Халецький Михайло Остафійович
Михайло Халецький (д/н —після 1521) — державний і військовий діяч, дипломат Великого князівства Литовського.
| Михайло Халецький | |
|---|---|
| Народився | невідомо |
| Помер | після 1521 |
| Підданство | Велике князівство Литовське |
| Національність | русин |
| Діяльність | дипломат |
| Посада | намісник річицький |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Халецькі |
| Батько | Остафій Халецький |
| Діти | 1 син і 1 донька |
 | |
Життєпис ред.
Походив з українського шляхетського роду Халецьких власного гербу. Другий син Остафія Халецького, дипломата.
Про дату народження нічого невідомо. Вперше згадується 1486 року, коли отримав маєтності від великого князя Литовського Казимира Ягеллончика. У грамоті від 24 квітня 1486 року згадується, що йому дали з путивльського мита 6 коп грошей.
Відіграв видатну роль у татарській політиці великого князя Литовського Олександра. Був послом до Великої орди у 1496—1497 та 1500—1501 роках. У 1500 році домігся укладання союзу з Шейх-Ахмадом, ханом Великої орди, скерованого проти великого князівства Московського. Того ж року брав участь у поході Шейх-Ахмада, внаслідок якого Чернігово-Сіверщина, де були маєтності Халецького, була на певний час повернена до складу великого князівства Литовського. за свої успіхи отримав від великого князя Литовського звільнення маєтності з-під влади князя Можайського, що знаходився у Чернігові.
Втім Олександр Ягеллончик вирішив переорієнтуватися на союз з Кримським ханством, для чого Халецький їздив послом до хана Менґлі I Ґерая. Втім, це зрештою призвело до фактично розриву договору з Великою ордою. Наслідком цього стала втрата захопленої Чернігівщини. 1511 року призначено речицьким намісником (старостою). Помер після 1521 року.
Родина ред.
- Михайло (д/н— після 1534), овруцький староста
- донька, дружина: 1) Фурси; 2) київського зем'янина Данила Дідовича
Джерела ред.
- Мицик Ю. Халецькі — провідний шляхетський рід Речицького краю у XVII—XVIII ст. / Юрій Мицик. // Україна крізь віки: Збірник наукових праць на пошану академіка НАН України професора Валерія Смолія. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — С. 1053