Фантазіасти (грец. φαντασία, фантазія, зовнішність) — було ярликом, який в пізньої античності застосовували до кількох окремих християнських єресей їхніми супротивниками. Термін з'являється в грецьких і сирійських письмах, в основному, для позначення крайніх форм міафізитства[1]. Цей термін нагадує єресь докетизму другого століття. Обидва рухи звинувачували у запереченні повної реальності людськості Ісуса[2].

Першими об’єктами ярлика були євтихіани, послідовники Євтихія. У листі, прочитаному перед Халкедонським собором (451 р.), Папа Лев Великий засуджує phantasmatici Christiani (християнські фантазматики), чітко посилаючись на Євтихіян. Помірні міафізити, такі як Тимофій Айлурос, Філоксен з Маббуга та Север Антіохійський, також називали евтихійців фантазіастами. Одна міафізитська клятва, дана тим, хто повертається до міафізитства від єресі, закликала відректися від фантазістів[1]. Використання ярлика «фантазіасти» як діофізитами, так і поміркованими міафізитами вказує на крайню природу позиції щодо ортодоксальних теологій[3].

У середині шостого століття термін «фантазіасти» застосовувався до афтартодокетистів[en], послідовників Юліана Галікарнасського[en], богословського ворога Севера Антіохійського. Саме в цьому значенні Антіохійський патріарх Сергій І використовував цей термін наприкінці 550-х років, коли писав міафізитським єпископам Персії про повернення тих, хто впав у «єресь Юліана Фантазіаста». Поет Георгій Пісідійський[en] також описує фанатазістів у своїй поемі, присвяченій походу імператора Іраклія проти персів у 622 році[en][1].

Цей термін також застосовувався до гаянітів[en] і в цьому значенні використовувався до IX ст.[4]

Примітки ред.

  1. а б в Sergey Minov, "Date and Provenance of the Syriac Cave of Treasures: A Reappraisal"[недоступне посилання], Hugoye: Journal of Syriac Studies 20,1 (2017): 129–229, esp. at 141–145.
  2. John Chapman, "Eutychianism", in The Catholic Encyclopedia, Vol. 5 (Robert Appleton Company, 1909).
  3. Aloys Grillmeier and Theresia Hainthaler, Christ in Christian Tradition, Volume 2: From the Council of Chalcedona (451) to Gregory the Great (590–604), Part 4: The Church in Alexandria, with Nubia and Ethiopia after 451 (Westminster John Knox Press, 1996), p. 23.
  4. Grillmeier and Hainthaler (1996), p. 48.