Франьо Ханаман
Франьо (Ференц) Ханаман (хорв. Franjo Hanaman, угор. Hanaman Ferenc; 30 червня 1878, Дреновці, Королівство Хорватія і Славонія, Австро-Угорщина — 23 січня 1941, Загреб, Королівство Югославія) — хорватський хімік і металург, відомий своєю спільною роботою з угорським хіміком Шандором Юстом над створенням лампи розжарювання з вольфрамовою ниткою.
| Франьо Ханаман | |
|---|---|
 | |
| Народився |
20 червня 1878 Дреновці, Вуковарсько-Сремська жупанія, Хорватія |
| Помер |
23 січня 1941[1][2][3] (62 роки) Загреб, Бановина Хорватія, Королівство Югославія |
| Поховання | Мирогойське кладовище |
| Країна |
.svg){kind=small} Королівство Югославія.svg){kind=small} Угорщина |
| Діяльність | хімік, інженер, викладач університету, винахідник |
| Alma mater | Віденський університет |
| Галузь | хімія |
| Заклад | Віденський технічний університет |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук |
 Франьо Ханаман у Вікісховищі | |
Біографія ред.
Франьо Ханаман народився в невеликому хорватському місті Дреновці в Королівстві Хорватія і Славонія, що була на той момент частиною Австро-Угорщини. Батьки: угорець Дбюр Ханаман і хорватка Емілія Мандушич.
Початкову школу закінчив у м. Брчко в 1887 році, а середню — в Земуні в 1895 році, закінчивши там Реальну Гімназію. У 1899 році закінчив Віденський технічний університет, де вивчав хімію. В наступному році став асистентом доктора Георга Фортманна на кафедрі аналітичної хімії, де познайомився з доктором Шандором Юстом. Плодом їхньої спільної роботи стало отримання в 1904 році патенту на лампи розжарювання з вольфрамовою ниткою. Використання вольфраму дозволило збільшити довговічність ламп, однак їх головним недоліком була крихкість, обумовлена низькими показниками ковкості вольфраму.
З 1904 по 1911 роки працював на цементній фабриці в місті Ледеч. З 1911 по 1915 рр. працював у Берлінському технічному університеті, де в 1913 році захистив докторську дисертацію на тему «Випробування азотованого заліза на корозійну стійкість» (нім. Über Rostversuche mit nitriertem Eisen). З 1919 по 1922 р. очолював Югославський моторний завод в м. Загреб. На технічному факультеті Загребського університету в 1920 році працював в якості викладача, а вже з 1922 року — в якості професора. З 1924 по 1925 р. займав місце ректора. У період з 1934 по 1939 р. був головним редактором газети Хіміко-фармацевтичний архів (хорв. Archiva za hemiju i farmaciju)
Помер у Загребі в 1941 році.
Примітки ред.
- ↑ Hrvatski biografski leksikon — 1983.
- ↑ Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
- ↑ Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
Посилання ред.
- Sitkei Gyula: A magyar elektrotechnika nagy alakjai. (Energetikai Kiadó Kht. 2005)
- https://web.archive.org/web/20090326132331/http://www.tungsram.hu/tungsram/downloads/tungsram/tu_short_history_1896-1996.pdf
- http://mek.oszk.hu/02100/02185/html/727.html
- Babay-Bognár Krisztina. Az izzólámpagyártás kezdetei (szakdolgozat) (PDF). Budapest: ELTE. Архів оригіналу (pdf) за 11 листопада 2013. Процитовано 22 жовтня 2012.
- A 34541 számú szabadalmi leírás 1904-ből (pdf). Процитовано 22 жовтня 2012.
|
Це незавершена стаття про науковця. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |