Франтішек Планічка
Франтішек Планічка (чеськ. František Plánička; * 2 червня 1904, Прага — † 20 червня 1996, Прага) — чехословацький футболіст. Воротар, більшість кар'єри провів у «Славії» (Прага). 8-разовий чемпіон Чехословаччини, 5-разовий володар Кубка Чехословаччини, володар Кубка Мітропи 1938. Віце-чемпіон світу 1934. Провів 73 гри за збірну Чехословаччини. Один із найкращих воротарів світу 1920-х і 1930-х років. Визнаний найкращим чеським воротарем усіх часів. За версією Міжнародної федерації футбольної історії та статистики посів 9-е місце серед найсильніших воротарів XX сторіччя.
 | ||
 | ||
| Особисті дані | ||
|---|---|---|
| Повне ім'я | чеськ. František Plánička | |
| Народження | 2 червня 1904 | |
 Прага
| ||
| Смерть | 20 червня 1996 (92 роки) | |
 Прага
| ||
| Поховання | Ольшанський цвинтар[1] | |
| Зріст | 172 см | |
| Вага | 70 см | |
| Прізвисько | Франта, Кішка з Праги | |
| Громадянство | Чехословаччина
| |
| Позиція | воротар | |
| Юнацькі клуби | ||
| «Слован» (Прага) «Уніон» (Прага) «Олімпія Старе Місто» (Прага)
| ||
| Професіональні клуби* | ||
| Роки | Клуб | І (г) |
| 1919—1923 1923—1938 |
«Бубенец» (Прага) «Славія» (Прага) |
|
| Національна збірна | ||
| Роки | Збірна | І (г) |
| 1926—1938 |  Чехословаччина
|
73 (0) |
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||
Життєпис
ред.Юні роки
ред.Окрім футболу, грав у хокей на траві, займався гімнастикою та легкою атлетикою. У 12-річному віці прийнятий до дитячої футбольної команди клубу «Слован» (Прага). Спочатку грав у нападі, але згодом тренер поставив хлопця на ворота. Також виступав за «Уніон» і «Олімпія Старе Місто». У 15-річному віці перейшов до іншого празького клубу «Бубенец», де почав виступати за головну дорослу команду. Хороша гра воротаря привернула увагу фахівців і Планічкою зацікавився гранд чехословацького футболу «Спарта» (Прага), але «Спарта» не взяла воротаря, ймовірно, через його низький зріст.
«Славія» (Прага)
ред.1 жовтня 1923 року Франтішек Планічка підписав контракт із клубом «Славія» (Прага). Спочатку конкурував за місце в основі з Йозефом Штапліком, потім став основним воротарем. Зі середини 1920-х років почалася найуспішніша ера в історії клубу. Від 1925 року, коли вперше провели чемпіонат Чехословаччини, до 1938 року, коли Планічка завершив кар'єру, клуб 8 разів здобував «золото» першості та 5 разів «срібло», жодного разу не опустившись нижче від 2-го місця. У 1929 році «Славія» стала фіналістом Кубка Мітропи — одного з попередників Кубка європейських чемпіонів, у 1938 році виграла цей Кубок. У 1932 році команда мала всі шанси поборотися за перемогу — в першому півфіналі «Славія» розгромила вдома «Ювентус» 4:0, але під час гри на виїзді розлючена італійська публіка вчинила безладдя на трибунах, кидала камені на поле, один з яких влучив у Планічку. На 46-й хвилині за рахунку 2:0 на користь «Ювентуса» матч припинено, чехословаки в супроводі поліції покинули поле. Президент празької команди Вацлав Валоушек не дозволив своїм гравцям повернутися на поле[5], а комітет Кубка Мітропи дискваліфікував обидвох півфіналістів[6]. Зіграв 42 матчі за «Славію» в дербі проти «Спарти», на два більше тільки на рахунку Копецького[7].
Працював чиновником у празькій конторі пенсійного забезпечення, а футбол вважав тільки грою, тому, наприклад, відмовився від фінансово вигідних пропозицій ряду англійських клубів у 1930-х роках.
Збірна
ред.
За збірну Чехословаччини дебютував 17 січня 1926 року в Турині в грі проти Італії (1:3). З 1932 року був капітаном збірної.
Став віце-чемпіоном першості світу 1934, коли команда Чехословаччини, основу якої становили футболісти «Славії», дійшла до фіналу, де поступилася господарям італійцям 1:2. Планічка вразив своєю майстерністю італійську публіку, за що отримав від журналістів статуетку «Золотий Персей». Щоправда, лауреатові приз вручили тільки через 30 років — після товариської гри Італія—ЧССР у Флоренції 11 квітня 1964 року (0:0).
Одним із найкращих своїх матчів вважав гру з Англією 1 грудня 1937 року на лондонському «Вайт Гарт Лейн», де господарі зі значними зусиллями виграли тільки 5:4, тоді як більшість континентальних команд програвали англійцям із розгромними рахунками. Заради участі в цьому поєдинку Планічка не зіграв за збірну Центральної Європи, ворота якої йому запропонували захищати в товариському матчі проти Західної Європи.
На чемпіонаті світу 1938 у Франції чехословаки у першому раунді плей-оф всуху обіграли Голландію 3:0, а в 1/4 фіналу зустрілися зі збірною Бразилії. Матч 12 червня 1938 року отримав назву «битва під Бордо», оскільки грубої гри не цуралися обидві команди. На 85-й хвилині за рахунку 1:1 з Планічкою зіткнувся нападник суперників Перасіо, внаслідок чого воротаря винесли з поля. Виявилося, що в нього зламане зап'ястя і стався рецидив старого перелому ліктьового суглоба (існують різні дані — деякі джерела стверджують, що воротар пошкодив ключицю). Попри сильний біль і, фактично, лише одну здорову руку, Франтішек Планічка повернувся на поле і зумів відбити всі удари суперників в останні хвилини основного часу та 30 хвилин додаткового. Після гри на руку наклали гіпс, а ця важка травма змусила Планічку завершити кар'єру в національній збірній. У переграванні, яке відбулося через два дні, на воротях стояв запасний воротар Карел Буркерт, а Чехословаччина поступилася з рахунком 1:2.
Загалом за національну збірну протягом 1926—1938 років провів 73 гри, в тому числі 37 у ранзі капітана. Пропустив 121 гол. Став рекордсменом збірної за кількістю проведених ігор, його досягнення перевершив Ладислав Новак у 1963 році[8].
Стиль гри
ред.Відзначався хорошою стрибучістю та реакцією, хоча через невеликі габарити (172 см зросту, за деякими даними — 178[9]) деколи мав проблеми з ударами, які йшли у верхній кут воріт. Надійно забирав і фіксував м'яч у руках. Коли відбивав удар, то намагався не вибити шкіряну кулю ногою чи кулаком, а зловити його в руки. Сміливо йшов у ноги суперникові, що часто приводило до травм, яких у кар'єрі Планічки було багато. Радянський футболіст Олександр Старостін після турне по Чехословаччині згадував, що Планічка грав далеко за межами воротарського майданчика і сміливо виходив на перехоплення та намагався точно вкинути м'яча до товариша по команді, а не вибивав куди-небудь, як більшість тогочасних воротарів. Водночас партнер голкіпера у клубі «Славія» Руді Витлачил розповідав, що Планічка інколи помилявся під час перехоплення навісів, а докладний пас своєму футболістові і точне вибивання м'яча в поле ногою були для нього проблемою.
Після завершення ігрової кар'єри
ред.Тренував команди «Наход», «Бероун»[10], «Славой» Модржани[11], керував секцією у рідному клубі «Славія» (Прага). Багато грав за команди ветеранів «Славії» та Чехословаччини, остаточно перестав виходити на поле лише у 1984 році.
26 вересня 1985 року отримав почесну нагороду міжнародної організації ЮНЕСКО за пропаганду ідей чесної гри[12].
Титули і досягнення
ред.Примітки
ред.- ↑ BillionGraves — 2011.
- ↑ Transfermarkt.de — 2000.
- ↑ Munzinger Sport
- ↑ worldfootball.net
- ↑ Historie zápasů. Ročník: 1932 (офіційна сторінка «Славії») (чеськ.)
- ↑ Mitropa Cup 1932 (rsssf.com) (англ.)
- ↑ Статистика «Дербі»
- ↑ Czechoslovakia/Czech Republic — Record International Players (rsssf.com) (англ.)
- ↑ Planicka. Der König der Robinsonaden (sport.ard.de, 2006) (нім.)
- ↑ Český lev — Union Beroun: Historie klubu [Архівовано 13 червня 2010 у Wayback Machine.] (чеськ.)
- ↑ Mozaika modřanského sportu (praha12.cz) [Архівовано 12 червня 2009 у Wayback Machine.] (чеськ.)
- ↑ Cena Fair-play od UNESCO pro Františka Pláničku
Посилання
ред.
Література
ред.- Частка Курт. От Заморы до Яшина: Пер. с нем. — Москва: Физкультура и спорт, 1970. — С. 61—71
- Století fotbalu: Z dějin československé kopané / Josef Pondělík; spolupr. J. Pejchar. — Praha: Olympia, 1986. — 412 s.
- Малов В. И. 100 великих футболистов. — Москва: Вече, 2004. — С. 15—20[недоступне посилання з липня 2019] (серия «100 великих») ISBN 5-9533-0265-7
- Наш Франта // Футбол. — 2004. — № 28 (354), 12-18 липня. — С. 28—29
- Талиновский Б. Х., Франков А. В. Все чемпионаты мира по футболу. Том 1 — 1930, 1934, 1938, 1950. — Київ: Видавничий дім Український медіа холдинг", 2010. — 224 с. («Все чемпионаты мира») ISBN 978-966-2320-03-9