Відкрити головне меню

Усть-Тосненський десант

Усть-Тосненський десант був здійснений катерами Ленінградської військово-морської бази у часі Усть-Тосненської операції — частини Синявінської операції 1942 року, є складовою битви за Ленінград.

Усть-Тосненський десант
Координати: 59°45′47″ пн. ш. 30°45′48″ сх. д. / 59.76305555558377591° пн. ш. 30.76333333336078013° сх. д. / 59.76305555558377591; 30.76333333336078013
Дата: 1925 серпня 1942
Місце: Усть-Тосно, Ленінградська область
Результат: відносний успіх радянських сил при загальному провалі сил фронту
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі

Говоров Леонід Олександрович
Трибуц Володимир Пилипович

Георг фон Кюхлер
Військові сили
СРСР СРСР 330 десантників першої хвилі на 38 катерах, згодом ще не менше 1060 кількома хвилями
полки 136-ї та 268-ї дивізії
підрозділ 86-го танкового батальйону
Третій Рейх Третій Рейх
3 піхотні полки і 1 механізований полк
Втрати
СРСР СРСР
5678 вбитих в 136-й та 268-й дивізіях 19-25 серпня, 26-27 серпня — 760, не менше 2000 поранених
не менше 8 танків
потонуло 7 катерів
Третій Рейх Третій Рейх
кілька тисяч вбитих та поранених

Сили противникаРедагувати

6 липня 1942 року позиції у траншеях по обидва боки Неви займає полк поліцейської дивізії СС, яка 18 серпня помітила рух радянської піхоти до фронту, однак нацистські частини активних дій не проводили оскільки угрупування було малочисельним — близько 1450 чоловік, тому зайняли вичікувальну позицію[1].

Перед цим Усть-Тосно було перетворене в опорний пункт, у обороняючої його роти було кілька десятків ручних та станкових кулеметів, котрі знаходилися в дотах й дзотах — на передньому краї і в глибині оборони — на західному й східному березі Тосни та вздовж залізничного насипу, укриті протитанкові гармати охороняли приступи до мостів, по периметру розміщувалося 11 батарей калібру 105—150 мм[2].

Задум операціїРедагувати

Десантування було запропоновано провести того дня, коли наступаючі від річки Тосна війська Ленінградського фронту, котрими керував генерал Леонід Говоров, досягли б початкового успіху. В цьому випадку десант мав висаджуватися з Неви у тил німецьких сил, що оборонялися, та сприяти її розбиттю.

Організацію висадження десанту Ленінградській військово-морській базі (командир — контр-адмірал Ілля Кулешов). До загону висадки виділялося 38 катерів, багато з яких виконували і завдання по вогневому притлумленню противника в місці десантування. Додатково виділявся окремий загін артилерійської підтримки — 3 есмінці, 3 канонерські човни і артилерійських катерів, що мав завданням вести вогонь по противнику з ділянки нижньої течії Неви, де обидва береги річки були під радянським контролем. Також до групи підтримки десанту виділявся 301-й артилерійський дивізіон Балтійського флоту — 15 гармат 130-мм калібру та чотири 180-мм гармати, 13 залізничних флотських батарей, авіація Балтійського флоту[3]. Командиром загону десантування призначався капітан 2-го рангу Абрам Богданович, операцією безпосередньо керував командуючий Балтійським флотом віце-адмірал В. Ф. Трибуц. До складу десанту виділялося 280 бійців зі складу 942-го стрілецького полку (командир полку Владислав Козино) 268-ї стрілецької дивізії (полковник Семен Донсков) та 50 моряків Ленінградської військово-морської бази, командиром був старший лейтенант А. Е. Кострубо.

Перебіг десантування та захоплення плацдармуРедагувати

15 — 17 серпня були проведені відволікаючі удари в долині Великої Іжорки, щоб відволікти німецькі сили від планованого головного наступу[4].

19 серпня 1942 року підрозділи 55-ї радянської армії Ленінградського фронту близько 10-ї ранку переходять в наступ — почалася Усть-Тосненська наступальна операція; головний удар здійснювався 268-ю стрілецькою дивізією проти німецької 121-ї дивізії, піхотинцям вдалося зайняти Усть-Тосно та форсувати річку Тосну[5].

У розпалі бою близько 13-ї години на 23 сторожових та 6 артилерійських катерах під ворожим обстрілом з правого берега Неви перший ешелон десанту прорвався до села Івановського (згодом увійшло до складу міста Отрадне) — на правому березі Тосни біля її впадіння в Неву, та здійснив там висадку, після зайняття позицій на підмогу десанту по зайнятому мосту прийшло 3 танки КВ (в інших джерелах — 5) 86-го окремого танкового батальйону та стрілецький полк; приблизно через годину висадився другий десантний ешелон[6][7]. Висадження десантних сил виявилося для нацистських сил несподіваним, після досить потужної та артилерійської підтримки десантники змогли вибити противника з берегових укріплень та просунулися назустріч наступаючим радянським військам в планованому напрямі більш як на 1 кілометр — по залізниці до мосту через річку Святка й трохи далі[8]. Німецькі сили були в бою вибиті чи полишили шерегу укріплених позицій, радянські війська зайняли цілком Івановське та Усть-Тосно; втрат в катерах у десанту не було. Протитанкова артилерія змогла підбити 2 радянські танки, однак німецькі сили відтіснив підійшлий 952-й полк майора Олександра Клюканова, в авангарді йшов батальйон старшого лейтенанта Миколи Опанасовича Кукареко, наступ прикривав батальйон капітана Поболіна. В боях того дня 947-й піхотний полк втратив до 70 % особового складу, 95-й — до 60 %[9].

До полудня 20 серпня німецькі сили знову вибиті з Усть-Тосно та відкинуті за залізницю радянською контратакою, яку підтримували 1 танк КВ та 2 БТ-5, при цьому КВ був підбитий; по населеному пункту стріляла і німецька, і радянська артилерія. Тим часом на плацдармі протягом двох з половиною днів безперервно відбивали німецькі контратаки. 5 бронекатерів доставили підмогу на плацдарм, 2 з них були пошкоджені ворожим вогнем.

На подальші бойові дії вплинули розбіжності планування морського та сухопутного керівництва — десантники опинилися в глибині німецької оборони, тоді як наступ підрозділів 55-ї армії призупинився через запеклий німецький опір; бої прийняли затяжний характер. За таких обставин командир десанту Клюканов приймає рішення йти на прорив задля злучення із сухопутними частинами, що і було того ж дня зроблено із втратами[10].

Неузгодженість дій сил, що брали участь в операції, мала свій негативний вплив на подальшому її перебігу; разом з тим радянські війська зайняли села Івановське та Усть-Тосно, створивши тут плацдарм на південному березі Неви — Івановський п'ятачок — дії моряків та десантників у цьому відіграли важливу роль. В наступні дні всі дії десантників звелися до боїв по утриманню плацдарму та спроб — без особливого успіху — його розширити.

Сили десанту, що були на плацдармі, викликають вогневу підтрику, з району Корчмино німецькі позиції обстрілюються реактивними установками «Катюша», однак після обстрілу нацистська піхота та частини 12-ї танкової дивізії продовжували атакувати[11].

Постачання радянських військ на плацдарміРедагувати

Через відсутність прямого зв'язку плацдарму біля Івановського з головними силами 55-ї армії було необхідно налагодити постачання сил, що там знаходилися; виконання цього завдання покладалося на Ленінградську військово-морську базу. Катери власне щодня доставляли поповнення й набої і відвозили поранених через Неву; ці перевезення здійснювалися під ворожим вогнем з близької відстані, через це відбувалися значні людські жертви. На північному березі Неви керівництво фронту наказує розгорнути декілька артилерійських батарей — для придушення вогню ворожої артилерії та прикриття катерів.

21 серпня кораблі Балтійського флоту числом 40 продовжували висадку десанту на плацдармі в Усть-Тосно; як згодом зазначалося в доповідній записці — «через туман та велику кількість металу у десанту, що вплинуло на роботу компасів», того дня 839 десантів були висаджені в Усть-Тосно, а ще 106 — на свою ж територію, при цьому 6 катерів були знищені вогнем противника, 2 артилерійські та 2 сторожові катери сіли на мілину, ще 1 пошкоджений[12]. З німецького боку прибуває посилення — полк 61-ї піхотної дивізії, охоронний батальйон та рота танків 12-ї танкової дивізії.

22 серпня під Усть-Тосно було довезено ще 220 десантників, при цьому німецькою артилерією був пошкоджений 1 катер, в атаці того дня 3 танки БТ були підбиті на мосту і там згоріли, заштопоривши радянський наступ.

Радянський наступ 55-ї армії 23 серпня біля Усть-Тосно зупинився, артилерією було потоплено 1 радянський катер. Того дня та 24 серпня піхота укріплялася на зайнятих позиціях, танкісти рихтували підбиті, але вцілілі танки.

25 серпня 947 стрілецький полк продовжував спроби наступу вздовж шосе за підтримки 6 танків БТ, 2 з них були підбиті, 2 ушкоджені, 2 застрягли в тванюці. Того дня останні 30 живих бійців з підрозділу Клюканова згідно наказу відходять на західний берег — під обстрілом по наплавному мосту.

До цього часу під Усть-Тосно з нацистського боку вже тримали бій піхотний полк 4-ї поліцейської дивізії СС, полк 31-ї піхотної дивізії, полк 5-ї гренадерської піхотної дивізії, механізований полк 12-ї танкової дивізії, рота 121-ї піхотної дивізії[13].

При спробі наступу 26-27 серпня 342-го полку 136 стрілецької дивізії вздовж насипу в Івановському не привело ні до чого, загинуло 760 бійців.

Втрати та вшануванняРедагувати

З 19 по 25 серпня в боях під Усть-Тосно 268-ма дивізія втратила 3677 життів, 136-та — 2001[14].

Ленінградська військово морська-база за час проведення десантної операції доставила на плацдарм 5000 бійців, вивезла 2000 поранених, довезла 14 гармат, 13 мінометів, 1 танк, понад 20 тон набоїв та провізії, морська авіація у вогневій підтримці виконала близько 300 вильотів[15].

Медсестра Клариса Чернявська шість разів піднімала бійців в атаку, загинула 24 серпня при перев'язуванні пораненого, посмертно нагороджена орденом Леніна.

ПриміткиРедагувати