Відкрити головне меню

Фрідріх-Вільгельм Франц Макс Ердман Ґустав фон Ліндайнер-Вільдау (нім. Friedrich-Wilhelm Franz Max Erdmann Gustav von Lindeiner genannt von Wildau; 12 грудня 1880, Ґлац — 22 травня 1963, Франкфурт-на-Майні) — німецький штабний офіцер, оберст (полковник) люфтваффе.

Фрідріх-Вільгельм фон Ліндайнер-Вільдау
нім. Friedrich-Wilhelm Franz Max Erdmann Gustav von Lindeiner genannt von Wildau
Vonlin.jpg
Народився 12 грудня 1880(1880-12-12)
Клодзко, Нижньосілезьке воєводство, Польща
Помер 22 травня 1963(1963-05-22) (82 роки)
Франкфурт-на-Майні, Дармштадт, Гессен, ФРН
Діяльність військовослужбовець
Учасник Перша світова війна і Друга світова війна
Військове звання оберст
Нагороди
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден Корони (Пруссія)
Орден дому Гогенцоллернів з мечами
Орден дому Саксен-Ернестіне 1 класу з мечами
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами

Зміст

БіографіяРедагувати

15 березня 1898 року, після завершення навчання в кадетському корпусі, поступив на службу в Прусську армію. 1 травня 1902 року залишив службу в Прусській армії і приєднався до сил оборони в Німецькій Східній Африці, служєив ал'ютантом губернатора Густава Адольфа фон Гетцена. Учасник придушення повстання Маджі-Маджі. 31 липня 1908 року залишив службу в силах оборони, наступного дня повернувся в Прусську армію. Учасник Першої світової війни, майор. З 18 січня 1919 року служив у добровольчих прикордонних частинах на східному кордоні. 20 вересня 1919 року вийшов у відставку з правом носіння військової форми. Парцював у поштовій службі, одружився з голландською баронессою.

Ліндайнер активно займався бізнесом, багато подорожував Європою та Америкою. Оскільки він мешкав у Нідреландах, Ліндайнер не міг спостерігати ріст популярності нацистів у Німеччині. В 1932 році повернувся в Німеччину. Разом із дружиною відмовився вступити в НСДАП, хоча це негативно впливало на ділові та соціальні зв'язки. Пезважаючи на антинацистські погляди, Ліндайнер вважав своїм обов'язком служити в люфтваффе, куди поступив на службу в 1937 році в якості одного з найближчих співробітників Германа Герінга. Неодноразово подавав прохання про відставку за станом здоров'я.

Весною 1942 року призначений комендантом 3-го табору для військовополонених льотчиків в Загані. Таким чином, Лінлайнер отримав можливість служити своїй країні буз безпосередньої служби режиму, який він зневажав. Заступник коменданта майор Ґустав Зімоляйт характиризував Ліндайнера як «чесну, неупереджену, ліберальну людину», його поважали і сліжбовці табору, і полонені.

В ніч з 24 на 25 березня 1944 року 76 в'язнів організували втечу через пробурений тунель. Ліндайнер був відсторонений від служби і йому загрожував військовий трибунал, однак від зумів уникнути в'язниці, зобразивши психічну хворобу. Був призначений заступником командира піхотного підрозділу, який захищав Заган. В лютому 1945 року був поранений у боях з радянськими військами. Згодом здався британським військам.

2 роки Ліндайнер утримувався у таборі для військоволонених, відомому як «Лондонська клітка», давав свідчення співробітникам британських спуцслужб щодо вбивства співробітниками гестапо 50 втікачів з його табору. Колишні полонені льотчики засвідчили, що Ліндайнер дотримувався Женевської конвенції і заслужив повагу полонених.[1] В 1947 році повернувся в Німеччину.

Ліндайнер став прообразом фон Люгера, коменданта табору військовополонених у фільмі Велика втеча, знятому на основі подій 24-25 березня 1944 року. Ліндайнер помер 22 травня 1963 року, за 2 місяці до прем'єри фільму.

Нагороди[2]Редагувати

Перша світова війнаРедагувати

Міжвоєнний періодРедагувати

Друга світова війнаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. The Great Escape, March 1944: Rob Davis. web.archive.org. 2011-06-03. Процитовано 2019-03-17. 
  2. Lindeiner-Wildau, von, Friedrich-Wilhelm Franz - TracesOfWar.com. www.tracesofwar.com. Процитовано 2019-03-17. 

ДжерелаРедагувати

  • Walters, Guy (2013). The Real Great Escape. Mainstream Publishing. ISBN 978-0-593-07190-8.
  • Carroll, Tim (2004). The Great Escapers. Mainstream Publishing. ISBN 1-84018-904-5.