Фантастика України

Фантастика України — фантастичні твори письменників та письменниць України. Часто базується на фольклорі та міфах.

Українську фантастику слід розрізняти за мовою, написані українською мовою, та територією, тобто написані іншою мовою вихідцем з України. До першої також належать піджанр «емігрантської» художньої літератури, написаної в Німеччині, Франції, Канаді та Сполучених Штатах до 1960-х років, твори, написані на території, яка зараз є географічною територією України, але колись була частиною Польщі. До другого — твори, написані російською мовою авторами, які народилися в територіальній Україні. Деякі з яких тепер заявляють про прихильність політиці рашизму. Є також невеликий, але значний корпус сучасних англомовних творів авторів українського походження, таких як Чак Поланік; двомовні видання абсурдиста Юрія Тарнавського, зокрема «Як кров у воді» (2007); та Орест Стельмах, американський письменник, чий "Хлопчик з реактора № 4 " (2013) у серії «Надія Тесла» розповідає про наслідки Чорнобильської катастрофи.

Наукова фантастика українською мовою мала дві основні обмеження, які суттєво гальмували локальний розвиток цього жанру. Одним із них була політика зросійщення, що змушувала місцевих авторів писати й друкуватися російською. Приклад — Емський указ 1876 року, царський закон, який забороняв видання книжок українською мовою. Інша проблема — вплив царської та радянської цензури, яка суттєво обмежила доступні теми та стиль письма.

Витоки

Котигорошко — персонаж української казки на марці

В українських казках відображено вірування й цінності українського народу, тут розвивається фантазія при описі надприродних та неприродних сил, фантастичних істот, інших світів.

У багатьох казках наявне одухотворення космічних сил: Сонця, Місяця, Вітру, Морозу, Граду. Людина протистоїть їм, змагається з ними, щоб досягти порядку. Особливо популярні два мотиви: відновлення знищеного урожаю і розшукування жінки, котру викрало Сонце, Вітер або інша сила.

Близькими до попередніх сюжетів є казки про одухотворення природи, коли тварини, рослини, річки тодо набувають людських рис. Цикл казок про тварин ніби розкриває паралельний світ цивілізації тварин.

У казках вигадано фантастичні надприродні земні сутності, які склалипідвалини для жанру фентезі. Скажімо духа землі, або лісовика, «Оха», що живе в могилі або в пеньку і забирає до себе людей, котрих потім доводиться різним способом виручати, або виручатись самим. Паралель становить водяний дід чи цар, або «дід кирничний», що змушує чоловіка — купця-мореплавця чи мандрівника — пообіцяти йому дитину, яка народилась без нього вдома. Подібними фантастичними істотами є Змій, Баба-людоїдка, Кощій Безсмертний, Кобиляча голова, Доля, Недоля, Злидні тощо.

Казкові герої є аналогами сучасних супергероїв. Дані персонажі, як правило з особливою наперед визначеною долею, наділені чудесними рисами, що родяться незвичайним чином: з кісток, попелу, дерева, пташиних яєць, юшки золотоперої щуки і т. д. Мотив широко розповсюджений по світу, особливо в родових легендах різних династій. Герої таких казок малолітні (наприклад, семиліток, дівка-семилітка), метафорично зображаючи перехід дітей як неповноцінних членів стародавнього суспільства в статус дорослих. Вони вирушають на подвиги — з власної волі, чи під впливом якоїсь біди, яка насувається на батьківщину, і з нею не можуть впоратись старші брати або батьки героя. Герой мусить врятувати своїх батьків, братів або здобути жінку, вдаючись до допомоги чарівних сил, для чого повинен проявити моральні якості.

Елементи фантастики присутні у християнських релігійних текстах, зокрема. у Біблії, починаючи з опису Раю. Києво-Печерський патерик, датований XIII ст., представляє літературу Русі та є збіркою житій святих Києво-Печерської Лаври. Цікавою в цьому збірнику є історія про преподобного Марка-печерника, «повелінь якого мертві слухалися». Таким чином українська фантастика пов’язана з агіографією (житія святих), із містеріями, міраклями й апокрифами.

Зародження літературної фантастики

Передчуття

Марка «Софія Караффа-Корбут. Лукаш і Мавка (Лісова пісня)»

Літературні твори з використанням народного фольклору можна вважати фантастичними. Так, фантастичні елементи присутні в «Енеїді» І. Котляревського, «Мертвецькому Великодневі» Г. Квітки-Основ’яненка, творах М. Гоголя «Ніч перед Різдвом», «Сорочинський ярмарок», «Вій» і «Страшна помста», багатьох творах Т. Шевченка, недопосаному творі О. Стороженка «Марко Проклятий». Леся Українка при написанні «Лісової пісні» опрацьовувала до 15 збірок із матеріалами українського фольклору.

Стаття Лесі Українки «Утопія в белетристиці» (1906 р. « Нова громада») вказувала на дедалі більший відхід утопічного письма від ідеалізованих «острівців» до майбутніх установок із технологічним фокусом. Роблячи це, вона окреслила, за словами історика Вальтера Смирнова, «сміливий і вимогливий виклик» наступним авторам, піддаючи утопічну думку різкій критиці щодо природи того, що пізніше буде визначено як наукова фантастика.

Література діаспори початку ХХ ст.

Постійний вплив видавничих обмежень творів українською мовою початку ХХ століття призвів до розквіту літератури за кордоном України, зокрема в Канаді, де преса обслуговувала процвітаючу українську іммігрантську громаду. Так, 1911 року Володимир Геринович публікує твір «Жителі Марса», який невдовзі в 1914 року було перевидано у Вінніпезі.

1918 року в Торонто публікується твір «Коли зійшло сонце: оповідання з 2000 року». Його автор, Павло Крат (він же Пол Крат), був соціалістом, який багато в чому спирався на твори Едварда Белламі, деякі з яких були перевидані в українському перекладі в Канаді. Головний герой, Петро Іванчук, заморожений у 1919 році та реанімований у 2000 році перед тим, як вирушити у світове турне зі своєю новою дружиною, онукою його коханої 1919 року. Утопія Крата відкинула багато елементів зосередженості Белламі на технологіях, показуючи майбутній Ванкувер, розсіяний від міського центру до сільського землекористування з садами та парками. У майбутньому Крата хмарочоси вигнані зі світу, тоді як Нью-Йорк і Лондон живуть лише як музеї. Натомість жанрові спекуляції Крата передбачали винаходи меншого масштабу, що трансформують повсякденне життя на індивідуальному рівні, і спрощений акцент на логістиці, щоб гарантувати швидке надсилання ресурсів і матеріалів туди, куди вони потрібні. У цьому він, схоже, був натхненний Гербертом Веллсом («Прокинувся», 1899), хоча виступав проти більшої частини уявного напрямку Веллза щодо майбутніх релігій, виступаючи на користь соціалістичного агностицизму. Самостійно написаний Кратом переклад його власної роботи зробив кілька важливих редакцій, додавши пристрій кадрування в 2060 році та додавши примітку про те, що оповідач незабаром збирається вирушити на Марс.

Твори вільних авторів 1920-30х рр.

Опублікована у Львові, «За силу сонця» (написана 1918; 1925) Миколи Чайковського уявляла Україну піонером у сонячній енергетиці, не лише з точки зору спекуляцій щодо природи така технологія, але ймовірність того, що іноземні шпигуни спробують викрасти секрети фотоелектричного «чорного скла».

«Сонячна машина». Видання в УСРР

Бестселер Володимира Винниченка «Сонячна машина» (1928 р.) в радянській Україні було дозволено випустити лише за погодженням з українським наркомом освіти. Проте, в 1930 році, коли влада зрозуміла, що в його майбутній історії немає жодної згадки про існування Радянського Союзу, цей твір було заборонено. Винниченко, якого деякі критики називають «українським Гербертом Веллсом», брав активну участь у боротьбі України за незалежність, тому поява «Сонячної машини» під печаткою української преси була досить несподіваною; тимчасове потепління у статусі ізгоя Винниченка. Оскільки автор передбачав, що знайде видавця лише в Німеччині, обставини та персонажі твору були переважно німцями. Його досвід не був останнім, оскільки творча культура, в якій сама використовувана мова часто була політичним актом сама по собі; він і багато інших українських авторів на початку ХХ століття, здавалося, черпали своє натхнення не від піонерів, широко відомих у англомовній фантастиці, а від Курда Ласвіца, чий Auf zwei Planeten протягом багатьох років був недоступний англійською мовою, але перекладений російською ще в 1903 році.

Зародження української радянської фантастики

«Ідуть роботарі», видання 1936 р.

«Аргонавти Всесвіту», видання 1936 р.

У радянську епоху «батьком» української наукової фантастики вважався Юрій Смолич. Юрій Смолич у спогадах писав, що коли вони почали видавати «Універсальний журнал», то свідомо постановили розробляти жанри, яких, на їхню думку, бракувало для української літератури. Це були детектив, над яким працював Юрій Шовкопляс, репортаж, за який узявся Олександр Мар’ямов, а Смолич якраз відповідав за фантастику. У його романі «Останній Ейджевуд» (1926) показано події 1940-х років — глобальне протистояння між капіталізмом і комунізмом, кульмінацією якого став розпад Сполучених Штатів Америки від революції, організованої місцевими комуністами. Ця його рання робота була виявом пропаганди політики «світової революції». Наступним доробком автора стала трилогія «Прекрасні катастрофи», починаючи з «Господарство доктора Гальванеску» (1929). Ця історія — це викриття відважної радянської журналістки про компанію роботів титулованого лікаря, яка зрештою виявляється як фіктивна операція, яка замінює кібернетику механічним творінням, перетворюючи нещасних людських жертв на високотехнологічних зомбі.

Подібним чином робототехніку використовує в розширеній метафорі капіталізму Володимир Владко у романі «Ідуть роботарі» (1929). Він показує Америку майбутнього, де «залізні монстри» є непомірно дорогими, а отже, використовуються менеджерами лише як штрейкбрехери для контролю над людською робочою силою. Профспілки неминуче усвідомлюють, що за допомогою Радянського Союзу «роботаріат» можна перепрограмувати. Так можна спонукати роботів воювати на боці робітників, що призведе до революції в Сполучених Штатах. Суворо дотримуючись вимог літератури на службі Радянської держави, Владко був одним із авторів, чиї твори отримували високу оцінку істеблішменту, часто відтісняючи свого попередника в тінь. Наприклад, його «Аргонавти Всесвіту» (1935) визнано першим в Україні романом на тему космічних польотів, у якому радянські герої подорожують на Венеру та повертаються з чудо-металом «ультразолото». Однак вона була опублікована через кілька років після «Країни блакитних орхідей» Мирослава Капія (1932), історії, викресленої з офіційної історіографії через те, що вона була написана в Західній Україні, що тоді перебувала під владою Польщі. Крім того, космічний корабель Капія носить назву «Королева Вірджинії», фінансується американським капіталом і запускається зі Сполучених Штатів.

У 1934 році було створено централізовану Спілку письменників, а згодом проголошено і почався етап соцреалізму. Соцреалізм ґрунтувався на поняттях партійності й народності в літературі, що їх важко було сформулювати у творах фантастичного жанру. Та й передбачати майбутнє тепер було небезпечно.

«Аероторпеди повертають назад», видання 1934 р.

У 1934 році вийшов роман Володимира Владка «Аероторпеди повертають назад» — про міжконтинентальну війну, де серед учасників і Німеччина. Проте Радянський Союз у цей час підписував дружні угоди з гітлерівською Німеччиною, а тому роман конфіскували і знищили.

Становлення української фантастики

Вільна українська повоєнна фантастика

Кілька емігрантів публікували українські оповідання з таборів для переміщених осіб (ДП) у Німеччині та Австрії, зокрема Володимир Гай, чий «Мандрівка в безвість» (1947) уявляв групу українських рабів, засуджених на смерть від нацистів за спробу втечі. Їм пропонують в останню хвилину пом'якшити вирок, якщо вони погодяться сформувати екіпаж першої пілотованої місії Німеччини на Марс. Корабель мандрівників розбивається в пустелі Сахара, де герої вирішують залишитися у вигнанні, а не повернутися на радянську батьківщину.

Пишучи в паризькій україномовній газеті під псевдонімом Леонід Полтава (справжнє ім'я Леонід Пархомович) опублікував в Німеччині ще один емігрантський роман «Чи зійде завтра сонце» (1950). Це всесвітній технотрилер, у якому різні сторони намагаються отримати контроль над радіоактивним диво-елементом. Автор поєднує ентузіазм і побоювання щодо впливу ядерної енергії на життя людей.

Емігрувавши з таборів ДП до Сполучених Штатів, Людмила Коваленко опублікувала свій єдиний науково-фантастичний роман «Рік 2245: Роман-утопія» (1957). Авторка описує екіпаж радянського літака, спрямований розпочати Третю світову війну, скинувши на Америку атомну бомбу. Але він робить аварійну посадку в Арктиці та замерзає там від холоду. Розморожені через 300 років, вони стикаються з феміністичною утопією, в якій «Велике повстання матерів» створило світову державу, позбавлену війни. Більшість авіаторів зрештою звикають до свого нового дому, але один, на ім'я Іван, залишається невибагливим «совком» і настільки дратує своїх господарів, що зрештою його викликають на серію дуелей.

Повоєнна фантастика УРСР

«Глибинний шлях», видання 1956 р.

В повоєнній УРСР жанр так і залишився затиснутим у рамках вимог радянської епохи «наукової фантастики з близькими цілями», у якій науковці та техніка використовуються на службі держави. Яскравими прикладами є «Глибинний шлях» (1948) Миколи Трублаїні, який описує підземний транспортний тунель з Москви до Владивостока.

«Торжество життя» (1952) Миколи Дашкієва розповідає про кар'єру вченого від підлітка-втікача під час війни до радянського героя, у якому нацистська бактеріологічну зброю успішно перепрофільовано для створення ліків від раку.

Певний цинізм щодо невпинної наукової спрямованості можна помітити в романі Олеся Бердника «Стріла часу: Фантастичний роман» (1960), у якому вчені на кораблі «Швидше за світло» зробити ряд революційних відкриттів і винаходів, щоб повернутися в Сонячну систему далекого майбутнього, де Сонце є білим карликом, а сама Земля була переміщена в іншу галактику.

Перспективи «чужих» були відносно пізніми розробками в українській науці. Василь Бережний загравав із ідеєю в «У зоряному світі» (1956), де люди-дослідники не виявляють інопланетного життя як такого, а натрапляють на реліквії цивілізації Предтечі на Місяці. У своїй пізнішій «Блакитна планета» (1960) Марс показується як бастіон імперіалістів та олігархів, чиїм ініціативам щодо мирного спілкування не вірить колективно-комуністичний уряд Землі. Пізніше Бережний наповнив свої романи та оповідання багатим звіринцем інопланетян як метафор численних проблем та ідеалів людського стану.

Після схвалення кібернетики як доцільної теми для дослідження, Олександр Тесленко розпочав тривалу серію оповідань, дія яких розгортається в історії майбутнього, де Земля перетворюється на планету-музей, а визначення «людства» є розширено, щоб включити народжених людей, людей з пробірки, роботів (кібери) і кіборгів (біокібери). Починаючи з оповідань у «Дозвольте мені народитися» (1979 зб.), Тесленко досліджує різні етичні міркування штучно створених форм життя, подібно до подібних міркувань в оповіданнях про робота Айзека Азімова.

Подібні твори, які уникають англомовної термінології на користь неологізмів, можна знайти в оповіданнях Ігоря Росоховацького, починаючи зі «Смертних і безсмертних» (1960).

[Олесь Бердник — один із найвидатніших авторів української фантастики, у 1970-х роках зазнав політичних переслідувань, був виключений із спілки письменників УРСР за підривні коментарі та релігійні натяки, а згодом був ув'язнений. Він знову з'явився зі зрозуміло цинічною позицією лише через десятиліття, з новою серією післятюремних робіт, які відверто сатирували безгуморну та монолітну радянську владу. Деякі з оповідань, поширених у формі самвидаву під час його падіння з милості, з'явилися друком у «Лабіринт Мінотавра» (1990 зб.). Зокрема, «Камертон Дажбога» (1996) зображує війну змін і гру богів, де радянські мандрівники в часі опиняються в Альтернативній історії, де в Радянському Союзі панує троцькізм, Ленін утік до Китаю, а Друга світова війна закінчилася атомним бомбардуванням Європи. Згодом вони повертаються у далеке минуле, у стародавню Україну, яка, як виявляється, була справжнім місцем дії того, що в нашому світі згадується як Троянська війна Гомера.

Серії книг

• «Бібліотека пригод та наукової фантастики» — серія книг видавництва «Молодь»в Українській РСР, що виходила з середини 1950-х до початку 1960-х. Видавнича серія для юнацтва «Бібліотека пригод та наукової фантастики», що збирається в даній добірці, видавалася у двох різновидах книжкового оформлення у твердій і м'якій обкладинці з назвою «Бібліотечка пригод і наукової фантастики». Сама назва серій та збірників визначала їх зміст: наукова фантастика, класичні пригодницькі та історичні романи, твори військово-патріотичної героїки, «шпигунські» та детективні повісті та романи, нариси про подорожі, як українських, так і перекладних авторів з країн соціалістичної співдружності.
• «Пригоди. Подорожі. Фантастика» (ППФ)  — книжкова серія, яка випускалась українським видавництвом «Молодь» в Українській РСР упродовж 1965—1990. Підзаголовок серії давався у різній послідовності: «Компас» (Подорожі. Пригоди. Фантастика), «Пригоди. Подорожі. Фантастика», «Подорожі. Пригоди. Фантастика».
• «Пригоди. Фантастика» — книжкова серія, яка випускалась українським видавництвом «Веселка» в Українській РСР упродовж 1972—1991.

Сучасна українська фантастика

«Рівне/Ровно», 2002 року

До росіськомовної української фантастики належать твори Марини та Сергія Дяченків, чиї романи, починаючи з «Брамника» (1994), знайшли читацьку читацьку аудиторію та схвалення критиків росйськомовної спільноти, а також англійською, де іноді були неправильно описані як «російські» романісти. Макс Фрай (псевдонім Світлани Мартинчик) також багато хто вважає «російською» письменницею, чому сприяє той факт, що такі книги, як її «Чужак» (1996), перекладені з російської, а не створені українською мовою в її початковому варіанті. Володимир Арєнєв (псевдонім Володимира Пузія) пише як російською, так і українською мовами, використовуючи свій псевдонім для творів після його російськомовного фентезійного роману «Відчай драконов» (2000).

У відчутті проблем, які постають перед Україною у ХХІ столітті, роман Олександра Ірванця «Рівне/Ровно» (2002) алегоризував країну у вигляді розділеного міста, назва якого вимовлялася по-різному залежно від того, з якого боку річки хтось перебував. Роблячи це, він говорив про глибинну напругу на своїй батьківщині, між україномовним Заходом і переважно російськомовним Сходом, включаючи Крим.

«Бот»

Найбільш амбітним молодим автором містичної та жорсткої наукової фантастики є Макс Кідрук. У кризі «Бот» (2012) описані бути — діти-солдати, чий мозок доповнено платами з нанороботів. Кідрукові боти формували з допомогою безпровідних технологій в своєму мозку… соцмережу. В іншому романі-бестселлері «Колонія», що аносувався як початок фантастичної саги "Нові темні віки" описується освоєння космосу у похмурому світі постапокаліптичного майбутнього.

«Кагарлик»

Перекроювання України із зображенням Новоросії як території, окремої від України, була частиною публічного проросійського дискурсу принаймні з 1990 року. Так, Андрій Валентинов у романі-антиутопії «Омега» (2005) загострєє конфлікт між «російськими шовіністами, українськими націоналістами та американськими глобалістами». Інша форма антиутопії була уявлена у романі Олега Шинкаренка «Кагарлик» (2013; транс Стівен Комарницький 2019), спочатку опублікованому у Facebook як 100-слівні депеші з альтернативної реальності або Паралельного світу, натхненні сучасними політичними протестами Майдану, які призвели до Революція Гідності 2014 року. До цього ж масиву творів-застережень належить і роман «Нічия земля» Яна Валетова.

Водночас низка інших авторів, які, живучи в Україні та створюючи свої нф твори, відверто займалися російською пропагандою, формуючи підґрунтя для необхідності захоплення українських земель РФ. Так, подібні глибоко антиукраїнські наративи можна побачити у так письменників-фантастів як Федір Березін, що наприклад, автором роману «Війна майбутнього» «Война 2010: Український фронт» (2009) чи подружжя Зорич. Гліб Бобров у романі «Епоха мертвонароджених» (2007) і Георгій Савицький у романі «Поле битви — Україна» (2014) уявляли Україну, як місцем війни між озброєними формуваннями, підтримуваними Росією та НАТО.

Джерела

• Walter Smyrniw. Ukrainian Science Fiction: Historical and Thematic Perspectives (Bern, Switzerland: Peter Lang, 2013) [nonfiction: pb/]
• Mikhail Suslov and Per-Arne Bodin, editors. The Post-Soviet Politics of Utopia: Language, Fiction and Fantasy in Modern Russia (London: I B Tauris, 2020)