Відкрити головне меню
Мапа Великої Вірменії, на якій позначена провінція Утік.

Утік (вірм. Ուտիք) — історичний регіон в Закавказзі, 12-та провінція Великої Вірменії[1]. На території сучасного Азербайджану, що розташовувався уздовж південного берега середньої течії річки Кури, нижче нинішнього Мінгечауру. Площа Утіка становить 11315 км ²[2].

У греко-римських авторів — «Отена». Названа так на ім'я місцевого племені утіїв — предків нинішніх удін, іменем якого називався і центр області — гавар (округ) Уті Арандзак (власне Уті)[3]. Провінція (вірм. «ашхар» чи інакше «наханг») Утік, крім власне Утіку, включала в себе також і сусідній з ним із заходу Шакашен, тобто всі землі по середній течії Кури.

Клавдій Птолемей, I—II ст.

« Області Вірменії в частині укладаються між річками Євфрат, Кіром и Араксом, суть наступна: у Мосхійських гір — Котарзенська […] уздовж річки Кіра — Тосаренська та Отенська[4] »

Стефан Візантійський, VI ст.

« Отена — область Вірменії[5] »

Населений Кавказо- та іраномовними племенами Утік був завойований Вірменією в II столітті до нашої ери. Під час заворушень у Вірменії в 360-х рр.. Утік разом з Шакашеном був зайнятий Албанією, але незабаром відбитий спарапетом Мушегом Маміконяном[6] і остаточно відійшов до Албанії в 387 р., при розділі Великої Вірменії.

У наступному столітті албанський цар Ваче в Утіку (і саме в Гаварі Уті) збудував місто Перозабад, або Партала (Барда), що став столицею Албанії. Там же, в Уті, знаходилося «велике село» Каганкатуйк, з якого родом був Мовсес Каганкатваці (VII або X ст.), знаменитий вірменський історик поліетнічної Албанії. У VI—VII ст. Утік значною мірою був вже вірменізований[7][8].

Саме мова гаргарейців, тобто утійців, стала письмовою мовою Албанії; Мовсес Каганкатваці, розповідає про створення албанської писемності в таких висловах: "Прибули вони (албанці) до Месропу (Месроп Маштоц, творець вірменського алфавіту) і з ними разом [Месроп] створив письмена для багатого горловими, грубими, варварськими і складного звуками мови гаргарійцев "[9].

Вірменський географ VII ст. Ананія Ширакаці описує Утік так:

« Уті, на захід від Араксу між Арцахом та річкою Кура, має 7 областей, якими володіють албанці: 1. Аранрот, 2. Трі, 3. Ротпаціан, 4. Агуе, 5. Тучкатак, 6. Гардман, 7. Шікашен, 8. Власнк Уті с містом Партавом. Виробляє масличне дерево, (огіркове чи) кітрове дерево, а з птиц зустрічається катак.[10] »

Після відновлення у 886 році вірменської держави гірська частина Утіку була возз'єднана з Вірменією. Розповідаючи про воцаріння Ашота I, Ованес Драсханакертці повідомляє:

« Потім він простяг руку до північних меж, підпорядкувавши собі племена, які жили уздовж великих гір Кавказьких, в долинах і глибоких поздовжніх ущелинах. Точно так само він підпорядкував своїй владі всіх без вилучення грубих мешканців Гугарку та розбійних людей Гавара Уті і знищив у них розбій і віроломство, всіх їх привівши до порядку і покірності і поставивши над ними ватажків і ішханів[11] »

Гавар управлявся намісниками вірменського царя[12].

ПриміткиРедагувати

  1. Ананія Шіракаці. Вірменська географія VII ст.
  2. Адміністративно-територіальний поділ Великої Вірменії[недоступне посилання з травень 2019] (вірм.)
  3. Переважно збігається з сучасним Бардинським районом Азербайджану
  4. География, V,12,3
  5. Steph. Byz. s. v. Ο τ η ν ή
  6. Фавстос Бузанд. Історія Вірменії, V,13
  7. нариси історії СРСР. Кризис рабовласницької системи та зарождення системи феодалізму на території СРСР III—IX ст. М., 1958, стор., сс. 303—313:

    Область Арцах была уже арменизирована в IV—V вв., а значительная часть области Утик к VI в. Равнинные части области Утик еще продолжали сохранять свои этнические особенности, хотя и были затронуты общим процессом арменизации

  8. Ігор Кузнєцов. Удіни:

    В VI — VII ст. Утік в значному ступені був вже вірменізований.

  9. Мовсес Каланкатуаці. Історія країни Алаунк. II, 3. Архів оригіналу за 5 грудня 2010. Процитовано 13 лютого 2011. 
  10. Ананія Шіракаці. Вірменська географія
  11. Ованес Драсханакертці. Історія Вірменії, гл. XXIX
  12. Ованес Драсханакертци. Історія Вірменії, гл. LIX:

    Цар Ашот (син Смбата) пішов до свого тестю великому ішхану Сааку та, взяв його зі всім його військом, направився до гавару Уті, щод підкорити жорстокий заколот Мовсеса, якого він сам і призначив ішханом та повелителем диких племен того гавару Уті.