Відкрити головне меню

Фредерік Міттеран

французький політик

Фредері́к Міттера́н (фр. Frédéric Mitterrand; нар. 21 серпня 1947 року, Париж, Франція) — державний і політичний діяч. Письменник, сценарист, продюсер та режисер документальних і художніх фільмів, міністр культури Франції (з 2009 р.).

Фредерік Міттеран
фр. Frédéric Mitterrand
Frédéric Mitterrand 2008.jpg
Народився 21 серпня 1947(1947-08-21)[1][2][3] (72 роки)
XVI округ Парижа, Париж, Франція
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Діяльність сценарист, актор, кінорежисер, кінопродюсер, політик, письменник, кіноактор, радіоведучий, кінокритик
Alma mater Університет Париж X Нантер, Інститут політичних досліджень, ліцей Жансон-де-Саї і Паризький університет
Знання мов французька[4]
Заклад Antenne 2[d], France Inter[d], Europe 1[d], France Culture[d], TF1 і D8[d]
Посада Minister of Culture (France)[d] і Minister of Culture (France)[d]
Батько Robert Mitterrand[d]
Мати Édith Cahier[d]
Брати, сестри  • Olivier Mitterrand[d]
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону
Офіцер ордена «За заслуги» (Франція)
Орден Мистецтв та літератури
Офіцер ордена Культурних заслуг (Монако)
Орден Корони Румунії III ступеня
Орден Дружби
IMDb nm0594158

БіографіяРедагувати

Небіж 21-ого Президента Франції Франсуа Міттерана та армійського генерала авіації Жака Міттерана. Навчався в ліцеї Жансон-де-Саї в Парижі. Закінчив факультет історії і географії Паризького університету в Нантеррі. Закінчив Інститут Політехнічних Досліджень в Парижі. Не одружений, виховує трьох прийомних дітей.

Вперше з'явився на екрані в 1960 році, у віці 12 років, під ім'ям Фредерік Роберт у фільмі «Фортуна» (Fortunat) разом з такими акторами як Мішель Морган і Бурвіль. У 1968—1971 роках викладав історію та географію у двомовній приватній школі.

З 1971 року по 1986 рік очолював мережу, яка складалася з 14 артхаусних кінотеатрів (Olympic Palace (1971—1986), Entrepôt (1975—1986) та Olympic-Entrepôt (1977—1986)). Зняв чимало документальних фільмів про великих людей XX століття, а також кінофільми.

Продюсер телевізійних програм: Etoiles et toiles (1981−1986), Acteur Studio (1986—1987), Ciné-Fêtes (1984), Permission de minuit(1987—1988), Destins (1987—1988), Etoile Palace (1990), Du Côté de chez Fred (1988—1991), C'est votre vie (1993) и Les Amants du siècle(1993).

У 2002—2006 роках ведучий програм на Match TV та Pink TV. У 2003—2005 роках — режисер програм для TV5 international channel. Після тривалого співробітництва з радіостанцією Europe 1 продюсував програму «Çа me dit, I'après-midi» на радіостанції France Culture. У 1996—2002 роках генеральний комісар Французького сезону в Тунісі (1996), Року Марокко (1999) та Року Чехії (2002).

У 2001—2003 роках — президент комісії з фінансової підтримки виробництва кінематографічних робіт у Національному центрі кінематографії. З 2003 року — заступник генерального директора TV5. З 2008 року по 2009 рік — директор Французької академії у Римі. З 23 червня 2009 року — Міністр культури та комунікацій Франції.

Міттеран, який є відкритим бісексуалом, веде щомісячну колонку в часописі Têtu[5].

Секс-скандалРедагувати

У жовтні 2009 року висловився на підтримку кінорежисера Романа Полянського, заарештованого у Швейцарії за звинуваченням у сексуальних стосунках з 13-річною дівчинкою у 1977 році. Після цього сам Міттеран опинився у центрі скандалу, пов'язаного з тим, що у своїй книзі 2005 року «La Mauvaise Vie» («Погане життя») він писав про свої юнацькі роки, коли мав стосунки з хлопчиками у Таїланді.

Його зізнання викликали протести з боку націоналістів та соціалістів, які вимагали його відставки з посади міністра культури. 8 жовтня 2009, виправдовуючись в ефірі каналу TF1, Міттеран заявив: «Так, у мене були стосунки з хлопцями, і я це не приховую. Але, щоб не повернутися в камінний вік, не варто плутати гомосексуалізм та педофілію. Я засуджую сексуальний туризм. Це сором. Я засуджую педофілію, в якій я ніколи не брав участі. Людям, які звинувачують мене в цьому, має бути соромно за те, що вони роблять»[6].

ФільмографіяРедагувати

  • 1960 — Fortunat
  • 1974 — Скажи це квітами / Dites-le avec des fleurs (Diselo con flores) — Клаус фон Эхренталь
  • 1981 — Lettres d'amour en Somalie
  • 1984 — Paris vu par… vingt ans plus tard
  • 1995 — Мадам Баттерфляй / Madame Butterfly, кіноверсія опери Пуччіні — режисер
  • 1997 — Mon copain Rachid
  • 2001 — Le Fabuleux Destin d'Amélie Poulain

Документальне кіноРедагувати

Зняв два 10-ти годинних фільми про падіння монархій на початку XX століття:

  • 1998 — Les Aigles foudroyés
  • 2000 — Mémoires d'exil

а також різноманітні телевізійні програми, серед яких Tunis chante et danse та La délivrance de Tolstoï.

БібліографіяРедагувати

  • Maroc, 1900—1960 Un certain regard, Actes Sud, 2007
  • Le Festival de Cannes, Robert Laffont, 2007
  • La mauvaise vie, Robert Laffont, 2005
  • Un jour dans le siècle, Robert Laffont, 2000
  • Les aigles foudroyés — la fin des Romanov, des Habsbourg et des Hohenzollern, Pocket, 1998
  • Mémoires d'exil, Robert Laffont, 1990
  • Une saison tunisienne, Actes Sud, 1995
  • L'Ange bleu: un film de Joseph von Sternberg, Plume, 1995
  • Madame Butterfly, Plume, 1995
  • Les Années de Gaulle, Edition n1,1995
  • Monte Carlo: la légende, Assouline, 1993
  • Destins d'étoiles, vols. 1, 2, 3, 4, Fixot, 1991—1992
  • Lettres d'Amour en Somalie, Editions du Regard, 1982.

НагородиРедагувати

  • Кавалер ордену Почесного легіону
  • Офіцер ордену «За заслуги»
  • Командор ордену мистецтв і літератури
  • Офіцер ордену мистецтв і літератури
  • Орден Дружби (27 липня 2011, Росія) — за значний внесок у розвиток російсько-французького співробітництва

Телевізійні нагородиРедагувати

  • Sept d'Or,
  • Кінопремія Jean Louis Bory prize
  • Премія Roland Dorgelès prize (радіо/телебачення).

ПриміткиРедагувати

  1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. Frédéric Mitterrand — 2010.
  3. Munzinger-Archiv — 1913.
  4. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Frédéric Mitterrand, 'Lettre Romaine', in Têtu, July–August 2009, issue 146, p. 20.
  6. Bremner, Charles (7 October 2009). Culture Minister Frédéric Mitterand fights to save job in rent boy row. London: The Times. Процитовано 9 October 2009. 

ПосиланняРедагувати