Вікіпедія

Флоріан Леопольд Ґассман

Флоріан Леопольд Ґассман (також Ґасман; нім. Florian Leopold Gassmann; 3 травня 1729, Брюкс, Чехія — 21 січня 1774, Відень) — австрійський композитор і диригент чеського походження.

Флоріан Леопольд Ґассман
Основна інформація
Дата народження 3 травня 1729(1729-05-03)[1][2][…]
Місце народження Мост, Північночеський крайd, Чехословаччина[4][5][6]
Дата смерті 21 січня 1774(1774-01-21)[7][8][9] (44 роки), 20 січня 1774(1774-01-20)[1][2][…] (44 роки) або 22 січня 1774(1774-01-22)[10] (44 роки)
Місце смерті Відень, Габсбурзька монархія[1][10][…]
Причина смерті автомобільна аварія
Громадянство Габсбурзька монархія
Професії композитор, диригент, органіст
Вчителі Джованні Батіста Мартіні
Відомі учні Антоніо Сальєрі і Jan Antonín Koželuhd
Жанри опера
Діти Therese Rosenbaumd і Maria Anna Gaßmannd
CMNS: Файли у Вікісховищі

Біографія ред.

Флоріан Леопольд Ґассман народився в Богемії в сім'ї купця; оскільки батько не схвалював його захоплення музикою, в 12 років втік з дому і незабаром опинився в Болоньї, де протягом двох років навчався у знаменитого падре Мартіні.

У 1762 році Ґассман був запрошений як балетний композитор до Відня. Своїми балетами для придворної сцени він привернув до себе увагу імператора Йосифа II, в 1764 році був призначений придворним композитором камерної музики і увійшов до вузького кола наближених до імператора, з якими він щодня музикував.

Надалі Ґассман здобув визнання і як оперний композитор; він був одним з дуже небагатьох неіталійців, які отримали визнання в Італії[11]. У березні 1772 року Ґассман став наступником Георга Рейттера Молодшого на посаді придворного капельмейстера (керівника Придворної капели)[12].

У тому ж році Ґассман заснував Віденське музичне товариство (Tonkünstlersocietät), яке відіграло винятково важливу роль в житті Відня. Основним призначенням Товариства було створення і підтримання пенсійного фонду для вдів і сиріт музикантів (перші внески були здійснені імператрицею Марією Терезією і її сином Йосипом[12]); для цієї мети воно регулярно, 4 рази на рік, проводило благодійні концерти і тим самим поклало початок публічним концертам у Відні. Публіку знайомили з новими творами живих композиторів і не давали їй забути композиторів минулих; концерти Товариства нерідко ставали стартовим майданчиком для молодих музикантів[13][14]. Десять років по тому В. А. Моцарт писав батькові з приводу концертів Товариства: «В оркестрі 180 музикантів, і жоден віртуоз, який має хоч краплю любові до ближнього, не відмовить у проханні товариства виступити в концерті. І цим він набуває прихильність, як Імператора, так і публіки».

Ґассман займався також педагогічною діяльністю; найвідоміший його учень — Антоніо Сальєрі, якого Ґассман привіз до Відня 16-річним підлітком, взявши на себе турботу не тільки про його музичну, а й про загальну освіту. В кінці життя Сальєрі згадував: «У день мого приїзду в столицю вчитель повів мене в італійську церкву, щоб там помолитися. Після виходу звідти він сказав мені: „Я думав, що твоя музична освіта має починатися з Бога. Тільки від тебе тепер буде залежати, досягнеш ти успіху чи ні; я в будь-якому випадку свій борг виконав“. — Рідко зустрічаються такі люди!»[11]. На згадку про свого благодійника Сальєрі своїм численним учням давав уроки, як правило, безкоштовно; його ученицями були і доньки Ґассмана, Марія Анна і Марія Терезія (Розенбаум), що стали популярними оперними співачками.

У 1770 році, під час чергової поїздки в Італію, де ставилися його опери, з Ґассманом трапилося нещастя, яке підірвало його здоров'я: коні понесли, і Ґассман, спробувавши вистрибнути з карети, заплутався в ланцюгах. «Коні волокли його, — пише Ф. Браунберенс, — три чверті години і два його ребра були увігнуті в груди. З цього часу у нього спостерігався надзвичайно сильний пульс… Він також майже не міг спати — одну-дві години на добу»[13][15]. Цей нещасний випадок, мабуть, і став причиною ранньої смерті композитора.

У 1906 році ім'ям Ґассман була названа одна з вулиць Відня (Gassmannstraße).

Творчість ред.

Ґассман є автором 23 опер, численних творів духовної музики (мес, мотетів, псалмів, Stabat Mater), 15 симфоній, а також камерних творів — тріо, квартетів і квінтетів, багато з яких були написані для музикувань імператорів — не тільки Йосипа, а й Фрідріха Великого[12]. Він був близько знайомий з відомим поетом і лібретистом П'єтро Метастазіо, в будинку якого збиралися віденські інтелектуали і артисти, і з Крістофом Віллібальдом Глюком, чию незадоволеність італійською оперою-серіа цілком поділяв: один з кращих творів композитора — ще й досі не забута опера буфа під назвою «Опера-серіа» (L'opera seria, 1769), написана на лібрето Раньєрі та Кальцабіджі, в якій він дотепно висміює недоладності тодішньої італійської опери.

Твори ред.

Опери ред.

  • 1757 — «Меропа» (Merope)
  • 1759 — «Птахолови» (Gli uccellatori)
  • 1760 — «Філософія і любов» (Filosofia, ed amore)
  • 1761 — «Катон в Утіка» (Catone in Utica)
  • 1764 — «Олімпіада» (L'Olimpiade)
  • 1765 — «Тріумф любові» (Il trionfo d'amore)
  • 1766 — «Ахілл на Скірос» (Achille in Sciro)
  • 1767 — «Амур і Психея» (Amore, e Psiche)
  • 1768 — «Критична ніч» (La notte critica)
  • 1769 — «Опера-серіа» (L'opera seria, на лібрето Р. де Кальцабіджі за П. Метастазіо)
  • 1770 — «Аецій» (Ezio)
  • 1770 — «Молода графиня» (La Contessina)
  • 1771 — «Закоханий філософ» (Il filosofo innamorato)

інші твори ред.

  • 5 мес
  • Ораторія «Звільнена Ветулія» (La Betulia liberata, на лібрето П. Метастазіо, 1772)
  • Кантата «Амур і Венера» (Amore, e Venere, 1768)
  • Кантата «Боязка любов» (L'amor timido)

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118869442 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ International Music Score Library Project — 2006.
  4. ↑ а б Czech National Authority Database
  5. ↑ Archivio Storico Ricordi — 1808.
  6. ↑ Česká divadelní encyklopedie
  7. ↑ а б https://musicbrainz.org/artist/ee99e304-e349-4db9-b36d-c5c865028a93
  8. ↑ MGG Online — Bärenreiter-Verlag, 2016.
  9. ↑ Österreichisches Musiklexikon Online
  10. ↑ а б Dr. Constant v. Wurzbach Gaßmann, Florian Leopold // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 5. — S. 96.
  11. ↑ а б Кириллина Л. В. Пасынок истории // Музыкальная академия. — М., 2000. — № 3 (21 квітня).
  12. ↑ а б в Carl Ferdinand Pohl. Gaßmann, Florian Leopold // Allgemeine Deutsche Biographie. — Leipzig : Duncker & Humblot, 1878. — Т. 8 (21 квітня). — С. 402–405. (нім.)
  13. ↑ а б Кушнер Б. В защиту Антонио Сальери // Вестник : журнал. — 1999. — № 14(221) (21 квітня). Архівовано з джерела 30 червня 2015. Процитовано 2021-01-06.
  14. ↑ Штейнпресс Б. С. Сальери А. // Музыкальная энциклопедия / под ред. Ю. В. Келдыша. — М. : Советская энциклопедия, Советский композитор, 1978. — Т. 4.
  15. ↑ Braunbehrens V. Maligned Master. The Real Story of Antonio Salieri. — New York, 1992. Р. 42

Література ред.

  • Carl Ferdinand Pohl. Gaßmann, Florian Leopold // Allgemeine Deutsche Biographie. — Leipzig : Duncker & Humblot, 1878. — Т. 8 (21 квітня). — С. 402–405. (нім.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Флоріан_Леопольд_Ґассман&oldid=40950908