Підкови на снігу: спогади про війну, враження, роздуми, пошуки істини / Р. Рибальченко. — Харків: Курсор, 2006. — с. 45
  2. ↑ а б В лісах під Вязьмою [Текст]: спогади про Другу світову війну / Д. Чуб. — 2. вид., доп. — Мельборн: Ластівка, 1983. — с. 120 с.
  3. ↑ Покарана за кохання, або Життя, зрада і смерть, варті пера Шекспіра.
  4. ↑ http://magazines.russ.ru/sp/2011/13/bo24.html «Живя в этой провинции»: Александр Введенский и мир Харькова
  5. ↑ https://argumentua.com/stati/ya-uvi-del-kak-go-rela-tol-pa-kak-pogib-klassik-ukrainskoi-poezii
  6. ↑ Харьковским милиционерам предложили вспомнить Сталина. Архів оригіналу за 25 лютого 2014. Процитовано 21 березня 2012.
  7. ↑ В память о погибших. В честь живых!. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 березня 2012.

Джерела ред.

  • Спалені живцем / В.Кисиленко // Газета «Главное». 2012. 10 брезеня.
  • Репресії в Україні (1917—1990 рр.): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Авт.-упор. Є. К. Бабич, В. В. Патока; авт. Вступ. Статті С. І. Білокінь. — К.: Смолоскип, 2007. — 519 с.
  • Харківська трагедія
  • Любов Дражевська, Оксана Соловей. Харків за часів німецької окупації 1941—1943. Спогади// Доповіді і повідомлення, ч.2., Українська Вільна Академія Наук у США, Нью-Йорк, 1985.

Див. також ред.



  Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
  Це незавершена стаття про Харків.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Харківська_трагедія&oldid=41343632