Фернанду Фландрський

Ферна́нду Фла́ндрський (порт. Fernando da Flandres; 24 березня 1188(11880324)27 липня 1233) — португальський інфант, граф Фландрський (12121233). Представник португальського Бургундського дому. Народився у Коїмбрі, Португалія. Четвертий син португальського короля Саншу I та арагонської інфанти Дульси. Чоловік фландрської графині Жанни1212), дочки фландрського графа й першого латинського імператора Балдуїна I. Керував військами Фландрії у англо-французькій війні (12021214), воював проти французького короля Філіппа II. Після поразки у битві при Бувіні (1214) потрапив до французького полону, з якого звільнився 1222 року. Також — Фернанду Саншович (порт. Fernando Sanches), Феррнан (фр. Ferrand, порт. Fernão), Фердинанд (нім. Ferdinand).

Фернанду
Фернанду
Портрет Фернанду
«Генеалогія королів Португалії», 1530—1534
Фернанду
Граф Фландрський
1 січня 1212 — 27 липня 1233
 
Народження: 24 березня 1188(1188-03-24)
Коїмбра, Португалія
Смерть: 27 липня 1233(1233-07-27) (45 років)
Нуайон, Франція
Похований: Нуайонський собор
Віросповідання: римо-католик
Династія: Бургундська
Батько: Саншу I
Мати: Дульса Арагонська
У шлюбі з: Жанна I Фландрська

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

БіографіяРедагувати

МолодістьРедагувати

Фернанду був четвертим сином короля Португалії Саншу I і його дружини Дулсі Арагонської.

1 січня 1212 року одружився на фландрській графині Жанні Константинопольській. Церемонія пройшла в Парижі, під заступництвом Філіпа Августа. В Перонні наречені були затримані сином Філіпа Людовиком, який вимагав передати йому Ер-сюр-ля-Ліс, Сент-Омер і навіть Артуа. В свою чергу, громадяни Гента закрили перед молодятами ворота, вважаючи, що Жанна «була продана» Фердинанду Філіпом. Нарешті, був укладений договір в Пон-а-Вердені, за яким Ер і Сент-Омер відходили Людовику в обмін на відмову від претензій на Фландрію. Лише після цього гентці відкрили ворота і виплатили графам компенсацію. Тоді ж в Генті були засновані виборні органи влади.

Війна з ФранцієюРедагувати

Після цього Фердинанд почав схилятися до союзу з англійським королем Іоанном Безземельним. Навесні 1213 Філіп завдав удару на випередження, розоривши Кассель, Іпр і всі землі аж до Брюгге. На допомогу Фердинанду прибули граф Солсбері і Рено Даммартенський. Англійці зустрілися з графом в Дамме, але не змогли перешкодити Філіпу захопити Лілль і Гент.

Фердинанд втік на острів Вальхерен, що належав Священній Римській імперії. Після виведення більшої частини французьких військ він повернув Гент, обложив Турне і вибив французький гарнізон з Лілля, але Філіп повернувся, зруйнував Лілль і взяв у полон його жителів. Фердинанд втік до Англії, де уклав союз з Іоанном і імператором Оттоном.

На початку 1214 Людовик осадив Байоль і Стенворде, а Фердинанд, повернувся і спустошив Артуа і Гінь і взяв Сент-Омер і Есден. Незабаром Людовик відправився до Франції на боротьбу з Іоанном, який взяв Пуатьє і рухався до Анже. Іоанн зазнав поразки під Рош-екс-Муан і відступив.

Оттон в цей час вступив в Валансьєн в супроводі двох герцогів ( Генріха I Брабантського і Генріха III Лімбургського) і графа Філіппа II Намюрського, а король Філіп через Сен-Дені відправився в Перонн.

Битва під Бувіном і полонРедагувати

Докладніше: Битва під Бувіном

Вирішальна битва відбулася 27 липня 1214 поблизу Бувена. Фердинанд бажав неодмінно вбити Філіпа, але шлях йому перегородив шампанський батальйон. Французи атакували правий фланг коаліційних сил, на якому бився граф. Він був скинутий з коня, отримав безліч ран і був узятий в полон, а його війська бігли. Графа провезли через Францію з найбільшою ганьбою — селяни, які його нещодавно боялися насміхалися над ним, кажучи: «два Феррана везуть третього» (ім'я Ферран було і кінською кличкою) і «Ferrand en ferre» (Ферран в залізі)[1]. Фердинанд був кинутий в підземелля Лувра і вийшов на волю лише в 1222 році. Половина з п'ятдесятитисячного викупу була сплачена відразу, в гарантію сплати другої половини були закладені міста Дуе, Лілль і Слейс. Крім того, Фердинанд приніс васальну клятву Бланке Кастильській.

ПоверненняРедагувати

Фердинанд залишався вірний своїй клятві до кінця життя і підтримав Бланку під час повстання П'єра Моклерка. В 1228 у Фердинанд і Жанна надали ряд вольностей містам Гент, Іпр, Брюгге і Дуе. В 12291232 рр. Фландрія вела з Маргаритою де Куртене боротьбу за графство Намюр, що закінчилася договором в Камбре. Фердинанд відмовився від претензій в обмін на бальяжи Гользімер і Старий Лілль.

Помер Фердинанд 1233 р. в Нойоні, від сечокам'яної хвороби. Його серце поховано в Нойонському соборі Богоматері, а тіло — в монастирі в Маркет-де-Лілль.

ПортретиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Caetano de Souza, Antonio (1735). Historia Genealógica de la Real Casa Portuguesa. I, Livros I e II. Lisboa: Lisboa Occidental, na oficina de Joseph Antonio da Sylva. ISBN 978-84-8109-908-9
  • Oliveira, Ana Rodrigues (2010). Rainhas medievais de Portugal. Dezassete mulheres, duas dinastias, quatro séculos de História. Lisboa: A esfera dos livros. ISBN 978-989-626-261-7
  • Dias, Isabel Rosa (2005). Le Livre de Baudouin, comte de Flandre, et de Ferrant, fils du roi de Portugal. Lisboa. Relações Literárias Franco-Peninsulares: 175-182

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фернанду Фландрський

  • Cawley, Charles. Portugal, kings. Medieval Lands database. Foundation for Medieval Genealogy.