В бій ідуть тільки «старики»

(Перенаправлено з У бій ідуть лише «старі»)

В бій ідуть тільки «старики» (рос. «В бой идут одни „старики“») — радянський військовий художній фільм режисера Леоніда Бикова знятий в УРСР на Кіностудії ім. Олександра Довженка у 1973 році. Фільм та Леонід Биков за виконання головної ролі отримали першу премію на VII Всесоюзному кінофестивалі у Баку.

В бій ідуть тільки «старики»Picto infobox cinema.png
В бой идут одни «старики»
V biy idyt tilky staryky (UKR poster hudozhnyka Y. Ahapova, 1973).jpg
Офіційний україномовний постер
Жанр драматичний
військовий
Режисер Леонід Биков
Сценарист Леонід Биков
Олександр Сацький
Євген Онопрієнко
У головних
ролях
Леонід Биков
Володимир Талашко
Олексій Смірнов
Оператор Володимир Войтенко
Композитор Віктор Шевченко
Анатолій Новіков
Художник Георгій Прокопець
Кінокомпанія Студія Довженка
Перше творче об'єднання
Тривалість 92 хв.
Мова російська
Країна СРСР
Рік 1973
Кошторис 381 тис. руб.
IMDb ID 0070861
CMNS: В бій ідуть тільки «старики» у Вікісховищі
Q: В бій ідуть тільки «старики» у Вікіцитатах

У фільмі виконуються російська пісня «Смуглянка» та українська пісня «Ніч яка місячна».

СюжетРедагувати

У фільмі розповідається про бойові будні гвардійського полку льотчиків-винищувачів під час німецько-радянської війни, в основному — другої, «співочої» ескадрильї.

Радянські війська розпочали визволення території УРСР. Ось один з епізодів фільму. Із бойового виліту повертається пілот-винищувач і, навіть не встигнувши пообідати, відправляється знову до бою. Бій був нелегкий, але повернулися всі, крім командира другої ескадрильї капітана Титаренка на прізвисько Маестро (Леонід Биков). Коли вже всі, крім його механіка Макарича (Олексій Смірнов) перестали чекати — паливо в баку Маестро мало б скінчитися ще сорок хвилин тому — на льотне поле сідає «Мессершмітт», а в ньому той самий Титаренко-Маестро.

У роляхРедагувати

 
Україномовний постер невідомого художника

Знімальна групаРедагувати

Прототипи героївРедагувати

Вважається, що прототипом головного героя фільму став радянський військовий льотчик, двічі Герой Радянського Союзу Попков Віталій Іванович[1]

Заборона на створення українського дубляжуРедагувати

Згідно з листом виконувача обов'язків директора кіностудії ім. О. Довженка Гліба Шандибіна Голові Держкіно УРСР Василю Большаку від 24 вересня 1973 року, Шандибін просив дозволу не створювати український дубляж фільму, хоча за тодішнім правилом фільми, зняті в союзній республіці, повинні були мати дві повноцінні мовні версії — російською та мовою республіки. У своїй аргументації чому це слід зробити, Шандибін мотивував це тим що «всі персонажі спілкуються російською мовою, мовою, яка є звичною, загальнозрозумілою та узаконеною мовою нашої Радянської Армії. (…) Дубляж фільму українською в даному випадку просто неможливий, оскільки дубляж зруйнував би драматургію; і найголовніше — зникне дуже важлива для фільму тема інтернаціоналізації. Просимо вашого дозволу здати фільм тою мовою, якою він знімався без дублювання українською мовою».[2]

Кольорова версія (2009)Редагувати

Українська компанія Traid Intertaiment виграла тендер із відновлення кольору картини восени 2008 року і завершила роботу над цим у 2009 році. Режисером колоризації виступив власник Traid Intertaiment Ігор Лопатьонок. На відновлення картини пішло півмільйона гривень приватних коштів, які забезпечив Народний депутат Верховної Ради України від Партії регіонів Нестор Шуфрич. Визначальну роль у створенні «кольорової» версії стрічки зіграв російський Перший канал, який як згодом виявилось, придбав права на показ і випуск нової версії картини на DVD.[3]

Після створення кольорової версії у 2009 році розгорівся скандал щодо цього. Авторські права на стрічку належать Національній кіностудії імені Довженка та родині Леоніда Бикова. За словами тодішньої голови Держкіно Ганни Чміль, компанія, що займалась колоризацією фільму, не владнала майнові та авторські права і тому не отримала ліцензію на показ стрічки на території України. У травні 2011 року Голосіївський районний суд міста Києва, який розглядав позов доньки режисера Мар'яни Бикової, визнав, що колоризація фільму була незаконною і заборонив прокат кольорової версії стрічки. За рішенням суду творці кольорового варіанту мають вибачитися перед ріднею Леоніда Бикова та сплатити символічний штраф в одну гривню.[4][5]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати