Франко-китайська війна

Франко-китайська війна — війна між Францією та Китаєм за гегемонію над В'єтнамом. Її основною причиною було бажання Франції володіти територією Червоної річки, що протікає в Північному В'єтнамі та Південному Китаї.

Франко–Китайська Війна
中法戰争
Guerre franco-chinoise
Operations of the Sino–French war (1884–85)

Operations of the Sino–French war (1884–85)
Дата: серпень 1884 – квітень 1885
Місце: Південно-Східний Китай, Тайвань, Північний В'єтнам
Результат: Перемога Франції;[1]
Територіальні зміни: Протекторат Франції над Бакбо і колонією Аннам.
Сторони
Франція Франція Flag of China (1889–1912).svg Цінська Імпперія
Військові сили
від 15,000 до 20,000 солдат від 25,000 до 35,000 солдат
Втрати
2,100 убито чи поранено 10,000 убито чи поранено

Привід до війниРедагувати

Після двох франко-в'єтнамських воєн (1858—1862 та 1883—1884 рр..) Франція володіла Південним і Центральним В'єтнамом. Північний В'єтнам номінально перебував у васальній залежності від Цінської династії, яка правила в Китаї. Під час франко-в'єтнамської війни 1883-1884 рр.. Франція захопила ряд пунктів, що належали Цінській династії. 11 травня та 9 червня 1884 між Францією та Китаєм була підписана конвенція, що зобов'язала Китай вивести з В'єтнаму війська, уведені туди в 1882 −1883 рр.. Також Китай обіцяв визнавати будь-які договори, які будуть укладені між Францією та В'єтнамом. 6 червня 1884 Франція примусила В'єтнам укласти мирний договір, за яким вона встановлювала протекторат над усім В'єтнамом. Цінський уряд відмовився визнати в'єтнамо-французький мирний договір. У червні 1884 китайські війська знищили французькі загони, які прибули до В'єтнаму для того, щоб його зайняти згідно з договором. Французький уряд використав це як привід до війни.

Бойові діїРедагувати

 
Бойові дії в березні 1884 року
 
Битва при Фучжоу

На початку головнокомандувач французькими військово-морськими силами переконував свій уряд про необхідність напасти на столицю Цінської династії — Пекін. Але французький прем'єр-міністр Жюль Феррі був проти нападу на Пекін. Він боявся, що це може викликати невдоволення Росії і Великої Британії. Він обмежив бойові дії тільки в Індокитаї та Південно-китайському морі.

23 — 24 серпня 1884 французька ескадра (13 суден), під командуванням адмірала Кубра, напала на китайські кораблі (22 судна, включаючи вітрильні джонки), що базувалися недалеко від Фучжоу. Китайці втратили 11 парових судів і 12 джонок. У французів отримали незначні пошкодження тільки 3 судна. За час бою та наступних дій французької ескадри проти берегових фортів людські втрати китайців склали 796 убитими й 150 пораненими, а у французів 12 убитих і 15 пораненими.

1 жовтня 1884 французи висадили десантний загін (2250 солдат) на Тайвані й атакували порт Цзілун. 23 жовтня французи блокували острів. У грудні 1884 року китайці завдали поразки французам у районі міста Саньці, а в березні 1885 року вони, спільно з в'єтнамськими військами, завдали їм поразки під містом Лангшон і зайняли його.

Здавалося, що Франція програє війну. Але в уряді Цінськой династії почалися чвари та зради. Китайський народ виступав проти війни, й уряд боявся масових повстань. Французи також бажали якомога швидше завершити війну, тому що на них почав чинити тиск японський уряд, не бажаючи мати конкурента в Азії. Майбутній японський адмірал Того стежив за бойовими діями французів, зокрема на Тайвані.

Кінець війниРедагувати

Незважаючи на очевидну поразку французів, імператор династії Цін запропонував Франції сісти за стіл переговорів. Тяньцзіньський франко-китайський договір був підписаний 9 червня 1885 року. За цим договором Китай визнавав Францію володаркою В'єтнаму, виплачував контрибуцію та надавав Франції ряд торгових привілеїв у прикордонних з В'єтнамом провінціях Яньнань і Гуансі. Відтоді вся територія В'єтнаму перебувала під пануванням Третьої французької республіки.

Статистика Франко-китайської війниРедагувати

Воюючі країни Населення (на 1884 рік) Мобілізовано солдат Втрати солдат
Франція 38 010 000 33 980 6096[2]
Китай 372 754 000 50 000 10 000[3]
ВСЬОГО 410 764 000 83 980 16 096

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. John King Fairbank, Kwang-Ching Liu, Denis Crispin Twitchett, "The Cambrige history of China", Volume 11, Late Ch'ing 1800–1911, Part 1, p. 251
  2. З них 1089 убито в бою и вмерло від ран, 1011 поранено, інші померли від хвороб (3996 солдат).
  3. В цю цифру входять вбиті, поранені і померлі від хворіб.

ЛітератураРедагувати

  • Мерников А. Г., Спектор А. А. Всемирная история войн. — Минск., 2005.
  • Урланис Б. Ц. Войны и народонаселение Европы. — Москва., 1960.
  • Bodart G. Losses of life in modern wars. Austria-Hungary; France. — London., 1916.

ПосиланняРедагувати