Соловцов Микола Миколайович
Микола Миколайович Соловцо́в (справжнє прізвище — Федоров; 15 травня 1857, Орел — 25 січня 1902, Київ) — український актор, театральний режисер, антрепренер, засновник театру «Соловцов». Чоловік актриси Марії Глєбової.
| Соловцов Микола Миколайович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
3 (15) травня 1857 Орел, Російська імперія[1] |
| Помер |
12 (25) січня 1902 (44 роки) Київ, Російська імперія[1] |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | актор театру, театральний режисер, антрепренер |
| Заклад | Александринський театр і Театр «Соловцов» |
| У шлюбі з | Глєбова Марія Михайлівна |
Біографія ред.
Народився 3 [15] травня 1857 року в місті Орел (нині Росія) у дворянській родині. Брав участь у гімназійних і домашніх виставах. У віці 19-ти років вийшов на професійну сцену в орловських трупах антрепренерів Е. Серв'є і Г. М. Черкасова, зимовий сезон 1875—1876 років провів у ярославському «Артистичному товаристві», де служив разом зі знаменитим артистом П. П. Васильєвим, який зробив великий вплив на молодого актора. Після від'їзду Васильєва вистави товариства припинилися, Соловцов залишився в Ярославлі у антрепренера В. А. Смирнова («певного амплуа не займав, грав рішуче все і переграв безліч ролей»). У наступні роки 1876—1882 роки об'їздив всю провінцію: служив в Оренбурзі у Олександра Рассказова, в Астрахані у Миколи Милославського, в Саратові у В. І. Костровского-Істоміна, в Києві у М. М. Савіна, а також в Ростові-на-Дону, Тамбові, Полтаві, Харкові, Таганрозі, Казані.
У 1882 році, бувши вже відомим актором, дебютував на сцені Імператорської Александринського театру ролями Іоанна Грозного в «Василисі Мелентьєвій» Олександра Островського та Степана Гедеонова, Кречинського в «Весіллі Кречинського» Олександра Сухово-Кобиліна та Василя Коркіна в «Каширській старині» Дмитра Аверкієва. Після одного сезону в Санкт-Петербурзі перейшов до трупи Михайла Лентовського (1883—1884), грав в Москві і на ярмарку в Нижньому Новгороді. У 1884—1886 роках керував спектаклями в московському Німецькому клубі (нині Центральний будинок працівників мистецтв), де дебютує як режисер. У 1887 році запрошений на роль Варравіна в спектакль «Віджитий час» (Справа Сухово-Кобиліна) в Театр Ф. А. Корша, де також зіграв у водевілі Антона Чехова «Ведмідь» (автор присвятив його Соловцову). Наступний сезон у театрі Корша Соловцов виступає і як режисер. Сезон 1889—1890 років провів в Московському театрі М. М. Абрамової, де поставив «Лєшого» Чехова (прем'єра 27 грудня 1889 року, перша постановка п'єси).
Починаючи з 1886 року щовесни під його управлінням створювалися сильні акторські трупи — «Товариства московських драматичних артистів», які здійснювали турне по Україні (Київ, Харків, Одеса та інших містах). Ці поїздки сприяли розвитку режисерських та адміністративних здібностей Соловцова і збільшували його популярність по всій Російській імперії.
Після сезону 1890—1891 років, проведеного в ролі актора і режисера у Михайла Бородая в Харкові, разом з Євгеном Нєдєліним, Тимофієм Чужбіновим і Миколою Песоцьким організував у Києві «Товариство драматичних артистів» (відкрилося 1 вересня 1891 року «Ревізором» Миколи Гоголя), що в 1893 році перетворилося на одноосібну антрепризу Соловцова, якою він керував до кінця життя. Театр Соловцова поклав початок постійному російському драматичному театру в Києві.
З 1900 року став співвидавцем «Київської газети». У 1901 році організував антрепризу в Одесі. Помер в Києві 12 [25] січня 1902 року. Був похований разом з дружиною на Аскольдовій могилі, а в 1938 році перепохований на Байковому кладовищі (ділянка № 1[2], 50°25′02″ пн. ш. 30°30′38″ сх. д. / 50.41722° пн. ш. 30.51056° сх. д.; надгробок — мармур, парний портрет подружжя; скульптор Михайло Морозов[3]). Могила охороняється Спілкою театральних діячів України.
Твори ред.
Автор п'єс «Євлалія Раміна» і «В даличині» та двох перекладів-переробок з польської — комедій «Невільничка» і «Тепла вдовиця».
Вшанування ред.
1963 року в Печерському районі Києва на честь Миколи Соловцова названо вулицю[3].
Примітки ред.
- ↑ а б Соловцов Николай Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі: Літературно-публіцистичне видання. — Київ : ПП «Видавництво «Фенікс», 2008. — С. 266. — ISBN 978-966-8567-13-1.
- ↑ а б Київ: Енциклопедичний довідник, 1981, с. 560.
Джерела ред.
- Соловцов, Николай Николаевич // Театральная энциклопедия / П. А. Марков. — Москва : «Советская энциклопедия», 1965. — Т. 4. — С. 1032—1033. (рос.);
- Соловцов Микола Миколайович // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3 : Плюс — Ь. — С. 315.;
- Соловцов Николай Николаевич // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
- Соловцова Миколи вулиця // Київ: Енциклопедичний довідник / А. В. Кудрицький. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — С. 560.;
- Соловцов Микола Миколайович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 10 : Салют — Стоговіз. — 543, [1] с., [36] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с.;
- Бондарчук П. М. Соловцов Микола Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 704. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.