Відкрити головне меню

Хазараспіди (перс. هزاراسپیان‎, Hazāraspiyān), або Атабеки з Великого Луристану (перс. اتابکان لر بزرگ‎, Atābakān-i Lur-i buzurg) (1155–1424) — курдська династія[1], що володіла Загроськими горами - регіоном південнозахідного Ірану фактично в Лурестані та сусідніми частинами Фарсу, що процвітала в часи пізніх Сельджуків, Ільханів, Музаффаридів та Тимуридів.[2]

ЕтимологіяРедагувати

Хоча засновником династії був Абу Тахір ібн Мухаммед, вона була названа в честь його сина та наступника - Маліка Хазараспа. Назва династії походить з перської мови та означає "тисячі коней".[3]

ІсторіяРедагувати

Засновником династії вважається Абу Тахір абн Мухаммед, потомок шабанкарського вождя Фадлуї, що спочатку був командиром Сальгуридських Фарсів та був назначений губернатором Кохґілуйї[4], але потім отримав незалежність в Лурестані та розширив своє царство аж до Ісфахану та отримав почесний титул атабека.[5] Його син Малік Хазарасп провів успішну кампанію проти Сальгуридів та допомагав Джелалу ад-Дін Манкбурни в його боротьбі з могнолами. Інший хазараспідський правитель Такла, супроводжувався Хулагою-ханом на його марш в Багдад, але дезертував через смерть останнього халіфа. В кінцевому рахунку його зловили та стратили за наказом Хулагу.

Юсуф Шах отримав від Абака-хану підтвердження своєї влади та додав Хузестан, Куґілуйю, Фірузан (біля Ісфахану) та Ґольпаєґан то свого володіння. Афрасіаб I зробив спробу поширити свій контроль на узбережжя Перської затоки, але зіткнувся з жорсткою опозицією монголів, що перемогли його армію в Кухруді біля Кашану. Він був відновлений Ільханом Ґайхату, але страчений Ґазаном в жовтні, 1296.[6]

Столиця Хазарапідів була розміщена в Ізе, що сьогодні в північному Хузестані. Юсуф Шах II анексував міста Шуштер, Хувейзе та Басру в першій половині чотирнадцятого століття.[7] Впродовж правління Шамс-аль-дін Пашану, династія зіткнулася з агресією зі сторони Мухаффаридів, і столиця Хазараспідів тимчасово перейшла в їхні руки, допоки окупанти не вимушені були відступити через власні міжусобиці.

В 1424 році, тимуридський правитель Шахрух Мірза переміг останнього Хазараспіда Ґіят аль-Дін, тим самим поклав кінець династії.

ПравителіРедагувати

  1. Абу Тахір ібн Мухаммед (1155–1203 рр.)
  2. Малік Хазарасп (1204–1248 рр.)
  3. Імад аль-Дін ібн Хазарасп (1248–1251 рр.)
  4. Нусрат аль-Дін (1252–1257 рр.)
  5. Такла (1257–1259 рр.)
  6. Шамс аль-Дін Альп Арґун (1259–1274 рр.)
  7. Юсуф Шах I (1274–1288 рр.)
  8. Афразиаб I (1288–1296 рр.)
  9. Нусрат аль-Дін Ахмат (1296–1330 рр.)
  10. Рух аль-Дін Юсуф Шах II (1330–1340 рр.)
  11. Мухаффар аль-Дін Афразиаб II (1340–1355 рр.)
  12. Шамс аль-Дін Пашан (1355–1378 рр.)
  13. Малік Пір Ахмад (1378–1408 рр.)
  14. Абу Саїд (1408–1417 рр.)
  15. Шах Хусейн (1417–1424 рр.)
  16. Ґіят аль-Дін (1424 р.)

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

  1. C. E. Bosworth, The New Islamic Dynasties: A Chronological and Genealogical Manual, (Columbia University Press, 1996), 205, ISBN 0-231-10714-5.
  2. C. E. Bosworth,[1], Encyclopaedia Iranica
  3. Luzac та Co, 1986, с. 336-337
  4. B. Spuller,Atabakan-e Lorestan[недоступне посилання з травень 2019], Encyclopaedia Iranica.
  5. C. E. Bosworth, The New Islamic Dynasties: A Chronological and Genealogical Manual, 205.
  6. ATĀBAKĀN‵E LORESTĀN, rulers of Lorestān, part of the Zagros highlands of southwestern Iran in the later middle ages[недоступне посилання з травень 2019]
  7. S. Lane-Poole, The Mohammedan Dynasties: Chronological and Genealogical Tables with Historical Introductions, 412 pp., Kessinger Publishing, 2004 (originally 1894), ISBN 1-4179-4570-2, p.174

ДжерелаРедагувати