Фітонім
Фітонім — власне ім’я будь-якої рослини.[1] Такі найменування є вагомою ланкою мови, оскільки відбивають давні знання про рослинний світ.
Джерела номінації фітонімів ред.
Індивідуальні знання символіки фітонімів формуються переважно на підсвідомому рівні під впливом міфів, легенд, пісень, фразеологізмів, літературних творів, звичаїв, обрядів, ритуалів тощо. Рослинні символи виникли з найдавніших міфологічних уявлень про світобудову та виражають загальнолюдські та національні архетипи.
Дослідження ред.
Опрацювання українських назв рослин розпочалося зі середини 19 ст. в Галичині з робіт І. Гавришкевича та М. Новицького, які зібрали низку народних фітонімів, а також з укладання ботанічного посібника В. Воляна, де вперше здійснено спробу формування наших наукових термінів. У той час дуже відчутною стала потреба у рідному шкільництві, а для цього необхідно було виробити відповідну лексику.
І. Верхратський уже в 17 столітті розпочав ретельне збирання назв рослин "з народних уст", які опублікував у кількох брошурах під назвою "Початки до уложення номенклятури і термінологиі природописноі, народноі".
Згодом вийшла його фундаментальна праця "Нові знадоби номенклятури і термінольогії природописноі', народної, збирані між людом". Він навів дані, отримані у багатьох населених пунктах, вказавши місце походження кожної назви. Цей багатий етноботанічний матеріал ліг в основу створеної І. Верхратським ботанічної номенклатури і термінології, що містяться в написаних або перекладених ним підручниках і посібниках.
Звичайно, номенклатура, яку запропонував І. Верхратський, вимагала подальшого вдосконалення. Це передусім стосується невдалих, штучно створених назв рослин, що не базувалися на живій мові. Однак вагомий доробок ученого створив міцне підґрунтя для розвитку нашого наукового називництва.
Про необхідність розгорнути широку діяльність над створенням української наукової термінології та номенклатури в різних галузях науки вперше чітко проголосили на зламі 19-20 ст. члени Математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Власне під орудою цієї організації згодом було видано ґрунтовне зведення М. Мельника "Українська номенклятура висших ростин". На підставі вивчення доробку І. Верхратського та аналізу великого етноботанічного матеріалу автор створив першу досить повну українську номенклатурну систему, що була розрахована не лише на потреби шкільного чи гімназійного курсу ботаніки, а охоплювала майже всю нашу флору. Цей словник містив не тільки наукову номенклатуру, але й об'ємний масив народних фітонімів. Номенклатура М.Мельника вважалася нормативною в шкільництві Західної України до 1939 р.
У галузі розроблення ботанічної номенклатури особлива роль належала О. Янаті та Н. Осадчій-Янаті. Ще перед Першою світовою війною з метою популяризації ботанічних знань О. Яната під час ботанічних досліджень збирав народні назви рослин. Згодом він став ініціатором широкого розгортання термінологічної роботи Українським науковим товариством, підтримуючи цю діяльність не лише в ботаніці, але й в інших галузях . 1918-го р. О. Яната очолив ботанічну підкомісію при Товаристві, а в 1921-25 pp. був головою ботанічної секції ІУНМ, яка працювала над укладанням "Словника ботанічної номенклатури".
Останнім часом глибокі дослідження народних назв рослин здійснено в Ужгороді під керуванням І.В. Сабадоша, якому разом із послідовниками вдалося зібрати й опублікувати величезний матеріал, що стосується ботанічної лексики не лише Закарпаття, а й цілої України. Як бачимо, фіксування і дослідження народних назв рослин мають в Україні давню традицію, що й тепер продовжує успішно розвиватися.
Такий активний, а головне, невичерпний науковий інтерес до аналізу фітонімів пояснюється тривалим і постійним контактом людини із природою у процесі історичного розвитку, у ході якого людина пізнавала властивості рослин, можливості та способи їх використання і фіксувала у процесі їх номінації найважливіші ознаки: канали отримання інформації про довкілля (зорові, нюхові, смакові, тактильні); практичний досвід застосування; і, нарешті, оцінки, базовані на колективній психології різних етносів
Значення в класифікаціях ред.
Класифікація Т. В. Моісєєвої та О. В. Білик ред.
Т.В. Моісєєва, О.В. Білик, досліджуючи значення слів, що використовуються для позначення родових назв флори Лісостепу України, ми поділили їх на 6 семантичних груп:
1. Фітоніми, які відображають особливості морфологічної будови й зовнішнього вигляду означуваних ними рослин.
2. Фітоніми, що виникли від назв тих місцевостей, де поширені означувані ними рослини, де їх було відкрито. Такі ознаки лежать в основі численних видових назв рослин.
3. Назви, що відображають особливості використання людиною рослин, які вони позначають та особливості впливу цих рослин на діяльність людини та її організм Сюди належить багато назв лікарських рослин.
4. Назви, похідні від прізвищ та ймен людей, які зробили певний внесок у розвиток ботанічної науки.
5. Фітоніми, що виникли на основі зовнішньої схожості або спорідненості означуваних ними рослин з іншими рослинами. Це слова, похідні від назв інших рослин.
6. Важливе місце у наведеній класифікації займає група фітонімів, що утворилися від слів, які позначають біоекологічні особливості рослин.
Важливішими з них є такі ознаки:
А. Особливості розмноження. Так, фітонім спориш (Poligonum L.) утворився від давньоруського “спорьш” – “рясний, багатий, такий, що дає з малого багато”. Така назва вказує на швидкість поширення і величину заростей цієї рослини
Б. Особливості сезонного розвитку рослин. Так, назва жимолость (Lonicera L.), за однією з версій, зводиться до “зимолист”, як назва рослини, що не скидає листя на зиму. Фітонім абрикос (Armeniaca Mill.) буквально означає “скороспілий”, тому, що абрикоси достигають набагато скоріше, ніж схожі з ними персики, за другою версією, слово походить від “априкус” – “зігрітий сонцем” і означає “сонячний плід”
В. Відношення рослини до зовнішнього середовища. Назву анемона (Anemone L.) дано від грецького слова “анемон”, що означає “вітер”, тому що в багатьох рослин роду квіткові покриви так легко тримаються, що обсипаються від вітру
Класифікація Світлани Адаменко ред.
Усю інформацію, яку можуть містити назви рослин, Світлана Адаменко розподілила на десять різновидів, за пунктами:
1) подібність рослини до предметів (птахів, тварин, явищ природи);
2) забарвлення рослини
3) лікувальні властивості рослини;
4) час сезонного розвитку рослини, час цвітіння, дозрівання плодів;
5) запах рослини або його дія на людину;
6) отруйність чи непридатність людині в їжу;
7) смакові якості;
8) місце проростання рослини;
9) властивості, які можуть бути сприйняті дотиком;
10) використання рослини в господарській діяльності, в побуті.[2]
Народні назви ред.
Народ чудово осягнув різноманітні властивості окремих рослин (лікарські, отруйні, фарбувальні, технічні, поживні і т. д.), дізнався про їх особливості й створив багату скарбницю назв, якими він нарік навколишні рослини, тобто створив свою Українську народну номенклатуру.
- глекопаром, парилом, сметанником обробляють глиняний посуд для кращого відстоювання молока;
- ранником, серпорізом, живокостом лікують пошкодження і рани;
- гадючником, зміячкою відганяють змій;
- скусівник допомагає проти скуси (нападів кашлю);
- підорвою лікують тих, хто "надірвався";
- жовтило використовують для фарбування.
Часто назви відбивають якісь прикметні риси рослин. Наприклад, чорнобиль має чорне било (тобто стебло), зимозелень взимку зберігає зелене листя, гірчак — гіркий на смак.[3]
Примітки ред.
- ↑ Словарь-указатель сюжетов и мотивов русской литературы. 2018. doi:10.21782/b978-5-9909584-7-0. Процитовано 1 жовтня 2019.
- ↑ Галайчук, Володимир (2004). Лексичні одиниці мікросистеми "Рослини" в українських фольклорних текстах.
- ↑ https://r2u.org.ua/dicts/roslyny/vstup.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|title=(довідка); Пропущений або порожній|url=(довідка)