Ургант Ніна Миколаївна

радянська і російська актриса театру і кіно

Ніна Миколаївна Ургант (нар. 4 вересня 1929, Луга, Ленінградська область, СРСР — 3 грудня 2021) — радянська і російська актриса театру і кіно. Народна артистка РРФСР (1974). Лауреатка Державної премії СРСР (1976).

Ургант Ніна Миколаївна
Ім'я при народженні рос. Нина Николаевна Ургант
Народилася 4 вересня 1929(1929-09-04)[1]
Луга, Ленінградська область, РСФРР, СРСР
Померла 3 грудня 2021(2021-12-03) (92 роки)
Санкт-Петербург, Росія
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність акторка
Alma mater Російський державний інститут сценічних мистецтв (1953)
Знання мов російська
Заклад
Роки активності з 1953
Батько Nikolai Urgantd
У шлюбі з Ласкарі Кирило Олександрович, Міліндер Лев Максович і Воропаєв Геннадій Іванович
Діти Андрій Львович Ургант
Автограф
Нагороди
Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня Орден Пошани (Російська Федерація) орден «Знак Пошани»
народний артист РРФСР заслужений артист РРФСР Державна премія СРСР Золота маска Почесна грамота Президії Верховної Ради РРФСР
IMDb ID 0881865

Біографія

ред.

Народилася 4 вересня 1929 року в місті Луга Ленінградської області[2]. Тут, на південно-заході області, у той час мешкало чимало естонців; зросійщеним естонцем був і її батько — Микола Ургант, який одружився з українкою Марією — матір'ю Ніни[3][4]. Про естонське походження прізвища Ургант писали також видання «Московський комсомолець у Пітері» (у статті 2006 року про сина актриси, актора Андрія Урганта[5]) та газета «Аргументи і факти».

У 1930-ті роки родина радянського офіцера Миколи Урганта переїжджала разом з дітьми (дві дівчинки і два хлопчик) з міста в місто, країною. У 1940 році Микола Ургант, що став майором НКВД, отримав призначення до латвійського міста Даугавпілс, де сім'я зустріла початок німецько-радянської війни[3]. Німецькі війська увійшли до міста вже через декілька днів; Микола Ургант пішов на схід разом з відступаючими радянськими військами, а сім'я залишилася в окупованому місті. Ніна Ургант переховувалася під час облав і тікала від поліцаїв, щоб не забрали до Німеччини[6]. Їх заховала в підвалі двірничка; при цьому вся округа знала, що це — діти чекіста, але ніхто їх не видав[4].

Після визволення Даугавпілса Ніна Ургант повернулася в школу. Брала участь у шкільних концертах, читала вірші, грала на гітарі та співала пісні воєнних років, заслуживши прізвисько «Нінка-артистка». Після закінчення школи вона, витримавши великий конкурс, вступила до Ленінградського театрального інституту імені О. М. Островського[3][4], де навчалася з 1948[7] по 1953 рік (клас Тетяни Сойнікової та Володимира Честнокова).

Після закінчення інституту рік прослужила в Академічному театрі імені Ф. Волкова в Ярославлі, де зайняла місце провідної ліричної героїні.

З 1954 року Ургант — акторка Ленінградського театру імені Ленінського комсомолу. Вона виступала в головних ролях. На її рахунку в цьому театрі близько 20 ролей: Галя Давидова у виставі «В добрий час» за Віктором Розовим (1955), Ліна в «Першій весні» Галини Ніколаєвої і Станіслава Радзинського (1956), Лушка в «Піднятій цілині» за Михайлом Шолоховим (1957), Нінка в «Проводах білих ночей» за Вірою Пановою (1961), Клава у виставі «Один рік» за Юрієм Германом (1961) та інші.

З 1962 року працювала в Ленінградському академічному театрі драми імені О. С. Пушкіна (Олександринський театр)[8]. Зіграла більше 30 ролей. Крім Інкен Петерс у виставі «Перед заходом сонця» за Герхартом Гауптманом (1963), виконала ролі Марі-Октябрь у «Зустрічі» Жака Робера (1964), Варі у «Справі, якій ти служиш» Юрія Германа (1967), Раневської у «Вишневому саді» (1972), Ніки у виставі «Із записок Лопатіна» за Костянтином Симоновим (1975), Ксантіппи в «Бесідах з Сократом» Едварда Радзинського (1976), Лалєтіни в «Гальмування в небесах» Володимира Голуба (1988), Гертруди в «Гамлеті» (1992) та інших.

Першу велику роль у кіно актриса зіграла в 1962 році в мелодрамі Ігоря Таланкіна «Вступ». За нею послідували роль Люсі у фільмі «Я родом із дитинства» (1966) і роль Ганни Михайлівни у фільмі «Сини йдуть у бій» (1969) Віктора Турова. Але найбільш відомою стала роль медсестри Раї з фільму «Білоруський вокзал» (1970) режисера Андрія Смирнова[9].

У 2008 році вона зіграла свою останню роль у кіно — Ошкінчиху в картині «Азіат». Актриса відмовилася від зйомок, вважаючи, що для неї немає гідних ролей.

Щороку 9 травня Ніна Ургант співала для ветеранів війни пісню з кінофільму «Білоруський вокзал». Потім заходила до Нікольського собору у Петербурзі поряд з будинком і ставила свічки в пам'ять про маму, яку вона залишила в Даугавпілсі, старшого брата-фронтовика, померлого в День Перемоги в 2007 році, і своїх партнерів по фільму «Білоруський вокзал».

Громадська позиція

ред.

У 2001 році Ніна Ургант підписала відкритий лист на захист телеканалу НТВ[10].

У 2007 році підтримала висунення Дмитра Медведєва на посаду президента, а Володимира Путіна на пост глави уряду Росії[11].

Хвороба і смерть

ред.

У липні 2014 року Ніна Ургант заявила, що страждає хворобою Паркінсона[12].

Померла 3 грудня 2021 року у Санкт-Петербурзі[13].

Родина

ред.
  • Батько — Микола Андрійович Ургант, естонець, офіцер НКВС[7].
  • Мати — Марія Петрівна Ургант (1902—1962) — українка[14].

У сім'ї було четверо дітей: Володимир, Ніна, Герман і Галина[3].

  • Перший чоловік — актор, Заслужений артист РРФСР (1991) Лев Міліндер (31 грудня 1930 — 8 березня 2005)
    • син — актор Андрій Ургант (нар. 28 листопада 1956)
      • онук — телеведучий, актор, співак, музикант Іван Ургант (нар. 16 квітня 1978)
        • правнучка Ніна Іванівна Ургант (нар. 15 травня 2008) живе в Москві.
        • правнучка Валерія Іванівна Ургант (нар. 21 вересня 2015)
      • внучка Марія Андріївна Ургант, живе в Нідерландах[12]
        • правнук Емір
        • правнук Габріель[15]
  • Другий чоловік — актор, Заслужений артист РРФСР (1991) Геннадій Воропаєв (19312001).
  • Третій чоловік — артист балету, балетмейстер, Заслужений діяч мистецтв РФ (2002) Кирило Ласкарі (19362009).

Ролі в кіно

ред.
  1. 1954 — Приборкувачка тигрів — Олечка Михайлова
  2. 1955 — Дванадцята ніч — служниця
  3. 1957 — Смерть Пазухіна — Мавра Григорівна, друга дружина Прокопія Івановича Пазухіна
  4. 1957 — Вулиця сповнена несподіванок — відпочивальниця в Петергофському парку
  5. 1958 — Йшли солдати... — удова
  6. 1959 — Шинель — дама легкої поведінки
  7. 1960 — Обережно, бабуся! — Олександра
  8. 1962 — Вступ — мати Володі
  9. 1963 — Знайомтесь, Балуєв! — Дуся Балуєва
  10. 1963 — Поки жива людина — Зінаїда Іванівна Широкова
  11. 1964 — Мати і мачуха — Катерина
  12. 1964 — Чайка (фільм-спектакль) — Маша
  13. 1965 — Спекотний липень — Варвара
  14. 1966 — Денні зірки — жінка з труною
  15. 1966 — Я родом з дитинства — Люся
  16. 1967 — Відплата — Сіма Суворова
  17. 1967 — Війна під дахами — Ганна Михайлівна
  18. 1968 — Люди, як річки — Парасковія, листоноша
  19. 1969 — Довга, довга справа... — Маша
  20. 1969 — Ці невинні забави — мати Кістки
  21. 1969 — Сини йдуть у бій — Ганна Михайлівна
  22. 1970 — Білоруський вокзал — Раю
  23. 1970 — Чарівна сила — мама Вови
  24. 1971 — Могила лева — Марія, коханка Веселова
  25. 1974 — Мріяти і жити — мати Марії
  26. 1974 — Премія — Міленіна
  27. 1974 — Ясь і Яніна — учасниця свята в клубі
  28. 1975 — На все життя — тітка Таня
  29. 1975 — Пам'ять — вчителька
  30. 1976 — Ви мені писали... — Ніна Миколаївна
  31. 1976 — День сімейного торжества — Дарина Степанівна
  32. 1976 — Довга, довга справа — Марія Іванівна Строганова, мати Кирила
  33. 1976 — Дні хірурга Мишкіна — Марина Василівна, головний лікар
  34. 1976 — Власна думка — Олімпіада
  35. 1977 — 1979 — Відкрита книга — мати Тані
  36. 1978 — Красень-чоловік — Аполлінарія
  37. 1978 — Хлопчаки — тітка Дуся
  38. 1979 — Дев'ять днів і все життя. — Сама себе, озвучка
  39. 1980 — Сімейне коло — Медведєва
  40. 1981 — Дівчина і Гранд — мама Марини
  41. 1981 — Танкодром — Маргарита Андріївна
  42. 1982 — Ось знову вікно… — Ганна Кирилівна
  43. 1982 — Сонячний вітер — Любов Василівна
  44. 1984 — Час відпочинку від суботи до понеділка — пасажирка теплохода
  45. 1984 — Найкращі роки — тітка Віка
  46. 1985 — Недільний тато — Ніна Сергеєва
  47. 1985 — Подружка моя — Ніна Юріївна, мати Кістки
  48. 1986 — Потерпілі претензій не мають — Катерина Василівна
  49. 1987 — Запам'ятайте мене такою — Жукова, алкоголічка
  50. 1987 — Казка про закоханого маляра — сліпа королева
  51. 1988 — Будні і свята Серафими Глюкіної — Марія Григорівна
  52. 1992 — Барабаніада
  53. 2002—2009 — Розлучені мости — Зінаїда Миколаївна
  54. 2004 — Вулиці розбитих ліхтарів-6 — Олена Петрівна
  55. 2004 — Я тебе люблю — Марія Львівна
  56. 2006 — Російські гроші — Анфіса Тихонівна
  57. 2008 — Азіат — Ошкинчиха

Документальне кіно

ред.
  • 1974 — Ніна Ургант. Фільм-портрет[16] (режисер Є. Струкова, ленінградське телебачення)
  • 1999 — Ніна Ургант. Петербург. Портрети
  • 2004 — Планета Ніни Ургант (режисер Наталія Урвачева)
  • 2005—2007 — Як йшли кумири (режисери Дмитро Кужаров, Михайло Роговий)
  • 2009 — Ніна Ургант. Бути достовірною (режисер Наталя Сергєєва)
  • 2009 — Ніна Ургант. Три кішки і двоє чоловіків (режисер Олег Шиловський)
  • 2014 — Ніна Ургант. Казка для бабусі (режисер Сергій Сунцов)

Нагороди

ред.
  • 1960 — заслужена артистка РРФСР[17]
  • 1963 — Спеціальний приз Венеціанського кінофестивалю за роль в картині «Вступ»
  • 1971 — орден «Знак Пошани»
  • 1974 — народна артистка РРФСР[18]
  • 1976 — Державна премія СРСР за роль Діни Павлівни Міленіної у фільмі «Премія»
  • 1982 — Почесна Грамота Президії Верховної Ради РРФСР — за багаторічну плідну творчу роботу в Ленінградському державному академічному театрі драми імені О. С. Пушкіна[19]
  • 1999 — орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня[20]
  • 1999 — Ордена Творця Петербурга (№ 8)
  • 2001 — театральна премія «Золотий софіт» (спеціальна премія — за творче довголіття та унікальний внесок у театральну культуру Санкт-Петербурга)[21]
  • 2006 — орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня — до 250-річчя Александрінського (Російського академічного театру драми ім. О. С. Пушкіна)[22]
  • 2013 — Приз імені А.Миронова «Фігаро» в номінації «За чудову мить довжиною в життя»
  • 2014 — театральна премія «Золота маска» — за видатний внесок у розвиток театрального мистецтва
  • 2016 — орден Пошани[23]
  • Член гільдії акторів кіно Росії (з 2015 року)

Примітки

ред.
  1. ČSFD — 2001.
  2. Ливси, Елена. . Нина Ургант: 85-летие — какой же это праздник? // Комсомольская правда. — 2014. — Число 03. — 09. Архівовано з джерела 6 вересня 2018. Процитовано 15 жовтня 2020. п
  3. а б в г Чуянова, Элина. Что связывает Ивана Урганта с Латвией. // Сайт freecity.lv. 20.11.2012. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 13 липня 2016.
  4. а б в У Ивана Урганта обнаружились прибалтийские корни. // Информационное агентство Росбалт. 26.11.2012. Архів оригіналу за 18 жовтня 2020. Процитовано 13 липня 2016.
  5. «Мама до сих пор меня воспитывает» [Архівовано 28 липня 2010 у Wayback Machine.] // «МК в Питере», 29.11.2006.
  6. Кожемякин, Владимир. . Не надо мстить! Почему споры о войне раскалывают общество? // Аргументы и факты. — 2013. — № 22 (1699) за 29 мая (16 червня). — С. 7. Архівовано з джерела 18 жовтня 2020. Процитовано 15 жовтня 2020. п
  7. а б Документальный фильм Нина Ургант, три кошки и двое мужчин (рос.). Первый канал. Архів оригіналу за 18 жовтня 2020. Процитовано 23 червня 2020.
  8. Карасёв И., Ливси Е. . У Нины Ургант под дверью живёт… бомж // Комсомольская правда. — 2009. — № за 3 сентября (16 червня). Архівовано з джерела 20 жовтня 2020. Процитовано 15 жовтня 2020. п
  9. Кулебякина, Ава. . Нина Ургант: «80 лет — несчастье, горе, беда. Это болезнь и отчаяние» // Аргументы и факты. — 2009. — № за 4 сентября (16 червня). Архівовано з джерела 21 жовтня 2020. Процитовано 15 жовтня 2020. п
  10. Письмо видных деятелей науки, культуры и политики в защиту НТВ. // NEWSru.com. 27.03.2001. Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 25 квітня 2016.
  11. Кафтан, Лариса. Владимир Путин: Я согласен стать председателем правительства. // Комсомольская правда. 18.12.2007. Архів оригіналу за 18 жовтня 2020. Процитовано 25 квітня 2016.
  12. а б Зинченко, Денис. Нина Ургант: С каждым днём мне всё хуже, и надежды нет. // Собеседник. 12.07.2014. Архів оригіналу за 18 жовтня 2020. Процитовано 16 вересня 2014.
  13. Померла радянська та російська актриса Ніна Ургант, ZN, 03.12.2021. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.
  14. Плавока Инна (27 жовтня 2019). В Даугавпилс приезжал Андрей Ургант, чтобы привести в порядок могилы бабушки и близкого ей человека. Chayka.lv (рос.). Архів оригіналу за 4 вересня 2020. Процитовано 23 червня 2020.
  15. У Ивана Урганта родился племянник | StarHit.ru. // Сайт www.starhit.ru. Архів оригіналу за 30 січня 2019. Процитовано 16 лютого 2016.
  16. Нина Ургант. Фильм-портрет. // Сайт vremya.tv. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 16 вересня 2014.
  17. Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 8 марта 1960 года. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 15 жовтня 2020.
  18. Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 14 марта 1974 года. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 15 жовтня 2020.
  19. Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 3 августа 1982 года «О награждении Почетной Грамотой Президиума Верховного Совета РСФСР артистов Ленинградского государственного академического театра драмы имени А. С. Пушкина». Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 15 жовтня 2020.
  20. Указ Президента Российской Федерации от 4 сентября 1999 года № 1163 «О награждении орденом „За заслуги перед Отечеством“ IV степени Ургант Н. Н.». Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 15 жовтня 2020.
  21. Лауреаты премии «Золотой софит» в 2001 году. Архів оригіналу за 25 липня 2016. Процитовано 15 жовтня 2020.
  22. Указ Президента Российской Федерации от 17 апреля 2006 года № 392. Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 15 жовтня 2020.
  23. Указ Президента Российской Федерации от 26 декабря 2016 года № 711. kremlin.ru. 26 грудня 2016. Архів оригіналу за 9 вересня 2020. Процитовано 26 грудня 2016.

Література

ред.
  • Блинова А. И. Нина Ургант: Народная артистка России. — М. : МК МЕТА, 2002. — 249+2 с. — ISBN 5-901880-03-X
  • Нина Ургант. — Изд. Бюро пропаганды советского киноискусства, 1968. — 20 с. — 75000 экз. — (Актёры советского кино).
  • Портреты актёров: Нина Ургант, Лидия Штыкан, Нина Мамаева, Игорь Горбачев, Вадим Медведев. — 1971. — 116 с. — 40000 экз.

Посилання

ред.