Егейське море (фема)

Фема Егейське море

Прапор

Фема Егейське море або Фема Егейського моря (грец. θέμα τοῦ Αἰγαίου Πελάγους) — військово-адміністративна одиниця Візантійської імперії (фема), яка розташовувалась на островах Егейського моря (сучасна Греція) та протоки Геллеспонт та частини Малої Азії (сучасна Туреччина). Одна з «морських фем» імперії. Утворена у 842 або 843 році. Припинила існування 1204 року.

Історія ред.

У VII ст. імператорський уряд для захисту островів Егейського моря, узбережжя Балкан і Малої Азії створив флот Карабісіан. Його підрозділи розташовувалися на Кікладах, Спорадах, півдні Малої Азії. До початку VIII ст. вів виявив свою незначну ефективність. Тому спочатку з частину флоту було утворено фему Кібиреоти, а в інших частинах створено флоти (друнги) Егейського моря, яка відповідала за північну частину Егейського морського басейну, Геллеспонт і Мармурове море, і флотилія, в різний час відома під назвами Додеканес або Затока, яка базувалася на Самосі і відповідала за південну частину Егейського моря, зокрема Кікладські острови. На відміну від інших друнгаріїв друнгарії, що очолювали ці флотилії, були повністю самостійними і здійснювали як цивільну, так і військову владу на підвладній їм території. Зрештою ці області були підвищені в статусі до морської феми. Це відбулося 842 або 843 року за наказом імператора Феофіла.

До 899 року з частини феми було виокремлено острови Самос і Кос, де було облаштовано самостійну фему. Головним завданням феми було забезпечення захисту від арабських піратів, що отаборилися на о. Крит, де створили власний емірат. Флот та війська феми також брали участь у військових кампаніях до Півдленної Італії та Сицилії. Стратеги феми діяли спільно з флотиліями фемі Киреотів та Самосу. Ця запекла боротьба тривала до відновлення візантійського панування над Критом у 961 році.

З цього часу починається економічне зростання та розвиток феми, які практично не загрожували ворожі напади. Лише 976 та 987 року флот феми брав участь в обороні узбережжя від заколотників Барда Скліра та Барда Фоки відповідно. У 1030-х та 1040-х флот феми брав участь у походах до Сицилії і Італії, а 1043 році у відбиті нападу флоту Київської Русі на чолі із Володимиром Ярославичем на Константинополь.

Загалом мирна ситуація зберігалася до 1070-х років, коли візантійські війська ззанали низки тяжких поразок від сельджуків, які вийшли до узбережжя Егейського моря. З цього часу відновилися ворожі напади на острови в морі. На той час флот феми суттєво деградував внаслідок тривалої відсутності зовнішньої загрози.

З 1080-х років рішенням імператора Олексія I флот феми було підпорядковано мегадуксу, який очолив морські сили імперії. За часів імператора Мануїла I власний флот феми було ліквідовано, утворено єдиний флот, що базувався біля Константинополя. Турми феми Егейського моря спрямовували до загального флоту війська та необхідне обладнання. Подібна організація призвела до того, що у 1203 році стратег феми Егейського моря не необхідних кораблів та військ протистояти учасникам Четвертого хрестового походу, які прямували через територію цієї феми. Останні зрештою у 1204 році захопили Константинополь. Після цього фема Егейського моря припинила існування — її територію розділено між різними володарями.

Адміністрація ред.

До складу феми спочатку входили Кікклади, Споради, острови, Лесбос, Лемнос, Тенедос, Імброс Хіос, Самос, Кос. З 899 року — без останніх трьох островів. Також до цієї феми належали землі уздовж протоки Гелеспонт. Втім у воєнний час здійснювалося спільно керівництвом цієї області і стратегом феми Опсікіон. Центром феми стало місто Мітилена на о. Лесбос. За імператора Василя II перенесено до міста Абідос.

На чолі феми стояв стратег, що отримував щорічну зарплатню у 12 лібрів золота. Основу станови флот, що у X ст. нараховував 2610 веслярів і 400 морських військовиків, 1 тис. резервистів. За часів Комнінів посади стратегів феми Егейського моря та Опсікіону часто поєднувалися, проте самі феми існували окремо.

Джерела ред.

Hélène Ahrweiler, Byzance et la mer. La Marine de Guerre, la politique et les institutions maritimes de Byzance aux viie — xve siècles, Paris, 1966
Nicolas Oikonomidès, Les Listes de préséance byzantines des ixe et xe siècles, Paris, 1972
Warren T. Treadgold: Byzantium and Its Army, 284—1081. Stanford University Press, Stanford 1995, ISBN 0-8047-3163-2.
Whittow M. The Making of Byzantium, 600—1025. Berkeley; Los Angeles: University of California Press, 1996. 477 p
Pryor J. H., Jeffreys E. M. The Age of the ΔΡΟΜΩΝ: The Byzantine Navyca. 500—1204. Leiden; Boston: Brill Academic Publishers, 2006. 754 p.