Флавій Євтарик Цилліка

Флавій Євтарик Цилліка
Лат. Flavius Eutharicus Cillica
Nuremberg chronicles f 143v 3.jpg
Народився 480(0480)
Іберія (сучасна Іспанія)
Помер 522(0522)
Громадянство
(підданство)
Стародавній Рим
Діяльність політик
Посада давньоримський сенатор[d] і консул Римської імперіїd
Рід Амали
Батько Q20046237?
У шлюбі з Амаласунта
Діти

Аталарих

Матасунта

Флавій Євтарик Цилліка (Євтари́х) (Лат. Flavius Eutharicus Cillica) — знатний вестгот з Іберії (сучасна Іспанія), який на початку VI століття займав пост римського консула і «син на руках» (filius per arma) при візантійському імператорі Юстині I.

ДинастіяРедагувати

Амали — ім'я династії правителів готів, що правили з IV століття на теренах сучасної України, в Східній та Центральній Європі.

Відповідно до готських легенд родоначальником всього готського народу був «Гаутам» (також Гаутам — одне з імен Одіна в скандинавських сагах). За ним слідують двома інші напівміфічні керманичі. Після них слідував Амала, від якого, за переказами, веде свою назву королівський рід остготів.

Онук Амали, син Ізернія — король Острогота, є першим історично підтвердженим Амалом і першим дійсним королем з цього роду (близько 240). Але лише з часу могутнього остготского завойовника Ерманаріха (350—376) починається безперервний ряд остготський королів з дому Амали, що триває до сучасника Юстиніана I, Теодагада.

Найбільшим представником цієї династії був Теодоріх Великий, що прославляється в німецьких героїчних сагах під ім'ям Дітріха Бернського. Він і його герої присутні в «Нібелунгах» та інших давньогерманських поемах та іменуються Амелунгами, тобто нащадками Амали.

БіографіяРедагувати

Євтарик був зятем і вірогідним наступником короля остготів Теодоріха Великого, але помер в 522 році у віці 42 років, раніше, ніж зміг успадкувати титул Теодоріха. Теодоріх заявляв, що Евтарік був нащадком готського королівського дому Амалія і це бралося до уваги при його одруження з дочкою Теодоріха Амаласунтою, що мала на меті об'єднати Королівства готів, заснувати династію Теодоріха і надалі зміцнити владу готів над Італією.

У рік його консульства в 519 році відносини зі Східною Римською імперією перебували на підйомі, завершилася акакіанська схизма між Східною і Західною християнськими церквами. Будучи номінально державним діячем, політиком і солдатом Римської імперії, Евтарік в той же час був аріанином, чиї погляди вступали в протиріччя з католицькою більшістю; проводячи толерантну політику Теодоріха щодо євреїв, будучи консулом, він викликав по відношенню до себе обурення місцевих католиків, чиї традиції були менш толерантні.[1] Після заворушеннь в Равенні, де католики спалили кілька синагог, підтримка Євтариком євреїв Равенни була відзначена з обуренням в уривках рукописа сучасника.[2]

Унаслідок смерті Євтарика, його син Аталаріх протягом нетривалого часу займав трон Остготського королівства, але помер у віці 18 років. Після смерті Аталаріха, вдова Євтарика переїхала до Константинополя, де згодом зробила невдалу спробу заснувати династію.

КонсулатРедагувати

У 498 році, будучи номінальним імперським намісником в Італії, Теодорих отримав право виставляти кандидата від Заходу для щорічної консульської пари. Однак він був пов'язаний обмеженнями: обирати на цю посаду тільки римських громадян. Щоб просунути Євтарика, Теодоріх вирішив призначити його консулом на 519 рік. А щоб подолати обмеження, накладені на його право висувати кандидатів і через свою прихильність до Теодоріха, Юстин самостійно висунув Євтарика на цю посаду.[3]

Затвердження відбулося, і в січні 519 року Євтарик зайняв пост консула Заходу. Імператор Юстин I намагався відновити зв'язки з Теодоріхом, які перебували в натягнутому стані в правління Анастасія I, даруванням Євтарику римського громадянства, прийняттям його як со-консула і називаючи його «сином на руках». Він надавав і надалі прихильність Євтарику, поступаючись йому старшинство в консульстві.[4] Повідомляється, що на святкуванні вступу на посаду було «вражаюче видовище диких тварин, доставлених з Африки»[5] і що присутній дипломат, патрицій Симмах, посланий судом східній Імперії в Італію був «вражений багатствами, дарованими готам і римлянам».[6]

У цей період Кассіодор звеличував Євтарика в Сенаті.[7] У своїй хвалебній промові він порівнював Євтарика з великими консулами минулого. У короткій Хроніці, яку Кассіодор написав як привітання Євтарика з його консульством, відзначено сходження Євтарика на пост високої громадянської честі, яке краще будь-якої військової перемоги, що мало більшу перевагу серед старої готської знаті. Період консульства Євтарика характеризується як період розквіту в Західній Римській імперії цивільного законодавства. У березні 519 року акакіанська схизма, яка розділяла східну і західну християнські церкви на протязі 35 років, була завершена і церкви примирилися.[8] На додаток до процвітання, яке пережило населення Римської імперії, рік консулату Євтарика був також охарактеризований, як «[рік] світлих надій Королівства готів».[9]

Сучасна на той час католицька хроніка Аноніма Валезія описує діяльність Євтарика в негативному світлі, пов'язуючи його з прийняттям сторони євреїв щодо прав єврейської діаспори на синагоги в анти-єврейських погромах в Равенні[9]; несхвалення викликало конфлікт між аріанами та католиками, коли аріанин Євтарик зайняв сторону єврейського народу.[10]

Смерть і спадщинаРедагувати

Євтарик помер в 522 році у віці 42 років, менш ніж через три роки після свого консульства.[11] Його смерть створила ряд проблем для Теодоріха, який так і не досяг успіху в бажанні заснувати сильну готську династію.[12] Незважаючи на те, що у Євтарика і Амаласунти був син Аталаріх, що народився в 518 році, і дочка Матасунта, династію так і не вдалося заснувати надійним чином.[13] Теодоріх пережив Євтарика, а його сина Аталаріха проголосив своїм наступником в 526 році. Мати Аталаріха Амаласунта була регентом у свого сина протягом наступного року після смерті Теодоріха, але Аталаріх помер в жовтні 534 року у віці 18 років. Для збереження свого впливу, Амаласунта звела на трон свого двоюрідного брата, племінника Теодоріха, Теодахада. Незважаючи на те, що він приніс Амаласунті клятву вірності, Теодохад піддався підозрілості і в грудні 534 року ув'язнив її на одному з островів на озері Больсена, де вона в кінцевому рахунку і була вбита 30 квітня 535 року.[14]

ПриміткиРедагувати

  1.  "Итальянское католическое духовенство имело традицию нетерпимости по отношению к евреям, восходящую к Амвросию; ариане, представленные королём, скорее всего придерживались общей терпимости, потому что это было в их собственных интересах, как религии меньшинства, " отмечает Патрик Эмори (Patrick Amory), People and Identity in Ostrogothic Italy, 489—554, стр. 216.
  2. Данное событие отмечено только в Аноним Валезия (Эмори (Amory) стр. 216); «Аноним Валезия охватывает период с 474 по 526 года главным образом с точки зрения католического экзархата и была написана предположительно в районе Равенны около 527 года.» (Thomas S. Burns, The Ostrogoths: kingship and society‎, 1980:66).
  3. Mitchell, A History of the Later Roman Empire, AD 284—641, p. 118; Bury, History of the Later Roman Empire, Vol. 1, Ch. 13, p. 455
  4. Heather, The Goths, p. 253; Wolfram, History of the Goths, p. 328
  5. Кассиодор, Хроники, ib., sub a., 1364
  6. Кассиодор, Хроники, 1364
  7.  Панегирик был записан в торжественной речи, фрагмент которой дошёл до наших дней, Var. ix.25
  8. Amory, People and Identity in Ostrogothic Italy, 489—554, p. 66
  9. а б Amory, People and Identity in Ostrogothic Italy, 489—554, p. 67
  10.  Amory, People and Identity in Ostrogothic Italy, 489—554, p. 215
  11. Barker, Justinian and the Later Roman Empire, p. 269
  12. Heather, The Goths, p. 253
  13. Bury, History of the Later Roman Empire, p. 152.
  14. Heather, The Goths, p. 262

БібліографіяРедагувати

Основні джерела
  • Магн Аврелій КассіодорVariae tr. Barnish S.J.B. The variae of Magnus Aurelius Cassiodorus Senator: being documents of the Kingdom of the Ostrogoths in Italy. — Liverpool University Press, 1992. — ISBN 0853234361.
Додаткові джерела
  • Amory Patrick. People and Identity in Ostrogothic Italy, 489—554. — Cambridge: Cambridge University Press, 1997. — ISBN 0521571510.
  • Bachrach Bernard S. A History of the Alans in the West from Their First Appearance in the Sources of Classical Antiquity through the Early Middle Ages. — Minneapolis: University of Minnesota Press, 1973.
  • Barker John W. Justinian and the Later Roman Empire. — University of Wisconsin Press, 1975. — ISBN 0299039447.
  • Bradley Henry. The Goths from the Earliest Times to the End of the Gothic Dominion in Spain. — 4th. — Kessinger, 2005. — ISBN 1417970847.
  • Burns Thomas S. A history of the Ostrogoths. — Indiana University Press, 1984. — ISBN 0253328314.
  • Bury John Bagnell. History of the later Roman Empire from the death of Theodosius I to the death of Justinian. — Dover Publications, 1958. — ISBN 0486203980.
  • Evans J.A.S. The age of Justinian: the circumstances of imperial power. — Routledge, 2000. — ISBN 0415237262.
  • Gibbon Edward. The history of the decline and fall of the Roman Empire, Vol. 5. — Kessinger Publishing, 1827. — ISBN 1419124196.
  • Gillett Andrew. Envoys and political communication in the late antique West, 411—533. — Cambridge University Press, 2003. — ISBN 0521813492.
  • Regna and Gentes: The Relationship Between Late Antique and Early Medieval Peoples and Kingdoms in the Transformation of the Roman World. — Brill Academic. — ISBN 9004125248.
  • Goffart Walter. Barbarian tides: the migration age and the later Roman Empire. — University of Pennsylvania Press, 2006. — ISBN 0812239393.
  • Heather Peter. The Goths. — Blackwell, 1996. — ISBN 0631165363.
  • Hodgkin Thomas. Theodoric the Great. — New York: AMS Press, 1891. — ISBN 0404582672.
  • Іордан (історик)Getica tr. Mierow Charles. The Origin and Deeds of the Goths. — Dodo Press, 2007. — ISBN 1406546674.
  • O'Donnell James J. Cassiodorus. — University of California Press, 1979.
  • Rituals of power: from late antiquity to the early Middle Ages. — Leiden, 2000. — ISBN 9004109021.
  • Wolfram Herwig. History of the Goths. — Berkeley: University of California Press, 1988. — ISBN 0520069838.