Ультрафіолетова астрономія

Ультрафіолетова астрономія — це спостереження електромагнітного випромінювання в ультрафіолетовому діапазоні довжин хвиль приблизно від 10 до 320 нм; коротші хвилі—фотони вищої енергії—вивчаються рентгенівською астрономією і гамма-астрономією.^[1] Світло на цих довжинах хвиль поглинається атмосферою Землі, тому спостереження на цих хвилях повинно здійснюватися з верхніх шарів атмосфери чи з космосу.^[1]

Вимірювання ультрафіолетових ліній спектру використовуються, щоб розрізняти хімічний склад, щільність і температуру міжзоряного середовища, а також температуру і склад гарячих молодих зірок. Ультрафіолетові спостереження можуть також надати важливу інформацію про еволюцію галактик.

Ультрафіолетовий Всесвіт виглядає зовсім інакше від знайомих зір і галактик у видимому світлі. Більшість зірок є відносно холодними об'єктами, що випромінюють більшість свого електромагнітного випромінювання у видимій або ближній інфрачервоній частині спектра. Ультрафіолетове випромінювання і випромінювання високоенергетичних часток характерне для гарячих об'єктів, як правило на ранньому та пізньому етапах їх еволюції. Якщо б ми могли побачити небо в ультрафіолетовому світлі, більшість зірок би зникла — ми б бачили кілька дуже молодих масивних зірок і деякі дуже старі зірки і галактики, а хмари газу і пилу блокували б наш зір у багатьох напрямках вздовж Чумацького Шляху.

Засновником цієї галузі астрономі переважно вважається Чарльз Стюарт Бойєр.

Ультрафіолетові космічні телескопи та інструменти ред.

Зображення М101 в ультрафіолеті за допомогою Astro 2 UIT

— Far Ultraviolet Camera/Spectrograph на «Аполлон-16» (квітень 1972)
+ ESRO — TD-1A (135—286 nm; 1972–74)
— Orbiting Astronomical Observatory (#2:1968-73. #3:1972-81)
— космічні обсерваторії «Оріон-1» та «Оріон-2» (#1:1971; спектр 200—380 нм; #2:1973; спектр 200—300 нм)
+ — Astronomical Netherlands Satellite (150—330 нм, 1974–76)
+ ESA — International Ultraviolet Explorer (115—320 нм spectra, 1978–96)
— «Астрон-1» (1983–89; 150—350 нм)
— «Глазар-1» та «Глазар-2» на орбітальній станції «Мир» (у «Квант-1», 1987—2001)
— EUVE (7-76 ни, 1992—2001)
— FUSE (90.5-119.5 нм, 1999—2007)
+ ЄКА — Extreme ultraviolet Imaging Telescope (на SOHO, досліджуючи Сонце на 17,1, 19,5, 28,4 та 30,4 нм)
— GALEX (135—280 нм, 2003—2013)
+ ЄКА — Габбл (Hubble STIS 1997—115–1030 нм) (Hubble WFC3 2009–200-1700 нм)
— Swift Gamma-Ray Burst Mission (спектр 170—650 нм, 2004--)
— Hopkins Ultraviolet Telescope (літав 1990 та 1995 р.)
— ROSAT XUV^[2] (17-210eV) (30-6 nm, 1990—1999)
— Public Telescope (PST)^[3]^[4]^[5] (100—180 нм, запуск планується на 2019 р.)
— Astrosat (спектр 130—530 нм, запущений у вересні 2015 р.)