Вікіпедія

Феофіл Пашковський

Феофіл (в миру Феодор Миколайович Пашковський; 18 лютого 1874, Київ — 27 червня 1950, Сан-Франциско) — єпископ невизнаної Православної Церкви Америки з-під омофору Московської патріархії, архієпископ Сан-Франциський і митрополит всієї Америки і Канади.

Феофіл Пашковський
2-й Митрополит всієї Америки і Канади
з 23 листопада 1934
Попередник: Платон (Рождественський)
Наступник: Леонтій Туркевич
Архієпископ Сан-Франциський
Єпископ Чиказький,
вікарій Північно-Американської єпархії
 
Діяльність: православний священник
Ім'я при народженні: Феодор Пашковський
Народження: 6 (18) лютого 1874
Київ, Російська імперія
Смерть: 27 червня 1950(1950-06-27) (76 років)
Сан-Франциско, Каліфорнія, США
Чернецтво: 1922

CMNS: Феофіл Пашковський у Вікісховищі

Життєпис ред.

Народився 6 лютого 1874 року в Києві в родині священника Миколи та Наталі Пашковських [1].

Будучи студентом Київської духовної академії, захворів кісткової хворобою, яку лікарі визнали невиліковною, проте Іоанн Кронштадтський помолився за нього, коли відвідував школу, і юний Феодор видужав. На знак подяки, він дав обітницю стати послушником в печерах Київської лаври і виконав її в 1894 році.

Закінчивши в 1894 році духовну семінарію по першому розряду, на запрошення єпископа Алеутського і Аляскинського Миколи Зьорова в кінці того ж року прибув до Сан-Франциско, де був призначений секретарем адміністрації Північно-Американської місії.

17 листопада 1897 року одружився з американкою сербського походження Хелен Дабович [1] і 4 грудня того ж року висвячений в сан священника. Служив у Сан-Франциському кафедральному соборі.

У 1900 році у нього народився син Борис, згодом відомий американський військовий контррозвідник.

У 1906 році повернувся з архієпископом Тихоном Беллавіним в Російську імперію. Служив у останнього в єпархіальному управлінні у Віленській єпархії.

З початком Першої світової війни — військовий священник в Російській імперії. У 1917 році овдовів.

Брав участь в наданні допомоги голодуючим на Поволжі, організованої YMCA.

27 квітня 1922 року патрірхом Тихоном і синодом призначений єпископом Чикаго. (Тоді ж митрополит Платон Рождественський був призначений тимчасовим керуючим Північно-Американської єпархією [2]). Після цього був пострижений в чернецтво.

3 грудня 1922 хіротонізований на єпископа Чиказького, вікарія Північно-Американської єпархії; хіротонію здійснювали керуючий православними парафіями в Америці митрополит Платон Рождественський, єпископ Бруклінський Євтимій Офейш і архієпископ Неапольський Пантелеймон Афанасіадіс (Єрусалимська православна церква).

З 4 серпня 1925 по 30 липня 1926 року тимчасово керував Канадської єпархією [1].

З 1931 року — єпископ Сан-Франциський.

23 листопада 1934 року на Соборі митрополичого округу (5-му Всеамериканському соборі) в Клівленді обраний наступником митрополита Платона і призначений митрополитом всієї Америки і Канади зі збереженням титулу архієпископа Сан-Франциського [3] .

Внаслідок того, що він став наступником ієрарха, що відділився від Церкви, підпав під дію накладеної на останнього церковної заборони.

5 січня 1935 року був заборонений у священнослужінні рішенням патріаршого місцеблюстителя митрополита Сергія Страгородського [4].

Взяв курс на об'єднання російських церков: в 1935 підписав «Тимчасове Положення про РПЦ закордоном», згідно з яким очолювана ним Північно-Американська митрополія формально увійшла в підпорядкування Архієрейському Синоду в Сремських Карловцях.

Особливу увагу надавав налагодженню християнської освіти на парафіяльному рівні, а також відновленню семінарської освіти. Після закриття семінарії в Теналфі, штат Нью-Джерсі, в Америці протягом 15 років не було власної семінарії.

За сприяння Феофіла була заснована Свято-Володимирська духовна семінарія, а потім пастирська школа і притулок для сиріт при Тихонівському монастирі в Саут-Кейнані, штат Пенсільванія. Придбав будинок для Покровського собору в Нью-Йорку, який став духовним і адміністративним центром Північно-Американської митрополії [5].

Під час правління митрополита Феофіла Північно-Американська митрополія отримала офіційне визнання відповідно до законодавства США.

На початку 1945 року послав двох своїх представників на Помісний собор у Москві, однак вони запізнилися на засідання Собору, внаслідок того, що патріарший місцеблюститель митрополит Алексій Симанський, побоюючись, що на Соборі може початися зближення Північноамериканської митрополії зі східними патріархами, прямо просив Раду у справах РПЦ забезпечити затримку літака з делегатами митрополита Феофіла [6] (військовий літак, що летів через Аляску і Сибір, був затриманий в Красноярську, і далі делегація за порадою місцевого уповноваженого Ради у справах РПЦ Лаксенка діставалася до Москви поїздом [7]).

Восени 1945 року двічі мав зустрічі з архієпископом Ярославським і Ростовським Алексієм (Сергєєвим), що відвідували Північну Америку, і мав з ними розмову про можливе прийняття Митрополії в Московському патрірхаті: митрополит Феофіл наполягав на повній автономії Північноамериканської митрополії, на незалежності у внутрішніх справах і визнання Патріарха лише духовним очільником [8].

26–29 листопада 1946 року в Клівленді відбувся Собор духовенства і мирян, який більшістю голосів (187) висловився за відновлення спілкування з Московським патріархатом за умов збереження «повної автономії » Митрополії [9]. Крім того, Собор, підтвердивши віру і лояльність митрополиту Феофілу, ухвалив рішення відмовитися від адміністративного підпорядкування Архієрейському Синоду РПЦЗ. Частина священнослужителів (61 голос) не погодилася з таким рішенням і вважала за краще залишитися в підпорядкуванні РПЦЗ. Ідейним очільником цієї групи був архієпископ Віталій Максименко. Крім нього в підпорядкуванні РПЦЗ залишилися архієпископ Тихон Троїцький, єпископи Ієронім Чернов, Іоасаф Скородумов і Серафим Іванов. Відносини РПЦЗ і Північноамериканської митрополії звідтоді були розірвані. Митрополит Феофіл направив до Москви повідомлення про постанови Клівлендського Собору і пообіцяв вислати його протоколи [8].

Проте, на практиці митрополит Феофіл ухилявся від імплементації рішення Клівлендського собору про відновлення спілкування з Московським патріархатом, що, зокрема, виражалося в його відмові від співслужіння з патріаршим екзархом в Північній Америці митрополитом Веніаміном Федченковим (був призначений московським синодом ще в 1933) [8] [10], а також ухилявся від прямих особистих контактів з представником патріарха Алексія І митрополитом Григорієм Чуковим, який знаходився в США з липня по жовтень 1947 року з метою перемовин про умови приняття Митрополії в юрисдикцію Московського патріархату і так і не зумів виробити прийнятний для обох сторін варіант входження Митрополії в Московську патріархію. [9] [4]

Внаслідок цього 12 грудня 1947 року Патріарх Алексій I і Священний синод постановили:

«1. Митрополита Феофіла і його однодумців серед єпископів: Чиказького Архієпископа Леонтія, Аляскинського Іоанна, Бруклінського Іоанна і Єпископа Никона — за завзятий опір закликам Матері-Церкви до спілкування; за втягнення своєї пастви в розкол, всупереч бажанню самої пастви, що виразилося в постанові Клівлендского Собору, а першого і за незаконно накладене "прокляття" на Архієпископа Макарія за возз'єднання його з Московською Патріархією — піддати Суду Собору Єпископів, згідно з Правилами: 34-м Апост., 9-м Антіох. Соб., 15-м Дворазов. Соб.

Накладену на Митрополита Феофіла 5 січня 1935 Патріаршим місцеблюстителем митрополитом Сергієм і умовно зняту з нього в січні 1947 Святішим Патріархом Московським Алексієм І заборону залишити в силі, внаслідок невиконання ним зазначеної Патріархом умови возз'єднання через спільне служіння його, Митрополита Феофіла, з Преосвященним екзархом, або з представником Патріарха — Митрополитом Григорієм. Ця ж заборона поширюється і на вищезазначених Єпископів, що йдуть слідом за Митрополитом Феофілом шляхом розколу.

2. Доручити Преосвященному Екзарху, Архієпископу Макарію, приймати духовних осіб, які бажають возз'єднання — через спілкування з ними в таїнстві Євхаристії після їхньої сповіді у духівника». [11]

Управління Феофіла мало надзвичайно важливе значення для заспокоєння і встановлення автономності управління Православної російської церкви в Америці, що отримала офіційне положення (інкорпорована) відповідно до американського законодавства.

Помер 27 червня 1950 року в Сан-Франциско у розколі РПЦЗ, виключений також із числа останньої розкольницької організації, під забороною як з боку Московського Патріархату[4], так і з боку Архієрейського Синоду РПЦЗ[12].

Література ред.

  • Сорокалетие служения его высокопреосвященства митрополита Феофила // «Русские новости». — 1938. — 7 января
  • Кукулевский А. Памяти блаженно почившего митрополита Феофила // «Русская жизнь». Сан-Франциско. — 1951. — 27 июня
  • Памяти Митрополита Феофила. // Виталий (Максименко), архиеп. Мотивы моей жизни. Джорданвиль, 1955
  • Разумов Н. П. День памяти митрополита Феофила // «Новая заря». Сан-Франциско. — 1965. — 25 июня

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Julius Caesar Schwarz Religious Leaders of America, Том 1 на «Google Books»
  2. ↑ Указ Святейшего Тихона, Патриарха Московского и всея России // Церковные Ведомости [Архівовано 2017-10-11 у Wayback Machine.] № 23 и 24, 1 (14) — 15 (28) декабря 1923 г., стр. 2
  3. ↑ Liberovsky, Alexis. Synopsis of the 5th All-American Sobor. Orthodox Church in America. Архів оригіналу за 28 травня 2013. Процитовано 23 жовтня 2012.
  4. ↑ а б в А. Ведерников. Грех против Матери-Церкви // ЖМП, № 7 июль 1950.
  5. ↑ ПАШКОВСКИЙ Федор Николаевич [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.] // Русские в Северной Америке. Е. А. Александров. Хэмден (США)-Сан-Франциско (США)-Санкт-Петербург (Россия), 2005
  6. ↑ Болотов С. Русская Православная Церковь и международная политика СССР в 1930—1950-е годы. М.: Изд-во Крутицкого подворья. Общество любителей церковной истории, 2011. С. 151.
  7. ↑ Русская Православная Церковь в Северной Америке. Историческая справка. НьюЙорк; Джорданвилль, 1955. С. 97.
  8. ↑ а б в Парийский Л. Н.. Доклад сотрудника Московской Патриархии Л. Н. Парийского по результатам его поездки в Северную Америку.: подготовил Кострюков А. А.
  9. ↑ а б ПОЕЗДКА МИТРОПОЛИТА ЛЕНИНГРАДСКОГО И НОВГОРОДСКОГО ГРИГОРИЯ В СОЕДИНЕННЫЕ ШТАТЫ СЕВЕРНОЙ АМЕРИКИ. // ЖМП, № 1 за январь 1948.
  10. ↑ Прот. Г. Разумовский. «Ответственность, церковная ответственность! …» // ЖМП, № 7 июль 1950
  11. ↑ ПОСЛАНИЕ ПАТРИАРХА МОСКОВСКОГО И ВСЕЯ РУСИ АЛЕКСИЯ И СВЯЩЕННОГО ПРИ НЕМ СИНОДА К АРХИПАСТЫРЯМ, ПАСТЫРЯМ И ПАСТВЕ ПРАВОСЛАВНОЙ РУССКОЙ ЦЕРКВИ В АМЕРИКЕ. // ЖМП, № 1 за январь 1948.
  12. ↑ archiv: История для ворчунов!

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Феофіл_Пашковський&oldid=40749315