Франсуа Рюд (фр. François Rude 4 січня, 1784, Діжон — 3 листопада, 1855, Париж) — уславлений французький скульптор першої половини XIX століття.

Франсуа Рюд
François Rude
Frémiet - François Rude.jpg
Ск. Еммануель Фрем'є, Франсуа Рюд
Ім'я при народженні François Rude
Народився 4 січня 1784(1784-01-04)
Діжон
Помер 3 листопада 1855(1855-11-03) (71 рік)
Париж
Національність Франція Франція
Громадянство Flag of France.svg Франція[1]
Навчання Національна вища школа красних мистецтв і Beaux-Arts School of Dijond
Напрямок пізній класицизм, романтизм
Працював у містах Париж
Основні роботи монумент генералу Нею, рельєф «Похід добровольців 1792 року» або «Марсельєза»
Нагороди

Орден Почесного легіону

Життєпис. Ранні рокиРедагувати

Походить з простої, неартистичної родини. Народився в місті Діжон, виявив зацікавленість в малюванні. Приватно займався малюванням з П'єром Картельє. Навчався в Діжонській художній школі. 1809 року дістався Парижу, де показав невеличкий власний твір «Тезей піднімає з землі диск» Віван-Денону. Старий дипломат і сам прихильник мистецтв сприяв отриманню провінціалом Рюдом художньої освіти. Навчання тривало три роки (1809—1812). 1812 року Франсуа Рюд отримав Римську премію, що надавала право на закордонну подорож у Італію задля удосконалення майстерності. Але чергова військова авантюра Наполеона І, що закінчилася поразкою і національною катастрофою для Франції, стала в перешкоді. Париж був окупований військами Священного Союзу європейських монархів, а згодом полоненого Наполеона вивезли у заслання на острів Св. Єлени під пильний контроль Великої Британії. Через молодість і просте походження Франсуа Руд не брав участі ні в драматичних подіях французької революції 17891793 рр., ні у військових авантюрах Наполеона. Але мав ліберальні погляди, що призвело до політичної еміграції у франкомовну Бельгію під час відновлення монархії Бурбонів у Франції.

Бельгійський періодРедагувати

Бельгія того часу — місце еміграції багатьох французьких родин, прихильників революційних ідей, прихильників Наполеона і супротивників монархії Бурбонів. Серед емігрантів перебував і уславлений французький художник, засновник революційного класицизму часів французької революції — Жак-Луї Давід, вчитель багатьох французьких художників. Він привітно поставився до нового емігранта і сприяв як удосконаленню його майстерності в Бельгії, так і замовам від багатих меценатів. Рюд працював скульптором-декоратором у палаці в Терваренку (знищено), в оперному театрі Ла Моне, в Брюсселі. Серед портретних творів цього періоду — два погруддя самого Жака-Луї Давіда, погруддя короля Бельгії — Леопольда.

ОдруженняРедагувати

В Бельгії Франсуа Рюд, успішний митець, зустрів Софі Фрем'є, доньку французьких емігрантів, з якою узяв шлюб. Софі Фрем'є, сама художниця, двоюрідна сестра скульптора Еммануеля Фрем'є, прихильно ставилася до фаху чоловіка. Перебування Франсуа Рюда в еміграції у Бельгії тривало дванадцять років (1815—1827). Коли з'явилась можливість повернутися на батьківщину, Франсу Рюд з родиною перебрався у Париж. Але уряд Франції категорично відмовляв повернутися на батьківщину колишньому революціонерові — Жаку-Луї Давіду, що так і помер на чужині.

Церковні замовиРедагувати

 
«Катон Утичський», після 1835 р., Лувр.

Серед перших творів митця у Парижі після повернення — скульптура Богородиці та скульптура «Меркурій, що прив'язує крильця до власних сандалів», як покажчики компромісної, еклектичної уяви митця і його художньої манери. Але митець не втрачав зацікавленості в подіях французької революції та її героях. Свідоцтво тому — погруддя Гаспара Монжа, математика, діяча французької революції, сенатора і представника нової, наполеонівської аристократії. Франсуа Рюд — також автор монументу маршалу Нею, діячу доби, коли забулися ідеали революції, а прихильники Наполеона почали реалізувати авантюрні військові ідеї перевертня-диктатора Наполеона. Думки розділились і монумент маршалу Нею викликав як захоплення в таборі французьких романтиків (Віктор Гюго), так і роздратування їх ідейних супротивників. Рюду закидали некрасивий силует монумента, незважаючи на його щирість і справжній, не фальшивий пафос. У порівнянні з монументами іншим французьким генералам — монумент Нею не гірший серед них.

По смерті французького скульптора Жана-Батісти Романа (1792—1835), що працював в стилі академізму, Франсуа Рюд закінчив мармурову скульптуру «Катон Утичський», виконану у повний зріст і заввишки два метри тридцять чотири сантиметри (2 м 34 см). Твір скульптора Ж.-Б Романа привабив зверненням до героїчної постаті давньоримського політика і стоїка, що наважився боротися із зловживаннями бюрократії в державі і бути супротивником зміцнення влади самого Цезаря, цих «подонків Ромула» за висловом Цицерона.

Добровольці 1792 рокуРедагувати

 
Франсуа Рюд. Виступ добровольців на захист батьківщини (Марсельєза). Бронза. 1833—1836 рр. Тріумфальна арка на площі Етуаль (тепер імені де Голя) в Парижі.
 
Голова вояка-ветерана, теракота.

«Добровольці 1792 року» — лише один з горельєфів Тріумфальної арки, побудованої на площі Етуаль. Її побудова розтяглася на декілька десятиліть і кінечний варіант прийшовся на добу пізнього класицизму, з його монотонністю, лапідарністю, уславленням військових перемог. Пізній класицизм Франції кінця 18 століття переродився з волі Наполеона у ампір і межував з помертвілим академізмом.

Франсуа Рюд отримав замову лише на один з чотирьох горельєфів, призначеного для оздоблення пілону арки праворуч. Попередні програми рельєфів мали уславити військові перемоги Наполеона І та спадковість від тих перемог — нового політичного режиму. Тому один з рельєфів має назву «Апофеоз Наполеона». Відхід від жорсткого слідування програмі надав можливість Рюду звернутися не до звеличення Наполеона, а до теми добровольців, котрі виступили на захист Франції від загарбників у вересні 1792 року. Військова небезпека від чужинців була такою значною, що на поклик революційного на той час уряду відгукнулися тисячі добровольців-волонтерів. Напередодні, 10 серпня 1792 року в Парижі скасували монархію і владу номінально отримав народ Франції. Тому війну з чужинцями, захист батьківщини, вже повів сам народ без проводу монарха, як то було століттями до цього. 20 вересня 1792 року добровольці і вибороли вирішальну перемогу над чужинцями під Вальмі. Тривожний момент виступу добровольців у похід, коли доля майбутнього двобою з небезпечним ворогом ще нікому не була відома, і став сюжетом твору Франсуа Рюда.

Досвід підказав митцю використати усі значні знахідки попереднього періоду. В горельєфі Рюд використав і низький рельєф, і круглу скульптуру, і військову арматуру зі зброєю, і алегорію Свободи. Згодилося використання і алегоричної фігури Свободи, такої типової і для доби бароко, і для доби класицизму. Але алегорія Франсуа Рюда надзвичайно далека від холодних зразків класицизму, а своїм болем і пафосом близька до неперевершених зразків скульптури на кшталт « Пергамського вівтаря» або «Лаокоона з синами, що гинуть від змія Афіни».

Рельєф Рюда композиційно поділений на частину алегоричну (верхню) і реалістичну — низ з вояками-добровольцями. Крилата фігура Свободи з мечем в руці, тривожна і грізна, з розпатланим волоссям, з обличчям, спотвореним несамовитим криком, головує в композиції. На її гасло «Батьківщина в небезпеці !» відгукнулися старі і малі, їх і уособлюють — лучник, вояк ветеран, підліток, немічний старий, що благословляє захисників рідного краю. Крилата фігура Свободи така завелика, що дорівнює розмірами щільній групі з шести вояків-добровольців. Рюд подав героїв рельєфу не в тогочасних, а в умовно-класичних, давньоримських шатах, що лише підкреслювало позачасовість героїчного пориву волонтерів 1792 року.

Опинившись в центрі аристократичного району Парижа, твір Франсуа Рюда витримав іспит і центральним місцем французької столиці, і іспит часом. Рельєф став центральним твором як самого скульптора, так і значним монументальним твором французької пластики всього 19 століття.

Музей Франсуа РюдаРедагувати

У місті Діжон з 1947 року створено музей Франсуа Рюда в колишній церкві Сент-Этьєн одинадцятого століття. Муніципалітет збирав копії та зліпки творів митця впродовж 18871910-х років, які і представлені у експозиції.

Вибрані твориРедагувати

 
монумент маршалу Нею, бронза, Париж.
  • «Тезей піднімає з землі диск»
  • «Жак-Луї Давід», погруддя
  • «Леопольд, король Нідерландів», погруддя
  • скульптурні оздоби театру Ла Моне, Брюссель
  • вісім рельєфів для палацу в Терваренку
  • скульптура «Богородиця», церква Св. Гервасія, Париж
  • «Хрещення Христа в Йордані», церква Марії Магдалини
  • «Розп'яття», церква Св. Вікентія де Поля
  • «Геба з орлом Юпітера», мармур
  • «Жанна д'Арк», мармур, Лувр, Париж
  • «Меркурій», бронза, Лувр, Париж.
  • «Хлопчик неаполітанець з черепахою», Лувр, Париж
  • «Катон», мармур, Лувр, Париж.
  • «Мореплавець Лаперуз», погруддя
  • «Гаспар Монж», сенатор, науковець, наполеонівський вельможа, погруддя
  • монумент маршалу Нею, бронза, Париж.
  • Рельєф «Похід добровольців 1792 року» або «Марсельєза», Площа Етуаль, Париж.
  • голова алегорії Свободи, бронза, Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна, Москва
  • голова ветерана революційних військ, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
  • надгробок політику-республіканцю Годфруа Кавеньяку, цвинтар Монпарнас

ГалереяРедагувати

 
Погруддя Франсуа Рюда на цвинтарі Монпарнас.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. artist list of the National Museum of Sweden — 2016.

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • M. Legrand, «Rude, sa vie, ses oeuvres, son enseignement» (Париж, 1856),
  • Ch. Piosot, «Notice sur le sculpteur Fr. Rude» (Дижон, 1857).
  • Аркин Д. Е. «Образы архитектуры и образы скульптуры», М, «Искусство», 1990, статья «Марсельеза» Рюда", с. 359—376