Ханафійський мазгаб, Ханафіти (араб. الحنفي‎) — одна з чотирьох правових шкіл у сучасному ортодоксальному сунітському ісламі, названа за іменем арабського богослова і факіха Ан-Нумана ібн Сабіта Абу Ханіфи (699—767). Ханафійська правова школа виникла в VIII ст. у м. Куфі (Ірак)

Гробниця Абу Ханіфи

Особливості Ханафійського мазгабу ред.

Основні джерела:

  • Коран приймається як джерело права цілком і безумовно
  • Сунна приймається як незалежне джерело, та лише після ретельного відбору хадисів
  • Висловлювання сподвижників пророка Мухаммеда
  • Кияс (судження за аналогією) — приймається у тих випадках, коли в Одкровенні немає буквальних рішень якоїсь проблеми. Суть цього методу полягає в тому, що правова проблема у цих випадках може бути вирішена за аналогією до тої, що вже є в Одкровенні
  • Істихсан (перевага) — можливість відмови від доказів киясу у випадку, коли формально правильне судження за аналогією у даній ситуації є не зовсім доцільним. У цьому випадку висновок виноситься на основі іншого доказу, який протилежний явному киясу. Істисхан застосовується тоді, коли кияс вступає у суперечність з іджмою і орфом
  • Іджма — єдність думок минулих і сучасних муджтахідів (богословів) з приводу якоїсь проблеми
  • Орф — застосування як доказу звичаєвого права, поширеного у мусульманському суспільстві, якщо відсутні буквальні докази в Одкровенні.

Застосування звичаєвого права дозволяло спрощувати ділові стосунки, вступати в ділові і побутові контакти з іновірцями, отримувати значні послаблення у побуті

Поширення Ханафійського мазгабу ред.

 
Поширення мазгабів у сучасному світі

Завдяки відносній терпимості Ханафійський мазгаб починаючи з ХІ ст. став швидко поширюватися на північ і схід, охопивши Малу Азію, Балкани, Північний Кавказ, Причорноморський регіон, Поволжя, Середню Азію, Афганістан, Індію, величезну степову зону аж до Китаю, а також утвердившись на островах Індонезії.
Ханафітами були хани Золотої Орди, Великі Моголи і султани Османської імперії

Джерела ред.

Посилання ред.

Див. також ред.