Відкрити головне меню

Філіпп де Ноайль-Муші (*Philippe de Noailles, нар. 27 грудня 1715 — пом. 27 червня 1794) — французький аристократ, 1-й герцог Муші, військовий та політичний діяч.

Філіпп де Ноайль-Муші
фр. Philippe de Noailles
Philippe de Noailles (1715-1793).jpg
Псевдо Philippe de Noailles
Народився 27 грудня 1715(1715-12-27)
Париж
Помер 27 червня 1794(1794-06-27) (78 років)
Париж
·страта
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Діяльність політик, військовий очільник
Титул герцог
Посада посол
Військове звання маршал
Конфесія католицтво
Рід Ноайль
Батько Адрієн де Ноайль
Мати Франсуаза Емабль д'Обіньє
Брати, сестри  • Louis de Noailles[d] і Françoise Adélaïde de Noailles[d][1]
У шлюбі з Ганна-Клод-Луїза д'Арпажон
Діти 5 синів та 1 донька
Нагороди
Герб

ЖиттєписРедагувати

Походив зі знатного роду Ноайль. Син герцога Адрієна де Ноайля, маршала. При народженні отримав титул графа. У 1720 році призначається губернатором Версаля і Марлі. У 1729 році стає герцогом Пуа. Тоді ж розпочав свою військову кар'єру у мушкетерському полку під час війни за польську спадщину. Звитяжив під час облоги м. Кель у 1733 році. У 1734 році очолює Дофінів полк.

Філіпп де Ноайль добре себе проявив під час війни за австрійську спадщину. У 1741 році отримує титул іспанського гранда 1-го класу. У 1742 році відзначився при Ґікельсберзі (Баварія). У 1743 році своєю звитягою врятував французьку армію після битви при Детінгеном від цілковитої поразки. За це отримує звання бригадира та орден Святого Людовика. У 1744 році стає польовим маршалом (на кшталт генерал-майора). У 1745 році багато в чому сприяв перемозі французів при Фонтенуа. У 1746 році за свої успіхи отримує орден Золотого Руна. У 1747 році отримує іспанський титул герцога Муші. У 1748 році, по закінченню війни, отримує звання генерал-лейтенанта. У 1750 році нагороджено великим хрестом Святого Іоана Єрусалимського.

Відзначився під час Семирічної війни, зокрема звитяжно бився при Міндені у 1759 році. У 1767 році стає кавалером ордену Святого духа. У 1775 році стає маршалом Франції та отримує посаду командувача військ у Гієні, на якій перебував 1786 року.

Під час Французької революції відмовився емігрувати. намагався врятувати короля Людовика XVI. Допомагав останньому тримати зв'язок з Австрією та французькими емігрантами у Кобленці. Звинувачений Революційним трибуналом у зраді Ноайль-Муші заарештований у 1793 році, а 27 червня 1794 року його разом з дружиною було страчено за місяць до падіння Максиміліана Робесп'єра й якобинської диктатури.

РодинаРедагувати

 
Анна д'Арпажон у 1746 році

У 25-річному віці узяв за дружину Анну Клодіну Луїзу д'Арпажон, єдину доньку Луї де Северака, маркіза д'Арпажон. Нареченій на той час виповнилося 12 років. Весілля відбулося 27 листопада 1741.

У подружжя народилося шестеро дітей, троє з яких досягли дорослого віку:

  • Шарлотта Луїза Генрієтта Філіпа (17451832) — дружина Емануеля-Селеста де Дюрфор, 5-го герцога Дюра, мала сина, нащадки живуть і донині;[2]
  • Шарль Адрієн (1 квітня7 грудня 1747) — помер немовлям;
  • Луї-Філіпп (17481750) — помер у віці півтора року;
  • Даніель Франсуа Марі (17501752) — пішов з життя у віці 2 років;
  • Луї-Філіпп Марк Антуан (17521819) — князь-герцог Пуа, 2-й герцог Муші, був одружений з Анною Луїзою де Бово-Краон, мав двох синів, нащадки живуть і донині;
  • Луї Марк Антуан (17561804) — віконт де Ноайль, був одружений з Луїзою де Ноай, мав четверо дітей, нащадки живуть і донині.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Jean de Viguerie, Histoire et dictionnaire du temps des Lumières : 1715–1789, Paris, Laffont, coll. Bouquins, 2003 (ISBN 2-221-04810-5) ;

ПосиланняРедагувати