Відкрити головне меню

Флоренс Леонтін Мері Велч (англ. Florence Leontine Mary Welch, нар. 28 серпня 1986(19860828), ЛондонАнглія) — англійська співачка, авторка-виконавиця пісень і продюсер, засновниця і фронтвумен інді-рок гурту Florence and the Machine, назву якого нерідко розглядають, як її сценічний псевдонім[3].

Флоренс Велч
Florence Welch
Florence Welch 2018 - Florence and the Machine (High as Hope Tour).jpg
Велч у 2018 році
Народилася 28 серпня 1986(1986-08-28)[1][2] (32 роки)
Лондон, Велика Британія
Громадянство
(підданство)
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Діяльність співачка, авторка-виконавиця, гітаристка, композиторка
Галузь музична композиція
Alma mater Школа Аллена[d]
Членство Florence and the Machine
Жанр Інді-рок
Волосся: руде волосся
Автограф Florence Welch Autograph.jpg
IMDb nm3506828

Зміст

БіографіяРедагувати

Народилася 28 серпня 1986 року в Лондоні. Дитинство Флоренс минуло в Кембервеллі, на півдні Лондона; вона була найстаршою з трьох дітей у сім'ї. Її мати Евелін Велч — професор Коледжу Королеви Марії у Лондоні, спеціаліст з епохи Ренесансу. Батько Нік Велч — виконавчий директор рекламної агенції (автор дуже відомого в Британії ролика про шоколадний батончик Aero). Він виявився ближче до рок-н-ролу, ніж його дружина: у молодому віці брав участь у русі сквотерів і був знайомий з учасниками The 101ers, першого гурту Джо Страмера. «Я сам не реалізований виконавець. Із всіх сил підштовхував Флоренс, щоб вона слухала Ramones, а не Green Day», — згадував він. Мати теж вплинула на формування смаків доньки: остання згадувала, як «із захватом слухала її лекцію — без конспектів про пару рукавичок епохи Відродження, тривалу годину… Вона гіпнотизувала, ця пристрасть, з якою вона розповідала про артефакти. Я прагну до чогось схожого, але у музиці. Мені хотілось би, щоб хтось через двісті років говорив про неї з таким же захватом». Коли дочці було 14 років, батьки розійшлися, кожен створив свою сім'ю, але вони зберегли гарні стосунки і продовжували виховувати дітей.

 
Велч у 2009 році

Одним із ранніх «музичних» вражень майбутньої співачки був спогад про танці під Rolling Stones на скрині, в якій батько зберігав колекцію платівок. Перші вокальні вправи вона почала проводити вдома, підспівуючи Ніні Сімон і Дасті Спрингфілд, тренуючи діапазон виконанням оперних арій.

Флоренс розпочала займатися музикою в одинадцять років. Навчаючись у приватній Alleyn School, вона познайомилась з учасниками джазового колективу Ashok. «Я ніколи не мріяла стояти біля мікрофона та співати чужі пісні, тому й пішла», — розповідає вона. У 18 років вступає в Кембервельському коледжі мистецтв, де співає у двох гуртах: The Fat Kid і Team Perfect, але і в цих складах не знаходить собі постійного місця. У 2007 році Флоренс на вечірці, де діджеєм був її тодішній бойфренд, Мейрiд Неш з Queens of Nois, після імпровізованого прослуховування дала згоду стати менеджером співачки. Розпочався пошук творчого партнера. Деякий час на цю роль розглядався Джонні Борелл з Razorlight, але з цього нічого не вийшло. Все змінилося після зустрічі з Ізабеллою Саммерс, хіп-хоп діджєм з Саффолка на прізвисько «Машина», яка мала доступ до лондонських студій. Так у проекту виникла назва: Florence and the Machine.

Особливості характеру та стан здоров'яРедагувати

 
Виступ на фестивалі Coke Live Music Festival (2013)

Флоренс стверджує, що з дитинства бачила привидів. У десятирічному віці вона так боялася вампірів та перевертнів, що надавала перевагу спати в одному ліжку з меншою сестрою Грейс. При цьому співачка не вважає, що має екстрасенсорні здібності: «Думаю, в мене просто багата уява», — говорила вона в інтерв'ю для журналу Q, додаючи, що через це має серйозні проблеми зі сном: «Моя кімната повна привидів. Напевно, я і свою голову заповнила ними. Іноді мене лякає те, що у ній відбувається».

Одне із таких видінь явилось їй ввечері в лісі в Кьолні. В ході концертних гастролей у Німеччині, в той момент, коли вона у відчаї від невдалої поїздки думала про те, щоб закінчити назавжди з музикою, привид покійної бабусі наполіг співачці «продовжити цю… чудову кар'єру, чого б це не коштувало». Деякі персони з тих, що являлися Флорес у видіннях (наприклад, «одноока дівчина з багатьма пораненнями», яку вона вважає «реальною»; підліток-американець з фото 1930-х років, в якого вона «закохалась») ставали героями пісень Florence and the Machine.

У пресі з'явилося повідомлення про те, що Флоренс Велч з дитинства хворіє дислексією та диспраксією. Вона відчуває труднощі в оцінці просторових параметрів. Одного разу, в студії, вона у буквальному сенсі пройшла через скляні двері, завдавши собі численні порізи. На церемонії вручення BRIT Awards, де альбом «Lungs» переміг у номінації Альбом року, найскладнішим для неї виявилося спуститися на сцену по сходах. В інтерв'ю Daily Telegraph, відповідаючи на запитання кореспондента відносно «дислексії, легкої форми аутизма і диспраксії», згаданих у Вікіпедії співачка заявила: «О Боже, таке питання ставлять мені вперше. Дислексія є в легкій формі, але… Це всього лише доводить, що написати можна що завгодно, чи не так?».[4]

Досягнення і критикаРедагувати

 
Виступ Florence and the Machine на фестивалі Austin City Limits Music Festival(2015)

Почавши з пісень в жанрі інді-фолк/поп з елементами готики, Флоренс Велч поступово збагатила свій пісенний арсенал вкрай різноманітними елементами, перетворивши його в те, що іменується «драмою кухонної раковини»; її стали називати прямий спадкоємицею Кейт Буш і Бйорк. У творчості Велч відзначалися також відтінки, характерні для Тома Вейтса і Ніка Кейва.

У 2010 році оглядач журналу Q назвав Флоренс Велч «діючою британською королевою ексцентричності», зазначивши: «Все в ній нагадує XIX століття».[5]

Нагороди та номінаціїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Encyclopædia Britannica
  2. Discogs — 2000.
  3. Profile: Florence and the Machine. BBC music. Архів оригіналу за 2008-03-25. Процитовано 2010-05-18. 
  4. Linda Simalis (12 травня 2012). Why Florence is a star, not a machine. dailytelegraph.com.au (англійською). Daily Telegraph. Архів оригіналу за 22 жовтень 2018. Процитовано 22 жовтня 2018. 
  5. Mike Odell. Q Magazine. Florence Attacks! Pp.46-52

ПосиланняРедагувати