Відкрити головне меню

Унґоліанта — це вигаданий персонаж у легендаріумі Дж. Р. Р. Толкіна, описаний як злий дух у подобі велетенської павучихи. Про неї є коротка згадка у «Володарі перснів», а також вона відіграє важливу роль в одній з частин «Сильмариліону». Її походження неясне, оскільки тексти Толкіна не розкривають її природи цілковито. Відомо лише, що вона походить ще «з-перед світу» (англ. before the world). Вона є прикладом тих персонажів, які, поряд з Томом Бомбаділом та Котами королеви Берутіель, не отримали від письменника однозначного пояснення свого походження.

Ім'яРедагувати

Унґоліанта (англ. Ungoliant) означає «темний павук» у штучно створеній Толкіном синдарській мові. Це також мовне запозичення із мови квенья: Ungwë liantë. Вона також відома як Ткаля Мороку (Gloomweaver) (синдарською: Gwerlum, квенья: Wirilomë).

Внутрішня історіяРедагувати

В оригінальних творах Толкіна стверджується, що Унґоліанта — це первісний дух ночі на ім'я Мору[1], який допоміг Мелькорові із нападом на два Дерева Валінору, висмоктавши з них весь їхній сік після того, як Мелькор пошкодив їх. Вона також поглинула залишки світла з колодязів Варди. Після цього світло дерев залишилося лише у Сильмарилах Феанора. Унґоліанта допомогла Мелькорові напасти на валарів, спершу вкривши Аман непроникною темрявою, яку вона сама й створила[2].

Мелькор обіцяв Унґоліанті, що поступиться їй будь-чим, чого тільки вона захоче взамін за свою допомогу, але не дотримав цієї обіцянки, не захотівши віддати їй Сильмарили, а тому викликав балрогів, аби прогнати її[3]. Унґоліанта втекла до Еред-Ґорґороту в Белеріанд. В певний період свого існування вона породила гігантських павуків, в тому числі й Шелобу з «Володаря перснів». У Сильмариліоні стверджується, що коли вона стала переховуватися, її голод був настільки нестерпним, що вона парувалася з іншими павуками виключно для того, аби потім з'їсти їх, а своїх виплодків вона використовувала як їжу, як тільки вони достатньо підростали. Як написано в Сильмариліоні, нестримний голод Унґоліанти призвів до того, що вона пожерла саму себе, хоча альтернативний нарис подорожі Еаренділа дозволяє припустити, що це він вбив її, перебуваючи на півдні.

У популярній культуріРедагувати

Унґоліанта була предметом декількох пісень у стилі важкий метал. Її конфлікт з Морґотом через Сильмарили був темою пісні «Into the Storm» гурту Blind Guardian із їхнього альбому Nightfall in Middle-Earth 1998 року. Австрійський гурт Summoning, що грає у стилі блек-метал, у своєму альбомі  Minas Morgul 1995 року мав пісню під назвою «Ungolianth». В альбомі 2006 року The Morrigan's Call, гурту Cruachan, що грає у стилі ірландський кельтський метал, була одна пісня під назвою «Ungoliant», а також ще одна, названа на честь Шелоби.[4]

Унґоліанта — це ім'я монстра у грі MMORPG Ragnarok Online, який з'являється з частотою, типовою для боса, хоча сам не є босом. Також бос із таким іменем є у підземеллі в грі Ragnarok Online 2: Legend of the Second, де він пожирає монстрів, що звуться шелобами, аби відновити собі незначну кількість здоров'я.

Також похідну назву має вид павуків Nemesia ungoliant із сімейства Nemesiidae, описаний у 2007 році.[5]

Унґоліанта згадується у кінофільмі Гобіт: Несподівана подорож 2012 року — першій частині із кінотрилогії Гобіт Пітера Джексона, де чарівник Радаґаст Коричневий висловлює здогадки щодо походження злих гігантських павуків.

ПриміткиРедагувати

  1. Tolkien, J.R.R. (1983). The Book of Lost Tales, Part One. George Allen & Unwin. ISBN 0-395-35439-0. 
  2. Tolkien, J. R. R. (1977). У Christopher Tolkien. The Silmarillion. Boston: Houghton Mifflin. "Of the Darkening of Valinor". ISBN 0-395-25730-1. 
  3. Tolkien, J. R. R. (1977). У Christopher Tolkien. The Silmarillion. Boston: Houghton Mifflin. "Of the Flight of the Noldor". ISBN 0-395-25730-1. 
  4. The Morrigan's Call — Cruachan. AllMusic. 
  5. Platnick, Norman I. Fam. Nemesiidae. The World Spider Catalog, Version 12.0. American Museum of Natural History. 

ДжерелаРедагувати

  • Толкін, Джон Рональд Руел. Сильмариліон/Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008