Фобос (супутник)

більший з 2 природних супутників Марса

Фобос (дав.-гр. φόβος — «страх») — один з двох супутників Марса.

Фобос
Phobos moon (large).jpg
Зображення Фобоса, отримане космічним апаратом Mars Global Surveyor 1 червня 2003 року.
Відкриття
Відкривач Асаф Голл
Місце відкриття Військово-морська обсерваторія США
Дата відкриття 18 серпня 1877
Названа на честь Фоб
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 9376 км[1]
Ексцентриситет 0,0151[1][2]
Орбітальний період 0,318910 діб[2]
7 годин 39 хвилин 14 секунд
Середня орбітальна швидкість 2,138 км/с
Нахил орбіти 1,093° (до екватора Марса)
0,046° (до локальної площини Лапласа)
26,04° (до екліптики)
Є супутником Марса
Фізичні характеристики
Розміри 26,8 км × 22,4 км × 18,4 км[2]
Середній радіус 11,1±0,15 км[3]
Площа поверхні 1548,30 км²[1]
Об'єм 5729 км³[1]
Маса 1,0659× 1016 кг[1]
Середня густина 1,872±0,076 г/см³[3]
Прискорення вільного падіння на поверхні 0,0057 м/с²[1]
Друга космічна швидкість 11 м/с[1]
Період обертання синхронний
Нахил осі
Альбедо 0,071 ± 0,012[3]
Температура ≈233 K
CMNS: Фобос у Вікісховищі

ВідкриттяРедагувати

Супутники Марса намагався виявити ще англійський королівський астроном Вільям Гершель 1783 року, але безрезультатно. В 1862 і 1864 роках їх шукав директор обсерваторії Копенгагенського університету[en] Генріх Луї д'Аррест з допомогою 10-дюймового (25-сантиметрового) телескопа-рефрактора, але також не зміг їх виявити[4].

Фобос — внутрішній супутник — відкритий американським астрономом Асафом Голлом 17 серпня 1877 року[5]. Спостереження виконувалися у військово-морській обсерваторії[en] у Вашингтоні, тому, якщо привести місцевий сонячний час[ru] до грінвіцького, то офіційна дата відкриття — це 18 серпня 1877 року.

Супутник названий на честь давньогрецького бога Фобоса, супутника бога війни Ареса. Імена для супутників Марса запропонував Генрі Джордж Мадан[en] 1877 року, він їх взяв із «Іліади» Гомера. Остаточно вибір на користь пропозиції Мадана Голл зробив 7 лютого 1878 року[6].

Загальна характеристикаРедагувати

Фобос обертається на середній відстані 2,77 радіуса Марса від центра планети (9400 км), що у 40 разів менше, ніж відстань від Землі до Місяця. Перицентр становить 9235,6 км, апоцентр — 9518,8 км. Він робить один оберт за 7 год 39 хв 14 с, що у три рази швидше обертання Марса навколо власної осі. В результаті, на марсіанському небі Фобос сходить на заході і заходить на сході.

Фобос обертається навколо своєї осі з тим же періодом, що й навколо Марса, тому завжди повернутий до планети одним і тим самим боком. Його орбіта розташовується всередині межі Роша для «рідкого» супутника, однак припливні сили не розривають супутник, оскільки він має рихлу структуру і його орбіта наразі лежить поза межею Роша для «твердого» супутника. Однак через таке розташування орбіти неможливо створити штучний супутник Фобоса[7].

Припливна дія Марса поступово наближає супутник до планети, і зрештою призведе до падіння Фобоса на Марс або руйнування з утворенням планетарного кільця[8].

Розміри Фобоса становлять 26,8×22,4×18,4 км, його поверхня всіяна кратерами, найбільший з яких — Стікні — має діаметр близько 9 км. З кратером пов'язана мережа розломів і тріщин. Дослідження 2015 року пов'язує утворення тріщин та борозен на поверхні Фобоса із процесами його руйнування під дією припливних сил з боку Марса. Комп'ютерне моделювання показало, що внутрішня структура Фобоса може являти собою сукупність уламків, що зверху прикриті реголітовою оболонкою товщиною близько 100 метрів. Під дією припливних сил відбуваються деформації, що зсередини руйнують поверхневу оболонку, унаслідок чого і з'являються тріщини. Відповідно до моделі, протягом найближчих 30-50 мільйонів років ці процеси призведуть до цілковитого руйнування Фобоса — частина уламків впаде на поверхню Марса, інша частина разом із пиловими частками утворить кільця навколо планети [9].

Походження ФобосаРедагувати

Гіпотези походження марсіанських супутників, як і раніше, суперечливі. Фобос і Деймос мають багато спільного з астероїдами C-типу: їх спектр, альбедо і густина в цілому характерні для C або D-типу[en] астероїдів. Так, за старою гіпотезою Фобос, як і Деймос — це астероїди, що утворилися близько 4,5 мільярдів років тому в головному поясі астероїдів, які, поступово переміщуючись з зовнішньої його частини у бік Сонця, зрештою стали супутниками Марса[10].

Але сучасний точний аналіз даних з європейського апарату Марс-експрес показав суттєву відмінність спектру Фобоса від спектру астероїдів головного поясу. За новою гіпотезою, Фобос — об'єкт другого покоління Сонячної Системи, тобто об'єкт, що не утворився одночасно з Марсом, а виник на навколомарсіанській орбіті[11]. Можливо, в минулому Марс пережив зіткнення з великим тілом, які в часи молодості Сонячної системи зустрічалися часто, викинувши на орбіту величезну масу порід Марса. Частина цієї речовини згодом зібралася на орбіті у вигляді супутників.

Кратер Стікні на ФобосіРедагувати

 
Кратер Стікні сфотографований Mars Reconnaissance Orbiter у березні 2008 року

Кратер Стікні (англ. Stickney) — найбільший метеоритний кратер на Фобосі. Діаметр кратера становить близько 9 км, таким чином він займає значну частину поверхні Фобоса. Названий на честь Хлої Анджеліни Стікні Голл[en], дружини американського астронома Асафа Голла[12], який відкрив обидва супутники Марса 1877 року.

Дослідження ФобосаРедагувати

1988 року було запущено дві автоматичні міжпланетні станції «Фобос» для дослідження Марса і його супутників. Один з апаратів було втрачено через 2 місяці після запуску, інший успішно досяг Марса і встиг виконати частину дослідницької програми до того, як контакт із ним було втрачено.

Експедиція на Фобос в межах програми Російського космічного агентства «Фобос-Ґрунт» 2011 року зазнала невдачі ще на орбіті Землі.

Див. такожРедагувати

  • Деймос — інший супутник Марса
  • «Фобос» — серія радянських автоматичних станцій, що досліджували супутники Марса.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж Mars: Moons: Phobos. NASA Solar System Exploration. 30 вересня 2003. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 2 грудня 2013.  (англ.)
  2. а б в Сурдин, 2012, с. 401.
  3. а б в Planetary Satellite Physical Parameters. JPL (Solar System Dynamics). 13 липня 2006. Процитовано 29 січня 2008.  (англ.)
  4. Силкин, 1982, с. 15.
  5. Спутники Марса (рос.)
  6. Hall A (1878). Names of the Satellites of Mars. Astronomische Nachrichten 92 (2187): 47–48. Bibcode:1878AN.....92...47K.  (англ.)
  7. Козенко А., Левитан Е. О Фобосе до «Фобоса» // Наука и жизнь. — 1988. — № 3. — С. 152—155. (рос.)
  8. У Марса появится сатурнианское кольцо: Космос: Наука и техника: Lenta.ru (рос.)
  9. Terry Hurford et al. 2015. Surface Evolution from Orbital Decay on Phobos. 47th Annual Division for Planetary Sciences Meeting. Abstract # 201.09
  10. Close Inspection for Phobos, ESA. (англ.)
  11. Европейский разведчик поведал о рождении Фобоса в катастрофе [Архівовано 2014-01-02 у Wayback Machine.] // membrana.ru (рос.)
  12. Blue, Jennifer. Phobos Nomenclature: Crater. Gazetteer of Planetary Nomenclature. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 24 липня 2009. 

ЛітератураРедагувати

  • Силкин Б. И. В мире множества лун. — М. : Наука, 1982. — 208 с. — 150000 прим. (рос.)
  • Сурдин В. Г. Большая энциклопедия астрономии. — М. : Эксмо, 2012. — 480 с. — ISBN 978-5-699-57087-4. (рос.)

ПосиланняРедагувати