Відкрити головне меню

Фейкові новини, фейк-ньюс(-з) (від англ. fake news — підроблені / шахрайські / фальшиві новини) — брутальна підробка чи імітація новин (від маніпулятивного спотворення фактів до відвертої дезінформації), яку створено за повного ігнорування редакційних норм, правил, процесів, прийнятих у ЗМІ для забезпечення відповідності та перевіреності, та яка не витримує жодних, навіть поверхневих, перевірок на відповідність та реальність, але, незважаючи на все це, має потужний вплив на свідомість великої кількості людей.[1][2]

Зміст

СутністьРедагувати

Феномен впливу фейк-ньюс на масову свідомість досяг свого апогею з глобальним поширенням соціальних мереж, власне сам ставши проблемою глобальною.

« Ми знаємо, що за правдивими новинами, фейк-ньюс розповсюджуються соціальними мережами наче вірус. Проте розуміння кількості людей, що зіткнулися або поділилися фейк-ньюс, це не розуміння того, скільки людей їх читало або перебувало під їхнім впливом. Аналіз середньо- та довготермінового впливу фейкових новин на електоральні вподобання (наприклад, чи голосувати та як голосувати), по суті, не описано. Вплив може бути невеликим — факти свідчать, що спроби політичних кампаній переконати людей мають обмежені наслідки. Проте за посередництва численних фейк-ньюс у соціальних мережах можуть проявитися наслідки такого впливу у вигляді прихованої підтримки, що походитиме від належності до певних спільнот. Окрім власне електоральних впливів, те, що ми знаємо про наслідки впливу медіа, загалом свідчить про багато інших потенційних шляхів, від збільшення цинізму та апатії до заохочення до екстремізму. У цьому відношенні вплив фейк-ньюс оцінюється недостатньо.[1][3] »
За дослідженнями EU vs Disinformation campaign за 2018 рік у РФ з однієї тисячі випадків дезінформації 461 безпосередньо стосувався України. Цю дезінформацію було спрямовано як на внутрішнього споживача, так й зовні (враховуючи й власне Україну).[4][5]
За опитуванням КМІС в Україні кожен третій респондент визнав, що не може відрізнити фейк-ньюс від достовірної інформації.[6] Інше опитування цієї ж компанії констатувало поступовий реванш проросійських настроїв у політиці регулювання інформаційної сфери в Україні протягом другого-третього кварталів 2018 року.[7]

Останнім часом[коли?] фейк-ньюс стали причиною ще однієї проблеми — під гаслом боротьби з фейковими новинами впроваджується державна монополізація чи невиправдано жорсткий контроль за ЗМІ, переважно у країнах з нерозвинутими громадянським суспільством й політичною культурою, та, як правило, з авторитарною владою.

У звіті Freedom House «Свобода в мережі 2018» (Freedom on the Net 2018) після моніторингу 65 країн світу виявлено, що у 32 країнах на державному рівні утримуються боти для маніпулювання суспільними настроями.
«Пропаганда та дезінформація отруює цифрову сферу, а авторитарні режими та популісти використовують боротьбу проти фейкових новин для того, щоби ув'язнювати журналістів та критиків. Для цього часто використовують закони, які покликано протидіяти поширенню фальшивої інформації.»
«Ефективна боротьба з дезінформацією та екстремізмом в мережі потребує розумних рішень, починаючи від освіти в галузі цифрової освіченості до партнерства між громадянським суспільством та технологічними компаніями. Проте багато держав, запроваджуючи нові закони про ЗМІ, більше стурбовані утвердженням політичного домінування в онлайн-сфері, ніж захистом населення від фейкових новин. Уряди Ірану, Росії, Єгипту, Венесуели, Білорусі, Китаю та Камбоджі вжили всіх заходів для того, аби заглушити незалежні голоси, по суті стверджуючи, що тільки держава може об'єктивно визначати що є правдою, а що вигадками.»[8][9]

Наразі можна констатувати ‘’автоматизацію’’ поширення ‘’фейкових новин’’ відповідними російськими структурами[якими?], що переводить обсяги та інтенсивність поширення на новий, активніший рівень.[10][11]

І це не поодинокий випадок.

”У компанії OpenAI розробили алгоритм, який буде здатний генерувати фейкові сюжети з переконливим текстом на основі декількох слів. Через потенційну небезпеку розробники не публікували повну версію.
Спочатку алгоритм мали навчити перекладати та робити переконливий передрук текстів. Утім у процесі розробки, зрозуміли, що алгоритм можна використовувати для публікації фейкових новин. Розробники сказали, що у системи є декілька проблем: вона часто видає плагіат і пише поверхнево, але іноді «потрапляє в точку».
...
Директор з політики компанії Джек Кларк вважає, що протягом двох років може з’явитися система, яка буде видавати переконливі фейкові новини постійно. Для їхнього спростування потрібен буде детальний факт-чекінг.”[12]

Загальні характеристикиРедагувати

ТипиРедагувати

Фейк-ньюс можна поділити на наступні групи:

  • дезінформація (англ. disinformation);
  • хибна (помилкова) інформація (англ. misinformation);
  • сатира[13]

Соціальні та психологічні підґрунтяРедагувати

  • Підтверджувальне упередження (англ. confirmation bias). Схильність певних індивідуумів[кого?] до сприйняття інформації, що підтверджує їхні власні переконання та ігнорування тієї інформації, що цим переконанням суперечать. Це — шлях до самоізоляції у певному колі однодумців (для соціальних мереж — віртуальних).[14] Такі групи є дуже зручними для поширення тематичних фейк-ньюс, які стають частиною системи взаємної (дез)інформації. Інше визначення для таких груп — «зона власного комфорту».[15]
Особливо дієвим цей фактор є за цілеспрямованого накалу та нагнітання протиріч за схемою «ми — вони» (які, власне, фейк-ньюс, за потреби, й повсякчасно підтримують), що можна бачити на прикладі подій в Україні 2004 року.[16][17]
  • Фактор сенсаційності та скандальності. Новина чи повідомлення, яке має ознаки сенсації чи позиціонується як сенсаційна, має умовно пріоритетний попит у споживачів та користується підвищеною увагою останніх. «Чим скандальніша новина, тим менше її перевірятимуть, аби ніхто не спростував.»[18]
  • Схильність до ілюзорної істини (англ. illusory truth) — багаторазове повторення певної інформації сприяє формуванню думки щодо її істинності та правдивості, навіть коли людина напевно знала реальний стан речей, особливо за відсутності часу/можливості чи банальних знань критично та детально розглянути питання (т.з. ефект ілюзорної істини).[19]

Походження термінаРедагувати

Як синонім до поняття вживається термін «журналістська качка» або латинське словосполучення «non testatur» чи його скорочення NT, що в перекладі означає «не перевірено». За однією з версій термін сам «качка» був введений на початку XVI ст. ідеологом протестантизму Мартіном Лютером, який одного разу замість «legende» («легенда») чомусь написав слово «lugemde», а воно німцями сприймалося як «брехлива качка».[джерело?]

За іншою версією, термін виник наприкінці XVII ст., коли редактори німецьких газет стали позначати явні вигадки літерами NT, тобто «не перевірено» (лат. non testatur). Оскільки NT звучало як «Ente», тобто «качка» німецькою, то й «неперевірені» замітки стали називатися на честь водоплавного птаха.[перевірити][Незрозуміло яке саме потрібно перевірити джерело, бо їх тут нуль?]

Є також думка, що поняття «качка» зародилось у Франції 1776 року. Тоді паризька «Землеробська газета» поділилася з читачами новим способом лову качок. Спершу слід було відварити великий жолудь в особливому трав'яному розчині, який мав сильну послаблювальну дію. Потім до жолудя потрібно було прив'язати мотузок і кинути його у водоймище з качками. Птах, який проковтнув жолудь, незабаром починав мучитися животом, і кишечник швидко позбувався приманки, після чого жолудь ковтала наступна качка. За запевненнями газети, одному судовому приставу вдалось у такий спосіб нанизати на мотузок 20 качок, які злетіли і підняли його в повітря. На щастя, мотузок обірвався, і пристав успішно приземлився.[перевірити][Незрозуміло де саме потрібно перевірити інформацію, бо джерела бракує?]

Дехто вважає[хто саме?], що про газетних качок заговорили при Наполеоні[уточнити]. У той час у Брюсселі журналіст Роберт Корнеліссен надрукував таку «сенсацію»: «Про те, якою великою є ненажерливість качок, свідчить проведений над ними дослід. З 20 качок узяли одну, порубали її на частини разом з пір'ям і кістками і ці шматки віддали на поживу іншим дев'ятнадцятьом. І так вбивали одну качку за іншою та годували вбитими живих доти, доки залишилася тільки одна, що наситилася м'ясом і кров'ю своїх подруг». Ось ця-то качка, яка наситилася, відтоді й стала синонімом неправдоподібних газетних новин.[джерело?]

Історичні приклади фейкових новинРедагувати

До винаходу телеграфу[уточнити] вигадування неправдоподібних історій було для газет конечною потребою. Адже заповнити всі сторінки в ті часи було нелегко: реальних новин катастрофічно не вистачало. На допомогу приходила цікава брехня на зразок історій про процесію жаб, які розтягнулася на чотири милі, або про річку з такою швидкою течією, що кинутий у воду залізний лом не тоне, а пливе. Для газет XVIII ст. схожа творчість була настільки звичайною справою, що навіть маститі літератори нею не гребували. Так, у лютому 1708 року лондонський альманах «Передбачення на 1708 рік» вийшов зі статтею, в якій стверджувалося, що відомий астролог Джон Партрідж помре 29 березня об 11-ій ранку. Автором статті був Джонатан Свіфт, котрий, щоправда, підписався псевдонімом. Дж. Партрідж поспішив виступити зі спростуванням, заявивши, що вмирати не збирається, проте майбутньому творцю Гуллівера було байдуже, як довго проживе астролог. У призначений день Свіфт Джонатан випустив некролог, де каявся в помилці: Дж. Партрідж помер не об 11-ій ранку, а о 7.05. Астролог намагався оспорити факт своєї смерті на сторінках газет, але письменник був невблаганний, доводячи, що Дж. Партрідж дійсно мертвий, оскільки жодна жива людина такої нісенітниці не напише.

Не гребували вигадками і по інший бік океану. Так, 22 жовтня 1730 року в Pennsylvania Gazette з'явився звіт про процес над відьмами в Нью-Джерсі. Господарем газети й автором статті був Бенджамін Франклін. У статті він розказував читачам, що відьми «примушували овець танцювати в незвичній манері, примушували свиней говорити та співати псалми тощо для більшого жаху й подиву добрих і мирних підданих його величності». Незважаючи на те, що Б. Франклін згодом був визнаний мало не совістю новопосталої американської нації, історія про полювання на відьом у Нью-Джерсі була, звичайно, чистою вигадкою. При цьому Франклін нічим не ризикував: шлях із Пенсильванії в Нью-Джерсі був важкий і небезпечний, так що перевіряти його інформацію все одно ніхто б не поїхав.

Сайти фейкових новинРедагувати

Подібного роду сайти існують у багатьох країнах:

Факт-чекінгові сайтиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б The science of fake news. Science. March 2018.
  2. оригінальний варіант визначення авторів «The science of fake news» англ. : We define «fake news» to be fabricated information that mimics news media content in form but not in organizational process or intent. Fake news outlets, in turn, lack the news media's editorial norms and processes for ensuring the accuracy and credibility of information. Fake news overlaps with other information disorders, such as misinformation (false or misleading information) and disinformation (false information that is purposely spread to deceive people).
  3. англ. We do know that, as with legitimate news, fake news stories have gone viral on social media. However, knowing how many individuals encountered or shared a piece of fake news is not the same as knowing how many people read or were affected by it. Evaluating medium-to-long–run impact on political behavior of exposure to fake news (for example, whether and how to vote) is essentially nonexistent in the literature. The impact might be small—evidence suggests that efforts by political campaigns to persuade individuals may have limited effects (9). However, mediation of much fake news via social media might accentuate its effect because of the implicit endorsement that comes with sharing. Beyond electoral impacts, what we know about the effects of media more generally suggests many potential pathways of influence, from increasing cynicism and apathy to encouraging extremism. There exists little evaluation of the impacts of fake news in these regards.
  4. (англ.) Ukraine Under Information Fire
  5. Україна вже 5 років є головним об'єктом інформаційної війни РФ, — звіт EU vs Disinformation.
  6. КОЖЕН ТРЕТІЙ УКРАЇНЕЦЬ ЗІЗНАЄТЬСЯ, ЩО НЕ МОЖЕ ВИЯВИТИ ФЕЙК В МАС-МЕДІА, - ДОСЛІДЖЕННЯ (ВІДЕО)
  7. СТАВЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ ДО ПОЛІТИКИ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ
  8. 32 країни оплачують ботів, щоб маніпулювати користувачами в інтернеті — Freedom House. Media Sapiens.
  9. (англ.) Freedom House. Freedom on the Net 2018
  10. BBC, Росія автоматизує поширення дезінформації — огляд ЗМІ
  11. ’’втім, певний аналіз поширення у мережі фейкової інформації, перед усім кремлівської, принаймні наразі залишає за реальними людьми (не ботами) першість головних розповсюджувачів. Докладніше:’’ (англ.) Soroush Vosoughi, Deb Roy, Sinan Aral. The spread of true and false news online. Science 359 (6380). 2018.
  12. OpenAI Ілона Маска створив алгоритм, який пише фейкові новини.
  13. (англ.) H. Mooney. «Fake news» and the sociological imagination: Theory informs practice. Forty-sixth National LOEX Library Instruction Conference Proceedings (Library Orientation Series No. 51). 2018.
  14. (англ.) Psychologists say that coping strategies developed in childhood are the reason why people become vulnerable to fake news as adults.
  15. оглядово: Фейків багато, теорій фейків ще більше. StopFake.
  16. Політична реклама в Україні: президентські вибори-2004 — три сорти українців, розкол та «нашизм»
  17. за словами Т. Чорновола ідея поділу українців на три сорти належить П. Манафорту: Манафорт запропонував штабу Порошенка ділити українців на три сорти у 2014-му - Тарас Чорновіл. Голос Америки.
  18. (рос.) Журналисты против фейков: рецепты ВВС и украинских СМИ
  19. (англ.) Lisa K. Fazio, Nadia M. Brashier, B. Keith Payne, Elizabeth J. Marsh. Knowledge does not protect against illusory truth. Journal of Experimental Psychology: General. American Psychological Association 2015.
  20. http://reportazhyst.com/
  21. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 лютий 2014. Процитовано 7 серпень 2013. 

ДжерелаРедагувати

  1. Бочковський І. О., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби / Упорядкування і передмова М.Присяжного. — Мюнхен, 1993.
  2. Вайшенберг Зігфрід. Новинна журналістика: Навчальний посібник / За заг. ред. В. Ф. Іванова. — К.: Академія Української преси, 2004. — 262 с.
  3. Владимиров Владимир. Теория и методика журналистского творчества: Учебн. пособие. — Луганск, 1997.
  4. Гриценко О., Кривошея Г., Шкляр В. Основи теорії журналістської діяльності. — К., 2000.
  5. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник. — Львів: ПАІС, 2000. — 180 с.
  6. Здоровега В. Вступ до журналістики: Текст лекцій. — Львів, 1998.
  7. Михайлин І. Л. Основи журналістики: підручник. Вид 5-е, випр. і доп. / І. Л. Михайлин — К. : Центр навчальної літератури, 2011. — 496 с.
  8. Журналістика: словник-довідник / автор-укладач І. Л. Михайлин. — К. : Академвидав, 2013. — 320 с. — (Серія «Nota bene»).
  9. Яценко С. С. Софістика / К. : ТОВ «Сік Груп Україна», 2016, 208 с. ISBN 978-617-7092-95-6

ПосиланняРедагувати