Відкрити головне меню

Історія розвиткуРедагувати

 
Поширення франкських діалектів: жовтим кольором позначені ніжньофранкські діалекти, зеленим — франкські діалекти середньонімецького простору, синім — південнонімецькі франкські діалекти

Франкські діалекти походять від діалекту салічних франків раннього середньовіччя. Згідно з Ф. Енгельсом, найбільш первісні форми можна побачити у словниковому запасі давніх нижньо- і середньофранкських діалектів (ріпуарські, мозельфранкські)[1]. Поширюючись далі на південь, рейнфранкський та верхньонімецький франкські діалекти потрапили під сильний вплив алеманського, а у випадку зі східно-франкськими діалектами — баварського діалекту. Наприклад, франкська форма дифтонга uo (guot) витісняє в другій половині IX століття баварську формуö (göt) та алеманську ua (guat). Вони мають більше спільного з південними сусідніми діалектами, ніж з франкськими діалектами середнього та південного Рейну, і тому вони об'єднані в одну групу з верхньонімецькими діалектами. Причина також у тому, що ці регіони були заселеними до франкського завоювання та колонізації алеманськими і баварськими поселенцями, а також іншими залишками мігрантів, яких при спробі увійти до Франкського королівства не лише не вигнали, але навіть навпаки прийняли. Таким чином, на походження франкського діалекту вплинули змішані верхньонімецькі діалекти нових франкських поселенців та поневолених старих, швебів та ельбськіх германців.

Широке поширення франкського діалекту вказує на його значення для формування спільної німецької мови. Під владою франків було сформовано середньовічну німецьку політичну систему, виникла спільна ділова мова між різними племінними територіями. Франки були тими, хто об'єднав всі східні області імперії, населені західнонімецькими великими племенами, заклавши тим самим основу для розвитку німецької нації. Нині на тій території, яку населяли франки, проживають також сакси (тобто вони проживають не лише в Саксонії), баварці, алемани, гесси та тюрінгці (вони майже втратили свою оригінальну мову). Ці народи перейняли елементи франкської мови та виявили зворотний вплив на неї далеко за межами її розповсюдження.

КласифікаціяРедагувати

Ніжньофранкський діалектРедагувати

Середньонімецький франкськийРедагувати

У середньофранкських діалектах друге пересування приголосних поширилося ще не так широко, як, наприклад, в рейнфранкських. t і k наприкінці слова (wat/was , ik/ich), p на початку та кінці слова (pan/Pfanne, op/auf) залишилися незмінними. Літературне німецьке «переднє» ch (/ç/), навпаки, вимовляється майже у всій рейнській області як sch (ʃ).

* Рейнськогессенський (Rheinhessisch) (Рейнська частина Гессена, в гессенському містечку Рейнгау та навколо міста Вісбаден)

У рейнськофранкському друге пересування приголосних сталося майже до тієї самої міри, що й у літературній німецькій. Тільки p на початку слова так і не зазнала змін (Pund/Pfund, Peffer/Pfeffer). Типовим для пфальцського та сусідніх діалектів є алеманнська š перед приголосними наприкінці слова (fascht, Poscht, Kaschte[n]). Це явище зустрічається і в південно-франкському.

Південнонімецький франкськийРедагувати

Південнофранкський (Südfränkisch). Він є групою неоднорідних перехідних діалектів північного Баден-Вюртемберга, на кордоні верхньо- і середньонімецького мовного простору. Вони виникли в напруженій області між швабсько-алеманським, рейнфранкським та Східнофранкським діалектами. Різні говірки сьогодні вузько обмежені та вживаються навколо таких центрів, як Карлсруе, Пфорцгайм, Гайльбронн та Крайхгау. У долині річки Енц південніше Пфорцхайма, де стикаються франкський та швабський, розмовляють енцфранкським (Enztalfränkisch) та енцшвабським (Enztalschwäbisch) (трапляються обидві назви). Раніше ця область була цілком франкською, частиною ранньосередньовічного Франкського королівства. Діалекти навколо Мосбаха та Бухена також відносять до південнофранкської групи.

У східно- і південнофранкському діалектах друге пересування приголосних пройшло до тієї самої міри, що й у літературній німецькій мові, тому їх і відносять до верхньонімецьких діалектів, за винятком приголосного b, який в південнофранкському все ще зберігся як w (haben — hawwe; hinüber — 'niewer; schreiben — schreiwe). За складом голосних вони, зазвичай, мають риси середньонімецьких діалектів, проте на периферії частково є дифтонгування голосних.

ПриміткиРедагувати

  1. Энгельс и языкознание. Сб. статей. — М., 1972.

ЛітератураРедагувати

  • Wörterbuch von Mittelfranken. Eine Bestandsaufnahme aus den Erhebungen des Sprachatlas von Mittelfranken. — Würzburg : Königshausen & Neumann, 2000. — ISBN 3-8260-1865-6.
  • Eberhard Wagner, Alfred Klepsch. Handwörterbuch von Bayerisch-Franken (HWBF). Kurzes Auswahlwörterbuch der Dialekte, die in den Regierungsbezirken Oberfranken, Mittelfranken und Unterfranken des deutschen Bundeslandes Bayern gesprochen werden. — Bayreuth : Verlag Fraenkischer Tag GmbH, 2007. — ISBN 978-3936897524.
  • Sprachatlas von Mittelfranken. — Heidelberg, 2003. — ISBN 3-8253-1422-7.