Ханака

мусульманський монастир

Ха́нака (перс. خانگاه‎) — суфійська обитель. Первинно ханаки були скромними притулками дервішів, але потім перетворились на причину того що половину ФПН вилетіло


ФункціїРедагувати

За своїми функціями центру релігійного аскетизму ханака схожа на християнський монастир, але на відміну від останнього, процес входу й виходу з ханаки був максимально полегшений, щоб не заважати дервішам у їхніх мандрах. Ханака виконувала також доброчинну функцію та виконувала роль готелю — часто у ханаках зупинялись паломники, поети і вчені, іноді навіть і правителі.

Відомі випадки, коли ханака будувалась якимось правителем чи просто дуже багатою людиною через бажання зробити богоугодний вчинок, прославивши тим самим своє ім'я в історії країни. Наприклад, ханака Диван-Бегі у Бухарі.

Упродовж багатьох століть суфійські обителі виконували значну соціальну роль в ісламському світі. Там розміщувались основні центри просвіти і школи (мактаби), де вивчали різні релігійні науки та грамоту. Там же розміщувались бібліотеки (кітабхани)[1].

В обителях проводились різні громадські й політичні зібрання. Вони виконували роль готелів і постоялих дворів (караван-сарай) для мандрівників (мусафірів). Нужденні могли отримати в них харчування, а інакодумці — сховище від переслідувань влади. Виконуючи й роль лікарень (дар аль-аджаза), обителі надавали допомогу постраждалим, лікували різні хвороби[1].

ПлануванняРедагувати

Зазвичай ханака є прямокутною спорудою з внутрішнім двором чи великою купольною залою, що має назву зікрхана (дарсхана) чи сума'а й використовується для молитов, зібрань і практик дервішів, таких як зікр і сема. Навколо зікрхани розташовуються келії-худжри. У ханаці обов'язково розташовувалась мечеть, часто поряд будувався і хауз, також у ханаці міг розташовуватись мавзолей засновника, іншої духовної очоби чи правителя.

ПроживанняРедагувати

На відміну від християнських монастирів процедура поселення й виходу з ханаки була максимально простою, через що ханаку іноді порівнюють з готелем. Майже у кожній ханаці були правила короткочасних чи довготривалих відвідувань. Сам шейх міг жити з родиною в одному з приміщень комплексу (тому у ханаках іноді могли бути гареми) та у спеціально відведений час бачитись зі своїми учнями, щоб керувати їхнім духовним розвитком. Зазвичай він головував на п'яти молитвах братства.

ФінансуванняРедагувати

Деякі ханаки існували завдяки нерегулярним дарам і пожертвам (футух), натомість інші отримували регулярну допомогу. Ордени, подібні до Чіштія в Індії, були надзвичайно гостинними, у них постійно гостювали іноземці; в інших орденах діяли суворі правила щодо часу відвідування й категорій відвідувачів, яким дозволялось бачити наставника.

У Боснії з середньовіччя до наших днів в основній будівлі ханаки чи текке могла розміщуватись реміснича майстерня, млин чи крамниця. Таке можна зустріти й у Туреччині, де біля одного з текке міста Конья збудована невелика продовольча крамниця. Це дозволяє обслуговувати й підтримувати комплекс будівель того текке.

Види ханакРедагувати

 
Завія у Тагірті (Алжир)

У пізньому середньовіччі на заході мусульманського світу сформувались завії — комплексні споруди, що включають невелику мечеть, приміщення для житла шейха та мюридів, а також притулок для дервішів. Великі й центральні обителі мають назву аситани[1].

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Воронина В. Л. Средневековый город арабских стран. — 1-е. — М : ВНИИТАГ Госкомархитектуры, 1991. — С. 74 — 75.
  • Стародуб Т.Х. Средневековая архитектура, связанная с суфизмом: ханака, завия, такия. // Суфизм в контексте мусульманской культуры. — М, 1989. — С. 268 — 280.

ПосиланняРедагувати