Філіппенко Олександр Георгійович
Олександр Георгійович Філіппенко (рос. Александр Георгиевич Филиппенко; * 2 вересня 1944, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський і російський актор театру і кіно. Лауреат Державної премії Росії (1998). Народний артист Росії (2000).
| Олександр Філіппенко | ||||
|---|---|---|---|---|
| рос. Александр Филиппенко | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | Олександр Георгійович Філіппенко | |||
| Народився |
2 вересня 1944[1][2] (79 років) Москва, СРСР | |||
| Громадянство |
 СРСР Росія | |||
| Діяльність | актор | |||
| Alma mater | Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1974) і МФТІ (1967) | |||
| Заклад | Інститут геохімії й аналітичної хімії ім. В. І. Вернадського, Театр на Таганці[d] і Державний академічний театр імені Є. Вахтангова | |||
| Роки діяльності | 1964 — тепер. час | |||
| У шлюбі з | Марина Ішимбаєва,d | |||
| IMDb | nm0277080 | |||
| Нагороди та премії | ||||
|
| ||||
 Олександр Філіппенко у Вікісховищі | ||||
Життєпис ред.
Закінчив Театральне училище ім. Б. Щукіна (1970). Художній керівник театру «Моно-Дует Тріо».
Фільмографія ред.
- «Сині зайці або Музична подорож» (1972, клоун Саша)
- «Зупиніть Потапова!» (1974, Єрмоленко)
- «Хто заплатить за удачу» (1980)
- «Кидок» (1981, Семен Семенович Каліткін, прапорщик прикордонвійськ)
- «Про повернення забути» (1985, Ісаєв)
- «Я зробив все, що міг» (1986, Леонід Жилін)
- «Наш бронепоїзд» (1988)
- «Важко бути богом» (1989, Реба),
- «Серпень на спливі»/рос. «Убегающий август» (1989, Борис Краснов (головна роль)
- «Кроки імператора» (1991, Павло Ι)
- «Візит до Мінотавра» (1987, Григорій Білаш)
та інші.
Знявся в українських фільмах:
- «Бумбараш» (1971, т/ф)
- «Народжена революцією» (1974—1977, т/ф, 10 а),
- 1983 : «Останній засіб королів» (т/ф, 4 с) — полковник «Джіґс»
- 1985 : «Чорна стріла» — Річард Глостер
- «Міст через життя» (1986, т/ф, 2 с),
- «Яма» (1990, актор),
- «Жінка для всіх» (1991),
- «Я сама» (1993, Вахрамєєв; Росія—Україна)
та інші.
Громадянська позиція ред.
У березні 2014 року, після російської інтервенції в Україну, разом з рядом інших відомих діячів науки і культури Росії висловив свою незгоду з політикою російської влади в Криму. Свою позицію вони виклали у відкритому листі[3]
У червні 2018 року підтримав українського режисера Олега Сенцова, засудженого і ув'язненого у Росії[4]
Після початку повномасштабного озброєного вторгнення Росії в Україну в 2022 році 19 травня, в День вишиванки, опублікував у Фейсбуці свою фотографію у вишиванці. З організацією сольних концертів Філіппенка почали виникати складнощі, а у листопаді 2022 року Театр імені Мосради не продовжив з ним контракт. 10 лютого 2023 року у ЗМІ повідомили, що Філіппенко залишив Росію і оселився у Литві.[5]
Примітки ред.
- ↑ Filmportal.de — 2005.
- ↑ ČSFD — 2001.
- ↑ Звернення ініціативної групи з проведення Конгресу інтелігенції «проти війни, проти самоізоляції Росії, проти реставрації тоталітаризму» і лист діячів культури на підтримку позиції Володимира Путіна по Україні та Криму. // novayagazeta.ru. 13.03.2014. Архів оригіналу за 25 грудня 2014. Процитовано 2014-3-16.
- ↑ Александр Филиппенко в поддержку Олега Сенцова [Архівовано 8 червня 2018 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода, 01.06.2018
- ↑ Народный артист Александр Филиппенко уехал из России, РБК, 10 февраля 2023
Література ред.
- Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.793-794; (рос.)
- Кинословарь. Т. З. СПб., 2001. — С.284-285. (рос.)
Посилання ред.
- Олександр Філіппенко [Архівовано 27 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- Олександр Філіппенко: «під час собачого шоу мій пес розгубився, і мені все довелося робити за нього. Рачки. Головний приз — телевізор — дістався мені» [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
|
Це незавершена стаття про актора. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |