Франц Ксаверій Бонн

український дипломат бельгійського походження, священник УГКЦ, капелян УГА, чернець

Франц Ксаверій Бонн (нід. Franz Xavier Bonne; 4 лютого 1882, Брюгге[1][2], Бельгія — 21 листопада 1941[2], Сант-Дірфілд[1], США) — український дипломат[1] бельгійського походження, священник УГКЦ, капелан УГА[1][2], чернець, Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, заступник міністра закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки[3].

Бонн Франц Ксаверій
нід. Bonn Franz Xaver
Псевдо отець Франц
Народився 4 лютого 1882(1882-02-04)
Брюгге, Бельгія
Помер 21 листопада 1941(1941-11-21) (59 років)
США
Громадянство Бельгія Бельгія
Національність фламандець
Діяльність редемпторист, капелан УГА
Відомий завдяки дипломат ЗУНР
Титул чернець, священик
Головував дипмісії УНР
Конфесія УГКЦ
Нагороди
орден князя Ярослава Мудрого V ступеня

Життєпис ред.

 
Члени делегацій на перемовинах про припинення вогню. Львів, палац Потоцьких, 26.02.1919 рік. Перший ряд (зліва направо): Володимир Темницький, Володимир Охримович, голова французької місії генерал Жозеф Бартелемі, керівник британської місії генерал-майор Адріан Картон де Віарт, італійський майор Джузепе Стабіле, Степан Витвицький; Другий ряд: Альфонс Ерле, отець Франц Ксаверій Бонн, Роберт Говард Лорд (США), Осип Бурачинський, Костянтин Слюсарчук, Теодор Рожанківський; Третій ряд: стоїть третій — отець Антін Калята, четвертий — британський полковник Смайс, шостий — Вільгельм Фідлєр

Народився у місті Брюґґе-Брюж в Бельгії. За походженням фламандець[3], бельгійський громадянин[3].

У серпні 1901 року — вступив до монашого Згромадження Редемптористів[3]. 29 вересня 1903 року — зложив чернечі обіти. 29 вересня 1908 року — був рукоположений у Священство, став священником-місіонером. У той час в Канаді вже був монастир редемптористів у Східному обряді.

У вересні 1911 року — приїхав до Галичини, в Крехівському монастирі Василіян у Крехові вивчав українську мову й візантійський обряд Східної Католицької Церкви (разом з іншим бельгійцем — о. Францом Пвасоном, який приїхав у кінці 1911 р.). З осені 1912 року служив у м. Дрогобич, а з грудня 1912 року до квітня 1913 року в с. Сілець Беньків (нині с. Сілець).

21 серпня 1913 року в с. Унів було засновано першу спільноту редемптористів східного обряду у Галичині. Всі місіонери прибули із Бельгії. Серед них і отець Бонн. В березні 1914 року переїхав до Тернополя став сотрудником пароха о. Володимира Громницького.

Під час першої світової війни служив на Тернопільщині та виступав проти насильницького впровадження московського православ'я російською окупаційною владою з російським архиєпископом Євлогієм Георгієвським[1][3]. У 1917 році — генеральний вікарій східної частини львівської митрополії, до якої входили Броди, Зборів, Збараж, Тернопіль, Сколе[3].

У 1918 року був польовим духівником при Українській Галицькій Армії, а згодом був членом українських делегацій для переговорів з місіями Антанти в Галичині, перекладач на переговорах. Його було інтернували румунські окупанти, але після звільнення він прибув до Кам'янця-Подільського[3].

У січні 1919 року після від'їзду на Паризьку конференцію посла УНР у Ватикан графа Михайла Тишкевича, у листопаді того року направлений був урядом Західноукраїнської Народної Республіки[1], та очолив дипломатичну місію Директорії УНР у Ватикані. Завданням України до нього було:

  1. домогтися призначення в УНР дипломатичного представника Папи Римського (він виконав 16 лютого 1920 року);
  2. одержати від Італійського Червоного Хреста допомогу санітарно-медичного характеру для скривавленої та безпомічної напівтифозної української армії;
  3. дістати через інтервенцію Апостольського уряду санітарну допомогу для 80 тисяч полонених українців, колишніх вояків австро-угорська армія утримувані в трьох концтаборах Італії;
  4. інформувати Вселенський уряд і акредитованих у Святому Престолі представників інших держав про становище в Україні;
  5. відкрити в Римі центр дослідів і навчання під назвою «Академія України»[3].

Він виконував обов'язки голови дипломатичної місії, домігся матеріальної допомоги й моральної підтримки від Папи Римського Бенедикта XV. Мав офіційний статус у місії як радник (до 1 листопада 1921 року)[4]. Зі спогадів українського історика й дипломата Дорошенко Дмитра Івановича[3]:

  Служив якийсь молодий священик і, що мене здивувало, з якимсь чужим, неукраїнським акцентом… Згодом я познайомився з ним. Це був отець Бонн, бельгієць, що приїхав сюди перед війною як місіонер Згромадження редемптористів, щоб познайомитися з греко-католицьким обрядом, і затримався тут. Отець Бонн — людина енергійна, жвава, віддана своїй справі. Він щиро полюбив український народ, з яким зв'язала його доля, прийняв до серця його лихо і працював, як тільки міг, щоб чимось допомогти, принести бодай моральну поміч і розраду…  

2 березня 1921 року під тиском зі сторони польських політиків та єпископату був змушений залишити Згромадження.

У 1921 році почав служити священником серед української діаспори у Пенсільванії (м. Палмертон, м. Філядельфія та інші у США)[3].

Помер 21 листопада 1941 року у м. Сант-Дірфілд, США.

Нагороди ред.

Примітки ред.

  1. а б в г д е Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 338. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  2. а б в Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. — Кн. 2, [т. 1] : А — Головна Руська Рада. — С. 157. — ISBN 5-7707-4049-3.
  3. а б в г д е ж и к л Бельгієць, який полюбив Україну. cssr.lviv.ua. Редемптористи Львівської Провінції. Архів оригіналу за 12 вересня 2017. Процитовано 13 листопада 2023.
  4. Гентош Ліліана (9 серпня 2011). Дипломатичні контакти Української Народної Республіки з Апостольським Престолом в 1919—1921 роках у контексті східної політики Римської Курії. risu.ua. Релігійно-інформаційна служба України. Архів оригіналу за 28 вересня 2023. Процитовано 13 листопада 2023.
  5. Указ Президента України від 23 серпня 2019 року № 622/2019 «Про відзначення державними нагородами України громадян іноземних держав»

Джерела ред.

Посилання ред.