Факр аль-Даула (*бл.952 — 997) — емір Рея у 976980 та 984997 роках, Хамадану в 984—997 роках, Ґорґану і Табаристану в 984—997 роках. Тронне ім'я перекладається як «Гордість держави». Повне ім'я — Абуль-Хасан Алі ібн аль-Хасан Факр аль-Даула.

Факр аль-Даула
Ім'я при народженні ابوالحسن علی بن حسن‎
Народився бл. 952
Помер 997
Рей
Національність перс
Титул емір Рея
Посада Emir of Rayd і Emir of Rayd
Термін 976—997 роки
Попередник Рукн аль-Даула
Наступник Маджд аль-Даула
Конфесія шиїзм
Рід Буїди
Батько Рукн аль-Даула
Мати з роду Фірузанидів
Брати, сестри Адуд ад-Даула
У шлюбі з Сайїда Ширін
Діти 2 сина

ЖиттєписРедагувати

Перше правлінняРедагувати

Походив з династії Буїдів. Третій син старшого еміра Рукн аль-Даули та доньки Аль-Хасана ібн аль-Фейрузана з впливового дейлемітського роду Фірузанидів. Народився близько 952 року, ймовірно у м. Рей. Разом з батьком брав участь у походах в Північній Персії. У 975 році отримав почесне ім'я Факр аль-Даула.

У 976 році після смерті Рукн аль-Даули відповідно за заповітом останнього стає еміром Рея та Хорасану. Невдовзі для зміцнення своєї влади наказав схопити та стратитиродича та військовика Алі ібн Каму. Водночас намагався позбутися зверхності старшого брата Адуд аль-Даули, який отримав титул аміра аль-умара, а згодом взяв старовинний перський титул шахіншаха. Було укладено союз з Іззою аль-Даулою, еміром Іраку, Кабусом Зіяридом, володарем Горгана і Табаристана, й Нухом II Саманідом, а також курдською династією Гасанваїдів. Проте Адуд аль-Даула не дав можливості Факру зосередити свої сили, спрямувавши проти нього брата Муайяда аль-Даулу, еміра Хамадану. Останній легко переміг Факр аль-Даулу, який втік до Табаристану.

Разом з Зіяридами та Саманідами вигнанець став збирати війська для повернення своїх володінь. Втім разом з Кабусом зазнав поразки у 981 році в Хорасані й втік до Нуха II.

Старший емірРедагувати

Лише у 984 році після смерті Муайяда аль-Даули вирішив повернутися до Хорасану. В Горгані візир Сагіб ібн Аббад перейшов на бік Факра аль-Даули, незабаром його бік прийняли військовики та сановники Рея і Хорасану. Незабаром під його владою опинилися Горган, Табаристан і Хамадан. Він відмовився відновити на троні свого давнього союзника Кабуса. Натомість прийняв титул старшого еміра та шахіншаха. Його визнали таким небіжі Тадж аль-Даула та Дійя аль-Даула, що правили Хузістаном і Басрою відповідно.

Проте інший родич Шараф аль-Даула, емір Фарса і Кермана, відмовився визнати зверхність Факр аль-Даули. Військова каманія проти Фарса виявилася невдалою. Водночас підтримав повстання в Хорасані, спрямоване проти Саманідів, але ті придушили його. Тому Факру не вдалося повністю захопити Хорасан. У 986 році зазнали поразок його васали Тадж аль-Даула і Дійя аль-Даула, які втекли до Рея, а еміром Басри і Хузістану став Шараф аль-Даула. Тоді ж старшим еміром Факра аль-Даулу визнав Самсам аль-Даула, емір Іраку. Але його це не врятувало, оскільки у 987 році Ірак було захоплено Шарафом аль-Даулою.

У 987 році розпочав військову кампанію проти Гасанваїдів, з якими боровся до 989 року. У 987 році придушив повстання в Казвіні та Табаристані. У 988 році захопив Дамган, де намагався стати незалежним його родич-дейлеміт з роду Фірузанидів.

У 988 або 989 році після смерті Шарафа аль-Даули трапилася нагода повністю підкорити південну Персію та Ірак, втім проти Факра аль-даули об'єдналися колишні суперники Баха аль-Даула і Самсам аль-Даула. Втім ті невдовзі розсварилися. У 991 році Факр аль-даула встановив зверхність над Самсамом, який став еміром Фарсу та Хузістану. Боротьба проти Бахі аль-даули тривала до 995 року, яколи вдалося захопити південь Іраку, але спроба зайняти Багдад для військ Факра аль-даули виявилася марною.

У 995 році Факр аль-Даула спробував вдруге захопити Хорасан, проте стикнувся з військами Себук-Тегіна Газневіда, який завдав Буїдам важкої поразки. Після цього активні походи було припинено Факр аль-Даула помер у серпні 997 року в Реї. Після нього сини поділили спадщину: Маджд аль-Даула став еміром Рея, а Шамс аль-Даула — Хамадану.

ДжерелаРедагувати

  • Bosworth, C. E. (1975). Iran under the Buyids. In Frye, R. N. The Cambridge History of Iran, Volume 4: From the Arab Invasion to the Saljuqs. Cambridge: Cambridge University Press. pp. 250–305. ISBN 0-521-20093-8.
  • Janine et Dominique Sourdel, Dictionnaire historique de l'islam, Éd. PUF, (ISBN 978-2-130-54536-1), article Bouyides, pp. 166–168.