Вікіпедія

Хамраєв Рустам Шонійозович

український військовик

Руста́м Шонійо́зович Хамра́єв (рос. Рустам Шаниязович Хамраев) (29 листопада 1975, Луцьк, УРСР — 17 червня 2014, Металіст, Луганська область, Україна) — український військовий, доброволець - військовослужбовець 24-го штурмового батальйону «Айдар» Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Легендарний воїн. Легендарний захисник України. Герой російсько-української війни. Перший воїн-доброволець, який загинув в російсько-українській війні. Громадський діяч. Почесний громадянин міста Луцька, Почесний громадянин Волинської області. Герой України і Народний Герой України.

Хамраєв Рустам Шонійозович
 Солдат
Загальна інформація
Народження 29 листопада 1975(1975-11-29)
Луцьк, Українська РСР, СРСР
Смерть 17 червня 2014(2014-06-17) (38 років)

селище Металіст, Луганська область, Україна

(загиблий у бою)
Поховання

Алея почесних поховань

Луцьке міське кладовище Гаразджа
Громадянство Україна Україна
Військова служба
Роки служби

1993-1995

2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС

Прикордонна служба

Збройні сили
Рід військ

Прикордонні війська

Сухопутні війська
Формування Батальйон «Айдар» Збройних Сил України
Війни / битви

Російсько-українська війна
• Бої під Металістом

• Бої за Щастя
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «Народний Герой України»
Орден «Народний Герой України»
Медаль «За жертовність і любов до України»
Медаль «За жертовність і любов до України»

Життєпис ред.

За національністю узбек, громадянин України. Його батько — узбек, мати — українка. Внук по батьківській лінії ветерана Другої світової війни, учасника битви за Москву (оборонного і наступального етапів битви), учасника битв за визволення Європи від нацизму, який молодим хлопцем залишився без ноги на війні та з осколками в тілі на все життя, кавалера багатьох бойових орденів Хамраєва Турнійоза (Хамраев Турниез).

В 1993-1994 роках служив у Прикордонних військах, в 1995 році — у Сухопутних військах Збройних сил України, військову присягу Україні і українському народові склав 26 грудня 1993 року.

Революція Гідності. Євромайдан ред.

Один із найактивніших учасників Революції Гідності, захисник Євромайдану. На київському Євромайдані був з самого його початку — з кінця листопада 2013 року. Вступив до Самооборони Майдану, боєць 14-ї сотні «Вільні люди», після того як «беркутівці» розбили цю сотню, і в ній майже нікого не залишилось — перейшов у 38-у сотню («Залізна сотня»). В лютому під час вуличних боїв у Києві стояв на барикадах, ризикуючи життям, із-під куль снайперів діставав поранених та вбитих своїх побратимів, врятував двох медсестер, сам був поранений і отруєний газами. Зазнав контузії.

Незважаючи на поранення, у бою був до кінця, не залишивши ні барикади, ні своїх побратимів.

 
Якби не його мужність в ранок 20 лютого, кількість загиблих на Майдані була б набагато більшою. Тоді один зі снайперів лежав під КамАЗом біля барикади з бетонних блоків на Інститутській і розстрілював людей. Рустам, не маючи зброї, тоді фактично вступив у двобій з «беркутами» «чорної роти». Надзвичайно смілива була людина! Я б казав безбашенний був! Не один раз дивився смерті в лице! В той ранок чотири рази куля пробивала стару армійську каску на його голові. Те, що тоді залишився живий — просто пощастило йому, кулі застряли між каскою і підшлемником. Рустам дістав тоді із-під обстрілу медичку, врятував її від вірної смерті. Вона поповзла до тіла його друга і під кулями отримала інфаркт. Потім він дістав тіло свого друга, який лежав буквально в метрах 30 від тієї самої «чорної роти». Медсестру Таню теж він дістав майже із-під ніг «беркутівців».
 

— Лев, побратим Рустама.[1]

Першу медичну допомогу отримав в Києві, згодом — у Луцьку.

Анексія Криму ред.

Не пролікувавшись до кінця і не пройшовши повної реабілітації, в березні 2014 року знову повернувся на Майдан. В Києві був волонтером в «МедАвтоМайдані Об'єднаному» («МАМО»), допомагав постраждалим на Майдані і сім'ям загиблих, жив в наметовому містечку. Фінансово і матеріально підтримував Євромайдан. Після кривавих подій, у Києві пройшов курси тактичної медицини та курси за програмою Медицина катастроф. Коли розпочалася збройна агресія Росії проти України, Рустам поїхав прямо з Майдану добровольцем на війну на Сході, не повідомивши про це родину. Він не бажав зайвий раз хвилювати ні мати з батьком, ні сина, ні рідну сестру Ріту. Не хотів завдавати душевного страждання людям, яких любив понад усе. Ім'я луцького айдарівця Рустама Хамраєва без сумніву увійшло в історію України.

 
Рустам був нашим ідейним натхненником, до нього тягнулися хлопці. В травні 2014 року я і частина майданівців жили в Будинку профспілок, а Рустам залишався ще в наметі на Майдані, він там жив до останнього дня перебування на Майдані. Після Президентських виборів 25 травня 2014 року він заходить до нас і каже: «Хлопці! Є пропозиція! Їхати в Луганськ. Тепер наші барикади — там, там — наш Майдан. Я їду. Хто зі мною?». Так він заагітував більше ніж 20 чоловік. І 28 травня ми усі рушили на Схід. Він був сильним патріотом України, фанатом (у хорошому значенні цього слова) України, дуже доброю людиною і сміливим, хоробрим воїном.
 

— Олексій, побратим Рустама[1]

 
Через декілька днів після останнього від'їзду Рустама на Майдан я зайшов в його кімнату і відкривши шкафчик, побачив, що Рустам на видному місці, прямо, залишив свою армійську фотографію, зроблену під час прийняття ним військової присяги, і підписав: «Я давав клятву на вірність Україні 26.12.1993 р.». Раніше цієї фотографії там не було, вона була в альбомі. І тоді моє серце відчуло щось недобре, на душі стало якось тривожно.
 

— Хамраєв Шонійоз Турнійозович, тато[1]

Коли Крим анексували, для нього це було ще одним ударом після загибелі побратимів на Майдані. Тоді й сказав мамі, обійнявши її: «Мамо, ти знаєш мене, якщо треба буде, я голову за Україну покладу. А Крим ми відіб'ємо! Обов'язково відіб'ємо! Нікому не дано право паплюжити, ганьбити й принижувати Україну», — заспокоював нас, коли здали Крим. Вдома ми його не втримали. У березні він знову поїхав у Київ на Майдан. Коли їхав, дійшов до ліфта і … повернувся, нібито щось забув. Вийняв із сумки два магнітики з надписами «Україна понад усе!» і «Слава Україні!» і повісив їх на холодильник. Витягнувся, начебто віддавав честь, постояв пару секунд, сказав: «Тепер — все!» і вийшов. Більше ми його не бачили.

Перед останнім від'їздом на Майдан Рустам залишив одну дорогу йому річ своєму армійському товаришу на збереження і сказав: «Якщо не повернуся, віддаси моєму синові Алішеру у день його народження, коли йому буде 18 років. Передаси йому це і скажеш, що це від мене і привітаєш». Потім подзвонив своєму товаришу зі Сходу, казав: «Андрюша! Знай, ми живими звідсіля не повернемося!». І ще раз нагадав йому про ту річ, що йому залишив для свого синочка.

Російсько-українська війна (з 2014). Війна на сході України ред.

Військовослужбовець 24-го штурмового батальйону «Айдар» Збройних Сил України. Старший навідник гранатометного відділення штурмової роти. Легендарний воїн. Легендарний захисник України.

Герой російсько-української війни. Символ Українського Добровольця. Символ Захисника України.

Перший воїн-доброволець, який загинув в російсько-українській війні.

Брав участь у боях за міста Щастя - наступальна операція по звільненню Щастя від бойовиків ЛНР, у звільненні Веселої Гори, а також в боях за звільнення селища Металіст.

Рустам Хамраєв героїчно загинув 17 червня 2014 року в бою в селищі Металіст під Луганськом. Ім'я Рустама Хамраєва, Героя Майдану, Героя АТО, назавжди увійшло в історію України. Він — гордість Української Армії.

Обставини загибелі Міністерство оборони України офіційний веб сайт ред.

17 червня 2014 року передовий загін батальйону, де служив Рустам, отримав наказ висуватися у район селища Металіст і визволити Металіст від окупантів (Металіст — це, фактично, Луганськ, околиця його). Ранком того самого дня потрапила в засідку і була полонена група «айдарівців» і десантників з 80-ї аеромобільної бригади. Тож комбат «Айдару» відібрав і скерував найбільш досвідчених бійців, щоб визволити селище Металіст від окупантів і звільнити наших бійців.

Дорогою бійці потрапили у засідку та вступили у бій проти добре озброєних терористів з важким стрілецьким озброєнням та бронемашинами. Рустам вирішив утримувати займану позицію і прикрити відхід своєї групи вогнем. Рустам залишився прикривати бійців свого підрозділу вогнем, стримував натиск противника, самотужки утримував займану позицію, але сили були занадто нерівні: у терористів були танки, БМП, БТР і важке стрілецьке озброєння, в українських воїнів — автомати і кулемети. Під шквальним вогнем противника, солдат Рустам Хамраєв до останнього прикривав бійців вогнем, надав їм можливість перегрупуватися і забезпечив їх відхід у безпечне місце й вийти з оточення. Забезпечуючи відхід групи, Рустам Хамраєв героїчно загинув. Рустам був розстріляний з крупнокаліберного кулемета з танка — розривні кулі розтрощили бійцю голову, тулуб і ногу — смерть була миттєвою. Він до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, даній Україні і українському народові 26 грудня 1993 року (про це він завжди пам'ятав і дуже пишався тим, що давав присягу на вірність Україні).

Останній запис в блокноті Рустама: «Отримав автомат «АКС-74», 4 магазини. Стояти на смерть! Україна понад усе!!!».

Доля розпорядилась так, що Рустам пішов у свій останній бій під звуки Гімну України. Він був встановлений в його телефоні замість сигналу вхідних дзвінків. Рустам встановив його 22 січня 2014 року, в той день, коли на Майдані снайпери вбили його побратимів. Це була і пам'ять про побратимів, і нагадування, що боротьба триває. І Гімн України лунав йому перед останнім його боєм, під час бою, в останні хвилини життя, пролунав неодноразово і над бездиханним тілом Рустама у полі бою, адже у той час, у день загибелі, 17 червня 2014 року, мама, тато, сестра постійно телефонували Рустаму. Це була остання пісня, остання мелодія, яку Рустам почув перед смертю. Він загинув під звуки Гімну України. Тіло Рустама дві доби пролежало на полі бою, тільки через дві доби його забрали українські бійці.

Останніми словами Рустама до батька по телефону за 2 години до своєї загибелі були: «Мені пора, я вас всіх люблю!».

Про смерть Рустама повідомляло також керівництво України:

 
Українські військові атакували російських бойовиків в околицях Луганська. Великі втрати окупантів. Але є втрати і серед наших бійців. Серед інших, в бою за Україну поклали життя четверо бійців легендарного 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», сформованого з бійців Самооборони Майдану. Багато місяців вони захищали Україну на барикадах Майдану, а потім пішли на дальні барикади визволяти українські землі від кремлівських загарбників. Зразок мужності, героїзму і самопосвяти! В цю ніч помолимось за них! Герої не вмирають!
 

— Андрій Парубій[2][3]

Пізніше було встановлено, що в бою загинуло не четверо бійців, а троє: солдат Рустам Хамраєв, молодший сержант Андрій Колесник і Сергій Рябуха. Четвертий боєць, Микола Чепіга, потрапив до полону терористів і через 10 днів його зарізав ножем «кадировець».

У Рустама Хамраєва залишились батьки, молодша сестра Ріта та 12-річний син Алішер.

У зв'язку з трагічною загибеллю військовослужбовця Рустама Хамраєва в бою під час антитерористичної операції на сході України (АТО), у Луцьку та області оголосили триденний траур. 18, 19, 20 червня на знак скорботи за загиблим воїном були приспущені Державні Прапори України з чорною стрічкою на адміністративних будинках міських рад в області, облдержадміністрації, обласної ради, комунальних підприємств та закладів, державних підприємств, установ, організацій на території області. Було заборонено проведення розважально-концертних заходів на території області. Заборонено звучання розважальної музики на ринках, у закладах торгівлі та ресторанного господарства, в громадському транспорті.

Церемонія прощання з Рустамом відбулася 20 червня на Меморіальному комплексі «Вічна Слава» та на Театральному майдані Луцька.

Останки Рустама Хамраєва поховані з воїнськими почестями на Алеї почесних поховань Луцького міського кладовища. Через деякий час, вже після похорону Рустама, на місці бою була знайдена його голова і там же захоронена. В даний момент ця територія не контролюється Україною.

Пам'ять ред.

 
Рустам Хамраєв. Я познайомився з ним на Майдані. Узбек, який Україну любив більше, ніж частина українців! За день до його загибелі я знову його зустрів, потис руку, і сказав, що ми обов'язково вип'ємо пива у звільненому Донецьку… На жаль, однієї обіцянки він не дотримався. Ми ніколи не вип'ємо пива з ним у звільненому Донецьку … Однак, на його честь — так!
 

— Побратим[4]

 
Любив Україну до самозабуття. Все, що не стосувалося Майдану, України, її єдності і свободи, хлопців, що загинули на Майдані, вважав для себе менш суттєвим, називав лірикою, постійно думав, згадував Майдан і побратимів. Коли намагалися переключити його думки, зацікавити його чимось іншим, не раз казав: «Мамо, тату, все це лірика». Він ніколи не мав закордонного паспорта. Принципово відмовлявся його виробити. Виробляти саме зараз закордонний паспорт, у його розумінні, — це перший крок до зради України. Говорив: «Принаймні це вже перший крок до зради України. Я нікуди не збираюся виїжджати з України, навіть на відпочинок, тому мені достатньо внутрішнього українського паспорта». Ще казав: «Мамо, ти знаєш мене. Якщо потрібно буде, то я і голову покладу за Україну. А Крим ми відіб'ємо! Обов'язково відіб'ємо! Нікому не дано право паплюжити, ганьбити й принижувати Україну» і обіймав мене. Згодом так і трапилося як казав син, у прямому розумінні цього слова. Сина мені привезли без голови і частини тулуба. У бою він був розстріляний з великокаліберного кулемета. За свою любов до України він заплатив високу ціну. Рустам патріотом України був завжди. Якщо хтось при ньому висловлював своє негативне ставлення до України або казав, що нам важко в Україні живеться, він завжди говорив: "Якою б вона не була, але це наша Батьківщина", а з початком Євромайдану це почуття у нього ще більше загострилося. Завжди, коли йому було важко, казав нам: «Дякую Богу, що ви є у мене». В кімнаті Рустама залишили все так, як було при ньому. Щоранку я заходжу в його кімнату і кажу: «Добрий ранок, синок!», а ввечері кажу: «На добраніч, сину!».
 

— Антоніна Хамраєва, мама

 
Після нетривалого дзвінка сину і після його слів «Тату, мені пора, я вас всіх люблю!» в душу підкралась тривога. Я здивувався тоді його сентиментальності, тому раніше він мені ніколи таких слів не говорив, так говорив лише мамі і сестрі Риті, а в наших розмовах зі мною він завжди був по-чоловічому лаконічним, без сентиментальності. Через деякий час спробував передзвонити знову, дзвінки йшли, але слухавку він не брав. Згодом ми взнали, що в той час вже почався бій і ті слова «Тату, мені пора, я вас всіх люблю!» були останніми словами сина до мене. Це було за пару годин до його загибелі.
 

— Шонійоз Хамраєв, тато

 
Один не разберет, чем пахнут розы. Другой из горьких трав добудет мед. Кому-то мелочь дашь, навек запомнит. Кому-то жизнь отдашь, а он и не поймет.
 

— З блокноту Рустама. Передостанній запис[5]


 
Україна – найкраща країна, тому що я в ній народився і живу ... Немає на світі більшого щастя, ніж віддати життя за свій народ, за свою Батьківщину!
 

— З блокноту Рустама.[6]

  Отримав автомат "АКС-74", 4 магазини.

Стояти на смерть! Україна понад усе!!!

 

— Останній запис в блокноті Рустама

Нагороди та вшанування ред.

  • Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (14 жовтня 2021, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[7]
  • Звання Народний Герой України з удостоєнням Ордена Народний Герой України (Указ №34 від 21 серпня 2021, посмертно) - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові
  • Орден «За мужність» III ст. (8 серпня 2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[8]
  • Медаль «За жертовність і любов до України» (7 травня 2015, посмертно). Перший доброволець, який нагороджений найвищою нагородою Православної Церкви України - за виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, жертовне служіння Українському народові
  • Медаль «За служіння Ісламу та Україні» (14 жовтня 2019, посмертно) - за самовідданий захист України й українського народу від російської збройної агресії, за захист суверенітету та територіальної цілісності України
  • Орден «За вірність присязі» (3 квітня 2015, посмертно) - за героїзм і самопожертву, виявлені у захисті територіальної цілісності України, вірність військовій присязі
  • Орден «За мужність і відвагу» (14 жовтня 2016, посмертно) - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності України
  • Орден «Зірка Слави та заслуг» - найвища суспільна відзнака (1 лютого 2018, посмертно) - за особисту мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, самовіддане служіння Українському народу[9]
  • В 2015 році про життя та героїчну смерть Рустама Хамраєва знято документальний фільм «Воїни миру. Рустам Хамраєв»
  • У серпні 2017 року завершилися зйомки повнометражного документального фільму «Заміновані вірністю» про Рустама і його вівчарку Баді.[10][11]
  • 24 серпня 2018 року, в День Незалежності України, на центральних каналах телебачення відбувся перший показ фільму «Заміновані вірністю» («Заминированные верностью») - топ фільм про війну на Донбасі
  • 17 грудня 2015 року у Луцьку на фасаді школи № 9, де навчався Рустам Хамраєв, відкрито меморіальну дошку на його честь.[12]
  • 17 червня 2016 року у Луцьку по вулиці Кравчука на фасаді будинку, де проживав Рустам Хамраєв, відкрито меморіальну дошку на його честь.[13]
  • 25 липня 2018 року рішенням Луцької міської ради № 44/1 за вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань в зоні проведення Антитерористичної операції на Сході України, а також вагомий особистий внесок у забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України Хамраєву Рустаму Шонійозовичу присвоєно посмертно звання «Почесний громадянин міста Луцька».
  • Рішенням Волинської обласної ради від 10 вересня 2020 року № 31/3 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Хамраєву Рустаму Шонійозовичу присвоєно звання «Почесний громадянин Волині» (посмертно).
  • 10 жовтня 2019 року, напередодні Дня захисника України, вийшов у прокат фільм «Заміновані вірністю» («Заминированные верностью») про Героя Рустама Хамраєва та його бойову вівчарку Баді. Це зворушлива до сліз історія про відданість Рустама Україні.
  • З 10 по 16 жовтня 2019 року фільм демонструвався в кінотеатрах «Планета Кіно» у п'яти українських містах: Києві, Харкові, Одесі, Сумах, Львові.
  • 14 жовтня 2019 року, в День захисника України, протягом дня фільм «Заміновані вірністю» було продемонсровано на центральних і регіональних телеканалах України. Дата першого показу: 24 серпня 2018 року, в День Незалежності України.
  • До 30-річчя Незалежності України відомий український художник Артур Орльонов (Орленов) закінчив монументальну картину «Становлення Нації», присвячену загиблим Героям за свободу України. На ній зображено 30 Героїв. До числа 30 Героїв увійшов і Рустам Хамраєв.
  • «Становлення Нації» - картина, спеціально написана митцем Артуром Орльоновим до 30-річчя відновлення Незалежності України. 21-го серпня 2021 року Вселенського Патріарха в Києві зустріли картиною, на якій зображений загиблий доброволець з Луцька Рустам Хамраєв. 21-го серпня до України прибув Вселенський Патріарх Варфоломій з нагоди Дня відновлення Незалежності України. Урочиста зустріч Патріарха з українцями відбулась у Михайлівському Золотоверхому Соборі. Саме там була експонована картина «Становлення Нації», на якій зображений загиблий Герой з Волині Рустам Хамраєв.
  • Картина «Ми є народ. Становлення Нації» створена в рамках діяльності громадського об'єднання Славетна Україна й присвячується моменту народження Української Нації, періоду військових дій на Донбасі. Так створюється новітня історія незалежної, суверенної Української держави.
  • Портрет Рустама Хамраєва розміщений на Меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 1, ряд 4, місці 25.
  • Портрет Рустама Хамраєва розміщений на стенді «Герої України» на території Міністерства оборони України у Києві.
  • Вшановується щорічно 17 червня в Меморіальному комплексі «Зала пам'яті захисників України» і в ранковому Церемоніалі Дзвіном Пам'яті на території Міністерства оборони України
  • Рустам Хамраєв і після смерті служить Україні, тільки тепер на інформаційному фронті: д/ф «Воїни миру Рустам Хамраєв», д/ф «Заміновані вірністю» та численні зворушливі до сліз публікації в українських ЗМІ про безмежну вірність і відданість Рустама Хамраєва Україні та українському народу. «Душа - для Бога, а тіло моє - для народу України»-це слова Рустама Хамраєва (д/фільми «Воїни миру Рустам Хамраєв» і «Заміновані вірністю»), а його останні слова «Стояти на смерть! Україна понад усе!» зараз актуальні як ніколи і будуть актуальними завжди. Вони мотивують українских військових.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в https://antikor.com.ua/articles/135567-vin_zaginuv_za_nas_shchob_mi_ne_bachili_vijni_istorija_uzbeka_z_ukrajinsjkoju_dusheju_geroja_ato_rus
  2. ↑ Четверо бійців батальйону “Айдар” загинули в Луганську. Galka.if.ua Новини Івано-Франківська (укр.). Процитовано 12 серпня 2017.
  3. ↑ Четверо військовослужбовців загинули під час атаки на НЗФ поблизу Луганська - Парубій.
  4. ↑ https://www.umoloda.kyiv.ua/number/3137/188/109892/
  5. ↑ http://www.volynpost.com/news/78359-geroj-ato-rustam-hamraiev-uzbek-z-ukrainskoyu-dusheyu
  6. ↑ http://visnyk.lutsk.ua/news/ukraine/27754/
  7. ↑ Указ Президента України від 14 жовтня 2021 року № 536/2021 «Про присвоєння Р.Хамраєву звання Герой України»
  8. ↑ Указ Президента України від 8 серпня 2014 року № 640/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  9. ↑ ВТО ОРДЕН | |[ 29 серпня 2018 ]| ЗІРКА РУСТАМА. www.vto-orden.com.ua (рос.). Процитовано 28 жовтня 2018.
  10. ↑ «Заміновані вірністю»: як вінницька вівчарка Баді стала героїнею фільму про АТО - Вежа - Вінницький інформаційний портал. Vежа (uk-UA) . 8 серпня 2017. Архів оригіналу за 12 серпня 2017. Процитовано 12 серпня 2017.
  11. ↑ «Заміновані вірністю» | Волинська газета. volga.lutsk.ua. Архів оригіналу за 30 жовтня 2019. Процитовано 12 серпня 2017.
  12. ↑ В луцькій школі, де навчався Рустам Хамраєв, відкрили пам’ятну дошку. ВолиньPost (англ.). Процитовано 12 серпня 2017.
  13. ↑ Ще одному Герою України в Луцьку відкрили пам'ятну дошку. ФОТО. ВолиньPost (англ.). Процитовано 12 серпня 2017.

Посилання ред.

Статті ред.

Відео ред.

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (липень 2018)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хамраєв_Рустам_Шонійозович&oldid=41847705