Філіппов Михайло Іванович

радянський і російський актор театру і кіно

Філіппов Михайло Іванович
Mikhail Filippov, May 2018.jpg
Народився 15 серпня 1947(1947-08-15) (74 роки)
Москва, СРСР
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність актор, кіноактор
Alma mater Московський державний університет імені М. В. Ломоносова і Російський університет театрального мистецтва (1973)
Знання мов російська
Заклад Московський академічний театр імені Володимира Маяковського
У шлюбі з Наталя Гундарева
Нагороди
орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня орден Пошани
Народний артист Росії Заслужений артист РРФСР
IMDb ID 0277137
Сайт filippov-mi.narod.ru

Михайло Іванович Філіппов (нар.. 15 серпня 1947, Москва, Російська РФСР, СРСР) — радянський і російський актор театру і кіно, народний артист Російської Федерації (1996)[1], лауреат Державних премій РФ.

БіографіяРедагувати

Михайло Іванович Філіппов народився 15 серпня 1947 року в Москві. Навчався на філологічному факультеті Московського державного університету. Під час навчання в МДУ грав у студентській студії «Наш дім». Після четвертого курсу перейшов в ГІТІС на курс народного артиста РРФСР професора Григорія Конського, закінчив ГІТІС в 1973 році.

Того ж року вступив до трупи Московського театру імені Володимира Маяковського.

Особисте життяРедагувати

Одружений третім шлюбом.

Перша дружина — філолог Ірина Андропова (нар.. 1947), дочка Генерального секретаря ЦК КПРС Юрія Андропова. Син — Дмитро.

Друга дружина — актриса Наталя Гундарєва . Був у шлюбі з нею 19 років, до її смерті. Через два роки після її відходу Михайло Іванович видав книгу під назвою «Наташа» про головну в його житті жінку — померлу дружину. Це книга спогадів і вражень про їх сімейне життя, до якої увійшли малюнки Наталії, вірші Михайла, їх записочки про любов один одному.

Третя дружина — Наталія Васильєва (Філіппова), актриса Московського театру імені Маяковського.

Визнання і нагородиРедагувати

  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (1 червня 2013) — за великі заслуги в розвитку вітчизняної культури і мистецтва, багаторічну плідну діяльність
  • Глядацька премія «ЖЖивой театр» (2013) — у номінації «Артист року» за ролі в спектаклях «Таланти і шанувальники» і «Пан Пунтила та його слуга Матті»
  • Міжнародна премія імені Станіславського в номінації «Майстерність актора» (2011)
  • Премія «Кришталева Турандот» — за роль Миколи Степановича у виставі «Таємні записки таємного радника» театру «Ермітаж» (2010)
  • Орден Пошани (січень 2005) — за багаторічну діяльність в галузі культури і мистецтва
  • Державна премія Росії (1999) — за участь у виставі «Одруження» (Театр на Покровці)
  • Премія «Три сестри» (1999)
  • Премія мерії Москви (1997) — за ролі в спектаклях «Одруження» і «Наполеон I»
  • Приз за кращу чоловічу роль другого плану на кінофестивалі «Сузір'я» (1997) — за роль Морденка в телесеріалі "Петербурзькі таємниці"
  • Народний артист Росії (1996)
  • Заслужений артист РРФСР (1984)

ТворчістьРедагувати

Ролі в театріРедагувати

  • «Бесіди з Сократом» Е. Радзинського — 1-й учень Сократа
  • «Плоди освіти» Л. М. Толстого — професор Кругосветлов
  • «Хай живе королева, віват!» Р. Болта — іспанський посол Де Квадра
  • «Дивіться, хто прийшов!» В. Арро — Роберт
  • «Вікторія?..» Т. Реттігана — Мінтоу
  • «Захід» І. Бабеля — від Автора, Боярський
  • «Наполеон Перший» Ф. Брукнера — Наполеон
  • «Загадкові варіації» Е. Шмітта — Абель Знорко
  • « Одруження» М. В. Гоголя. Режисер: Сергій Арцибашев — Кочкарьов
  • «Карамазови» за Ф. М. Достоєвським. Режисер: Сергій Арцибашев — Дмитро Карамазов
  • «Хитка рівновага» Е. Олбі — Тобі
  • «Як посварилися» за М. В. Гоголю — Іван Никифорович
  • «Директор театру» за творами О. С. Пушкіна, В. Моцарта, А. Сальєрі — Моцарт і Сальєрі. Режисер: Дмитро Бертман (Театральне агентство «Арт-Партнер XXI»)
  • 2012 — «Таланти і шанувальники» О. Островського — реж. М. Карбаускіс — Велікатов
  • 2012 — «Пан Пунтила і його слуга Матті» Б. Брехта — реж. М. Карбаускіс — Пунтила
  • 2013 — «Кант» реж. М. Карбаускіс — Кант
  • 1983 — «Поголос» (Панас Салинський) — реж. Ю. В. Іоффе, постановка О. О. Гончарова — Мчиславський, артист
  • Кішка на розпеченому даху (Теннессі Вільямс) — Гупер

Ролі в кіноРедагувати

  1. 1976 — Червоне і чорне — пан Фуке
  2. 1981 — Проста дівчина[2] — Егор Гаврилович[3]
  3. 1988 — Артистка з Грибова — Груздєв
  4. 1989 — Жінки, яким пощастило — Марк Григорович
  5. 1989 — Процес
  6. 1990 — Супермен
  7. 1991 — Справа Сухово-Кобиліна — Петро Якович Чаадаєв
  8. 1991 — Небеса обітовані — Вася, молодший син «Каті Іванової» / Василь Ілліч Прохоров
  9. 1991 — Чокнутые — компаньйон Отрешкової
  10. 1992 — Гріх — начальник РОВД, капитан милиции
  11. 1992 — Дрібниці життя — Костянтин Ілліч, телережисер
  12. 1993 — Альфонс — Костянтин Сергійович, новий директор театру
  13. 1993 — Сніданок з видом на Ельбрус — Сергій Маландін, товариш Павла
  14. 1993 — Італійський контракт
  15. 1993 — Відважна парочка
  16. 1993 — Російський роман
  17. 1994 — Московські канікули — представник «Аерофлоту»
  18. 1994 — Петербурзькі таємниці — Осип Захарович Морденко
  19. 1995 — Квадрат
  20. 1997 — Зміїне джерело — следчий
  21. 1998 — Самозванці — Парамонов
  22. 1999 — Д. Д. Д. Досьє детектива Дубровського — Віталій Авдійович Ірінархов / Доппель Д2 / «М'ясник», маньяк у Читі
  23. 2000 — Російський бунт — генерал-аншеф Петро Панін
  24. 2001 — Соломія — Захолуст'ев-старший
  25. 2001 — Цвіркун за вогнищем — містер Теклтон
  26. 2003 — Євлампія Романова. Слідство веде дилетант — Олег Писемський
  27. 2004 — Діти Арбата — Алфьоров
  28. 2004 — Дзісай — Дудипін («Імператор»)
  29. 2004 — Конвалія срібляста
  30. 2007 — Нас не наздоженеш — Марк
  31. 2008 — Глухар — алкаш
  32. 2009 — Іван Грозний — митрополит Макарій
  33. 2009 — Зачароване кохання-2
  34. 2010 — Багряний колір снігопаду — Ростислав Баторський
  35. 2012 — Шпигун — Йосип Сталін
  36. 2013 — Гагарін. Перший в космосі — Сергій Павлович Корольов
  37. 2015 — Пес — Борис Борисович Громов, полковник, начальник ОВД (1-й сезон)
  38. 2018 — Операція «Сатана» — Борис Олексійович Заболотний, генеральний конструктор КБ «Північ»

ПриміткиРедагувати

  1. Почётное звание присвоено указом Президента России № 617 от 2 мая 1996 года. Архів оригіналу за 2012-07-08. Процитовано 2010-08-08. 
  2. Телевизионные спектакли: Аннотир. кат. / Сост.: Е. И. Олейник, А. Ю. Соколова. — М.: Гостелерадиофонд, 2000. — 448 с.: ил.
  3. Информация о телеспектакле «Простая девушка» // Телеканал «Культура»

ПосиланняРедагувати