Українці в Чехії

Украї́нців у Че́хії протягом останніх десять років поменшало майже на 3 %. В Чеській Республіці українська національна меншина (рідше українська діаспора) разом з громадянами України посідає перші місця за кількістю її членів, нараховуючи 203 198[1] осіб і перевищує словацьку, в'єтнамську та російську національні меншини.

Населення ЧехіїРедагувати

Населення Чехії становить 10 707 839[2] чоловік. Основу населення Чехії (95 %) складають етнічні чехи та моравці, що розмовляють чеською мовою. Серед іноземців найбільше іммігрантів з України. Всіх українців в країні 194 833[3]. На другому місці знаходяться словаки (107 251), багато з яких після здобуття незалежності Словаччини в 1993 році залишилися в Чехії і складають приблизно 2 % населення. На третьому – громадяни В'єтнаму (58 080). Слідом за ними йдуть громадяни Росії (35 987) і Німеччини (21 216)[4].

Як свідчить статистика, питома вага іноземців у Чеській Республіці зростає. Особливо ця тенденція стосується громадян Росії та В'єтнаму. На законних підставах в Чехії станом на 31 грудня 2020 року мешкає 165 654 громадян України.[5]

Українська національна меншина в ЧехіїРедагувати

Українська національна меншина в Чехії досить помітно відновлює свою діяльність після Оксамитової революції у 1989 році. Так, в 1991 році на території колишньої Чехословаччини було зафіксовано лише 8 500 громадян України, але вже у жовтні 2009 року Чеський статистичний уряд оприлюднив число 131 481, яке з українців зробило найбілішу групу іноземців у Чехії. 30 % популяції всіх іноземців у Чехії складають громадяни України. Церква та українська мова для українців є об'єднуючим чинником, здебільшого українці підтримують між собою контакти завдяки церкві.

Під час обов'язкового всечеського підрахунку населення у 2011 році 53 253 громадян Чехії в колонці, яку не потрібно було заповнювати, написали що вважають себе українцями. 2 642 666 респондентів залишили колонку національність порожньою.

Українці в ЧехословаччиніРедагувати

Поза індивідуальними випадками чи невеликими групами українці не поселялися громадами в Чехії до 20 століття. У 19 столітті це були студенти, вояки австрійської армії, урядовці й сезонні робітники. Першу українську організацію в Чехії створили студенти — Українська громада в Празі (1902). На початку першої світової війни у Чехії опинилися втікачі з родинами з Галичини. У Нуслях біля Праги була заснована 1914 українська початкова школа. Найбільшим скупченням цих втікачів був Святобожіцький табір (1917-18, бл. 1200 мешканців); там діяла ґімназія та розгорнулася культурно-освітня праця.

З травня 1919 року почали переходити кордон Чехословаччини вояки УГА, які були інтерновані головним чином в Чехії, зокрема в Німецькому Яблонному, де чеських вояків перевищувало 5 000, Ліберці з понад 1 000 вояків, а згодом Йозефові, де до 1926 року зберігся табір українських вояків, туди спроваджувано й рештки з інших таборів, коли вони поступово ліквідувалися. Ці вояки творили якийсь час напівлегально Українську бригаду, сподіваючись, що будуть використані урядом ЗУНР проти поляків; очолював її генерал А. Кравс. У таборах велася інтенсивна культурна праця, існували середні й фахові школи, виходили газети ("Український стрілець", "Український Скиталець"). З весни 1920 чехословацький уряд почав розпускати табори, а частина вояків зголосилася до роботи відділів, що, як допоміжні охоронні частини, перебували в різних містах Чехії та Словаччини, а також на Закарпатті.

Інші українці влилися до складу політичної еміграції з Галичини і Наддніпрянщини, лави якої збільшувалися припливом з Польщі й Австрії, де економічні і політичні умови були дуже важкі. В Чехословаччині умови були порівняно найкращі; це була слов'янська країна з демократичним урядом і багатьма прихильними людьми до українців. В Чехословаччині, а головне у Празі постали високі школи та наукові установи: Український Вільний Університет (перенесений з Відня 1921), Український Високий Педагогічний Інститут ім. Драгоманова (з 1923), Українська Студія Пластичного Мистецтва (заснована 1922), Український Інститут Громадознавства, Українське Історично-Філологічне Товариство (з 1923), Музей Визвольної Боротьби України (заснований 1925), Українська ґімназія в Чехо-Словаччині (1925-45). У 1922 створено Українську Господарську Академію в Подєбрадах. У цих школах вчилися емігранти, а згодом приїздили студенти зі Галичини і Закарпаття.

Українці за Протекторату Богемії та Моравії та радянської окупаціїРедагувати

У 30 роках 20 ст. почало збільшуватися число закарпатських українців у Чехословаччині. Це були переважно студенти, вояки, урядовці, але також щораз більше робітників. Закарпатські студенти мали свій Союз Підкарпатських Українських Студентів, а русофіли – "Возрождєніє". Після березня 1939 до чеських земель наплинула політична еміграція з Закарпаття, у тому числі й члени Ради міністрів Карпатської України на чолі з Авґустином Волошиним.

За німецького протекторату Богемія і Моравія на землях Чехії (1939-45) всі проукраїнські, крім лояльних до радянського уряду, установи були ліквідовані, інші аполітичні ледве животіли. Офіційне визнання мало тільки Українське Національне Об'єднання і Українська Громада. З'являвся далі журнал "Пробоєм", почала виходити газета "Наступ" (обоє видань націоналістичні, закриті німцями 1943). До кінця діяли ґімназія в Модржанах, Український Вільний Університет та Український технічно-господарський інститут.

З приходом радянських окупаційних військ у травні 1945 українське організоване життя в Чехословаччині цілком припинилося. Більшість емігрантів виїхала до Західної Німеччини, згодом до інших європейських країн і за океан. Зате до Чехословаччини прибували українці з Закарпаття, зокрема як демобілізовані вояки чехо-словацької бригади генерала Л. Свободи, що не захотіли повертатися до СРСР. До них приєдналися українці з Пряшівщини, що приїжджали на працю або навчання. Більшість поселилася в Празі або по містах і селах на пограниччі, звідки були виселені етнічні чехи німецької національності. Дехто залишився в чехословацькій армії. З Пряшівщини постійно прибували, головне до міст, робітники, які, як і всі українці в Чехії легко асимілювалися. 1947-48 з Румунії (села Ваґаш і Скеюш у Банаті) поселилися компактними групами близько 500 українців у Таховській і Зноймській округах та в місті Хомутові.

Спершу діяло в Празі русофільське студентське об'єднання "Возрождєніе" з його журналом "Костер"; всі українські установи були ліквідовані, (останнім Український Музей 1948) під претекстом "буржуазного націоналізму". Ряд українських діячів заарештовано і декого заслано до СРСР. У 1950 Православна церква в Чехо-Словаччині перебрала греко-католицьку парафію в Празі.

У 1968 відновлено греко-католицьке душпастирство в Празі з обсягом діяльності на всю Чехословаччину, з кількома священиками. Намагання заснувати окрему українську культурну організацію (подібну до Культурного Союзу Українських Трудящих на Пряшівщині) не вдалися. В той час існують тільки українські гуртки мистецької самодіяльності у Празі і Карлових Варах при будинках культури. У 1960-70 роках Ф. Приходько та П. Щуровська-Россіневич керували добрим українським мішаним хором у Празі, який влаштовував Шевченківські концерти.

За переписом населення 1980 подали українську національність в Чехії 15 тисяч осіб; в дійсності чехословаків з українським корінням було значно більше.[джерело?]

Чеські зареєстровані громадські організації зі статусом юридичної особиРедагувати

Станом на березень 2020 в Чеській Республіці існує лише одна українська організація російського бізнес-угрупування "Благодійна організація Український дитячий фонд Милосердя" (офіційна назва-переклад чеською: Ukrajinskyj dyťačyj fond Myloserďa, директор: Андрій Дяченко), точніше її українська філія.

У зв'язку з численною міграцією українців до Чехії протягом першої десятирічки 2000 значно зросла кількість чеських громадських рухів та об'єднань, які асимілюють іноземців, об'єднують українців і громадян України в Чехії, займаються розвитком української культури (переважно це шароварщина та радянщина), влаштовують акції, протести тощо, або декларують ці цілі у своїх чеськомовних статутах.

Особливо активними проукраїнськими громадськими об'єднаннями під час та після Помаранчевої революції стали представники молодіжного крила Української Ініціативи в Чеській Республіці та члени Форуму Українців в ЧР.

Зосереджені формальні та неформальні об'єднання українців, в основному, у Празі та Плзні, однак спостерігається активний громадський рух українців і в інших містах: Карлових Варах, Хомутові, Брні тощо.

Перелік чеських громадських рухів, об'єднань й організацій, які займаються українцями Чехії:

Організації місцевого або регіонального значенняРедагувати

ПрагаРедагувати

Džerelo[6] (неофіційна назва, дослівний переклад українською Союз "Джерело") – влаштовує театральні вистави, діє чеський молодіжний танцювальний колектив. Керівники самодіяльного колективу Дарія Любачівська й Юрій Кольва. Офіційна сторінка: www.dzerelo.cz;

Sdružení Ukrajinců v ČR BEREHYŇA z.s.[7] (неофіційна назва, дослівний переклад українською Берегиня – товариство українців в Чехії) – об'єднання проводить вистави, концерти, хоровий спів. Керівники: Ірина Коценко та Марія Скиба;

Sdružení Ukrajinek v České republice, o.s.[8] (неофіційна назва, дослівний переклад українською Об'єднання українок в ЧР) – об'єднання влаштовує шевченківські вечори, книговидання, виставки, представлення української історії та кухні. Голова: Марія Прокоп'юк;

Sdružení Ukrajinců a příznivců Ukrajiny, z.s.[9] – найстарше чеське об'єднання, яке інтегрувало українців до чеського суспільства, займається хоровим співом (хор "sv. Vladimíra", "дуо MarOlja"). Керівник: Олґа Мандова;

Mezinárodní Asociace Ukrajinců EuroMajdan z.s. (офіційна назва англійською International Association of Ukrainians EuroMaidan z.s.)[10] – союз проводить акції на підтримку інтеграції України до ЄС, здає в оренду приміщення. Голова: Михайло Топоров. Союз є одним із засновників ГО "Український народний дім" (офіційна назва чеською Ukrajinský národní dům z.s.), сторінки: https://web.archive.org/web/20151222154351/http://undcr.jimdo.com/, голова: Володимир Губчук;

Česka asociace ukrajinistů чеський союз україністів діє при філософічному факультеті Карлового університету в Празі.[11]. Керівник: Тереза Хланьова. Офіційна сторінка: https://ukrajiniste.cz/;

Ukrajinská iniciativa v České republice, z.s.[12] (неофіційна назва, дослівний переклад українською ГО "Українська ініціатива в Чеській Республіці")[13] видає культурно-політичний україномовний часопис "Пороги", проводить виступи та концерти чеського гурту "Іґніс", український бал "Маланка", Дні української культури в Чехії, має представництво в чеській урядовій Раді з питань нацменшин. За межами столиці Чехії, діє їхня регіональна філія з м. Хомутова Дзвони надії (офіційна назва чеською "Ukrajinská iniciativa v ČR, ukrajinská regionální organizace Zvony naděje"), голова Велерій Кулацкий та з м. Тепліц Українська світлиця (офіційна назва чеською "UKRAJINSKÁ SVITLYCJA"). Видання часопису та більшість акцій об'єднання повністю фінансує Міністерство культури Чеської Республіки. Керівник: Віктор Райчинець. Офіційні сторінки: http://www.ukrajinci.cz;

Ukrajinské kulturní a informační centrum – ГО створено 9 квітня 1996;

Ukrajinské kulturně vzdělávací centrum KROK, z.s. (переклад українською ГО "Український культурно-освітній центр "КРОК") – нова празька організація формує позашкільні гуртки й інші заходи, цільова аудиторія дошкільнята та молодші класи. Голова: Марія Гаврилюк;

Ukrajinská tradice v České republice, z.s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською ГО "Українська традиція в Чеській Республіці") – празька організація дублює діяльність Української ініціативи в Чеській Республіці. Голова: Богдан Райчінец;

Misie Ukrajinské Pravoslavné Církve v České republice, z.s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською: ГО "Місія Української Православної Церкви в Чеській Республіці") – голова Олександр Шрамко.

Evropský kongres Ukrajinců, z.s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською ГО "Європейський конґрес українців"; офіційна абревіатура EKU). Голова: Богдан Райчінец.[14] Офіційна сторінка: http://europeancongressofukrainians.eu.

Інші містаРедагувати

Ukrajinská iniciativa Jižní Moravy z.s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською ГО "Українська ініціатива південної Моравії") – організація з м. Брно (Моравія) майже щорічно проводить Українські дні в Брно, співпрацює з Південноморавським крайом та Львівською областю.[джерело?]. Допомагає асимілювати українців в чеське суспільство. Чеська громадська організація є співзасновником моравської суботньої школи, батьки яких вихідці з України. Керівник: Марія Вазі-Нобілісова. Офіційна сторінка: http://ukrijm.cz;

Ukrajinské kulturně-vzdělávací centrum v Brně z.s.[15] (неофіційна назва, дослівний переклад українською ГО "Український культурно-освітній центр в Брно") – брненська організація з 2019 року піклується моравською суботньою школою, веде гуртки для дітей українського походження на теренах Південноморавського краю. Голова: Микола Буряк. Офіційна сторінка: https://www.ukrcentrum.cz;

Ukrajinské zájmové o.s. v JMK – ГО створено 23 квітня 2008 у Брно;

Ukrajinský memoriál z.s. (офіційна назва українською "громадська організація «Український меморіал»" – організація з муніципалітету Єзборжіці (окрес Пардубіці), члени якої, займаються пошуками поховань українців в Чехії.[16] Свої знахідки публікують в елеронному каталозі. Голова: Ганна Величко. Офіційна сторінка: http://ukrmemorial.eu.

Організації всечеські або з міжнародною діяльністюРедагувати

Asociace Ukrajinské hromady z. s.[17] (неофіційна назва, дослівний переклад українською Асоціація української громади) – союз проводив мультикультурні акції, концерти. Керівник: Павло Бубряк;

Humanitární pomoc Ukrajině, z.s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською ГО “Гуманітарна допомога Україні”) – спілку створено 24 червня 2015 у в Південночеському краї, співпрацює зі Всеукраїнським об’єднанням українок “Яворина”, піклується Центром гуманітарної допомоги Україні.[18] Керівник: Петр Оліва;

Rodyna, o.s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською Українсько-культурне товариство "Родина" м. Прага)[19] – об'єднання проводить вистави, концерти, вечорниці, хоровий й естрадний спів, забави, танцювальний гурток. Голова: Йосип Климкович. Офіційна сторінка: http://www.rodyna.cz;

Ruta o. s. асоціація "Рута" нерегулярно видає за фінансової підтримки Міністерств культури Чехії часопис "Український журнал". Керівник: Лєнка Кнап-Віхова. Офіційні сторінки: http://ukrzurnal.eu;

Společnost Ivana Kondura (неофіційна назва, дослівний переклад українською Товариство імені Івана Кондура) – об'єднує нащадків українських біженців із Західноукраїнської Народної Республіки та їхніх друзів, досліджує їхнє життя та діяльність. Керівники: Їрші Клан, Петр Новак, Ленка Кондурова. Офіційні сторінки: http://www.sivko.cz/uk/index.html;

International association "Ukrainian Freedom" (офіційна назва чеською Mezinárodní sdružení Ukrajinská svoboda, українською Міжнародне громадське об'єднання "Українська Свобода"[20]) – міжнародне об'єднання проводить культурно-освітні акції, екскурсії, показ фільмів, протести, підтримує українську суботню школу в Празі, сприяє поверненню українців на історичну батьківщину. Президент: Богдан Костів. Офіційні сторінки: https://www.facebook.com/ukrfreedom;

International non-governmental organization "Coordination Resource Center" (офіційна назва українською Міжнародна неурядова організація "Координаційний ресурсний центр") – міжнародне об'єднання поширює публічну інформацію про Україну та Світове українство, проводить культурні акції, популяризує українське кіно та книгу, піклується редакцію "CRCMedia – новини європейської діаспори" та CRCRadio, має представництво в Україні, займається благодійністю, організовує міжнародні місії щодо моніторинґу виборів і референдумів, дбає про сторінки UKRMEMORIAL – українські поховання, пам’ятники, барельєфи[21] та http://www.rodyna.cz. Генеральний директор: Олександр Петренко. Офіційні сторінки: https://www.facebook.com/InternationalCRC;

o. s. Svaz Ukrajinců Bohemii[22] (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Союз Українців Богемії[23]) – проводив акції на підтримку України, концерти, виставки та допомагав з регабілітацією контужених українців під час заворушень на Майдані.[24] Голова: Владислав Роговий. Офіційна сторінка: http://www.sub.wbs.cz;

o. s."Fórum Ukrajinců ČR"[25] (неофіційна назва, дослівний переклад українською Асоціація "Форум українців ЧР") – члени та прихильники якої проявляли активну дільність лише під час Помаранчевої революції. Станом на 2013 рік союз очолює відомий український художник Мирослав Зузук;

Ukrajinský odborový svaz v ČR, o.p.s.[26] – чеська професійна спілка допомагає українським трудовим мігрантам, проводить зустрічі земляків. Керівник: Тарас Костюк. Офіційна сторінка: www.uos.cz.

Блоги, неформальні об'єднання, не зареєстровані громадські організації в ЧехіїРедагувати

Občanský fórum Ukrajinců (неофіційна назва, дослівний переклад українською Громадянський форум Українців), діяв при Громадянському форумі в 1989-1990 рр.;

Товариство "Опір Західної України" в Празі (Чехія). Голова[джерело?]: Олег Павлів. Офіційна сторінка: 1soukromaknihovna.jimdo.com;

Форум українців. Офіційна сторінка: http://xata.cz;

Українці в Чехії. Офіційна сторінка: https://www.facebook.com/ukrajincivcesku;

Українська Чехія. Офіційна сторінка: https://ceskoukrajinska.com.

Українські мас-медіаРедагувати

Періодичні друковані видання українськоюРедагувати

Українські новини. Видавець УКРНОВИНИ [1];

Український журнал – інформаційний культурно-політичний місячник для українців у Чехії, Польщі та Словаччині. Часопис видавався (до 2019) нерегулярно чеською й українською мовами організацією "Ruta o. s.", ISSN 1802-5862 [2];

Пороги – культурно-політичний місячник для українців в Чеській Республіці. Видавець "Ukrajinská iniciativa v České republice, z.s." [3];

Мандрівник – чесько-український не періодичний літературний часопис. Видавництво: фізична особа Лілія Стасюк[27] (Видавництво Книг "Лілія"), ISBN 978-617-7744-27-5 [28];

Незабудка – незалежний чесько-український літературний часопис для дітей та юнацтва. Видавець[джерело?] Товариство "Опір Західної України" в Празі (Чехія)[29].

ПриміткиРедагувати

  1. https://www.czso.cz/csu/cizinci/4-ciz_pocet_cizincu#cr
  2. Населення Чехії. https://www.czso.cz (Чеською). 30.09.2020. 
  3. Кількість іноземців в Чехії – 2004/06 - 2019/09 (чеською). Чеський статистичний уряд. жовтень 2019. Процитовано 28.11.2019. 
  4. Іноземці в Чехії. Чеський статистичний уряд. 
  5. Більшість іноземців у Чехії – з України. CRCMedia.info. Координаційний Ресурсний Центр. 15 січня 2020. Процитовано 31 січня 2020. 
  6. Veřejný rejstřík a Sbirka listin. 
  7. Veřejný rejstřík a Sbirka listin. 
  8. Списки союзів Міністерства справедливості Чехії. 
  9. Списки союзів Міністерства справедливості Чехії. 
  10. Публічні списки союзів в Чехії. 
  11. Публічні списки союзів Міністерства справедливості Чехії (чеською). Процитовано 02.12.2019. 
  12. Списки союзів Міністерства справедливості Чехії. 
  13. UIČR. 
  14. Головою ЕКУ обрано Богдана Райчінця. CRCMedia – новини європейської діаспори. 30 листопада 2019. Процитовано 9 березня 2020. 
  15. Статут ГО "Український культурно-освітній центр в Брно". Публічні списки інститутів та корисних союзів Чехії (чеською). Міністерство справедливості Чеської Республіки. 
  16. Списки союзів Міністерства справедливості Чехії. https://or.justice.cz (чеською). 
  17. Публічні списки союзів в Чехії. 
  18. В Чехії відкриють центр гуманітарної допомоги Україні. CRCMedia. 24 серпня 2020. Процитовано 25 серпня 2020. 
  19. Родина - Про нас. Архів оригіналу за 7 листопад 2017. 
  20. Офіційні сторінки Міжнародного об’єднання „Українська Свобода”. 
  21. В Україні почали роботу міжнародні спостерігачі. http://crcmedia.info. CRCMedia. 
  22. Списки союзів Міністерства справедливості Чехії. 
  23. Союз Українців Богемії. 
  24. Українська громада з Карлових Вар. 
  25. Fórum Ukrajinců ČR. 
  26. Публічні списки інститутів та корисних союзів Чехії. 
  27. Держреєстр суб'єктів видавничої справи (станом на 01.11.2019 року). http://comin.kmu.gov.ua. Державний комітет телебачення і радіомовлення України. 31.10.2019. Процитовано 28.11.2019. 
  28. Стасюк, Лілія (20 лист. 2019 р.). Літературний часопис - "Мандрівник" (Випуск 1). https://www.vidatiknigu.com.ua/. Лілія Стасюк. Процитовано 28.11.2019. 
  29. jimdo.com https://1soukromaknihovna.jimdo.com/ Пропущений або порожній |title= (довідка). 

ЛітератураРедагувати

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1955.;
  • Брик, І. Матеріали до історії українсько-чеських взаємин //Українсько-руський архів. — НТШ, т. XV. — Л., 1921 ;
  • Колесса, О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від X до XX вв. — Прага, 1924;
  • Мольнар, М. Поетичний літопис чехо-словацько-української дружби (серія статей) //Дружньо вперед. — Пряшів, 1975-1981
  • Наріжний С. Українська еміграція, частина І. — Прага, 1942;
  • Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20-30 рр. XX ст.): Іст.-бібліогр. дослідж. / М. Савка; НАН України. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника. Наук.-дослід. центр періодики. — Л., 2002. — 308 c. — (Сер. Укр. періодика за кордоном);
  • Шамрай А. Укр.-чес. літ. зв'язки в 19 ст. К. 1956;
  • Drbohlav, Dušan (1999). Imigranti v České republice: s důrazem na ukrajinské pracovníky a 'západní' firmy operující v praze. Budapest: Open Society Institute. Архів оригіналу за 16 липень 2011. Процитовано 5 листопад 2017;
  • Hostička, V. Spolupráce Čechů a halyčských Ukrajinců v letech 1848-1849. — Прага, 1965;
  • Nekorjak, M. (2005). Pracovní migrace Ukrajinců do České republiky. У Hučko, L. Duchovní a kulturně společenská podpora integrace národnostních menšin. Praha: Apoštolský exarchát Řeckokatolické církve v České republice. с. 21-36. ISBN 978-80-239-6410-3;
  • Uherek, Z. (2001). Rekonstrukce vybraných podmínek života pracovní migrace z Ukrajiny v České republice na základě šetření na Zakarpatské krajině – případová studie. Zdravotní politika a ekonomika (3): s. 93–103;
  • Zilinskyj, O. Sto padesát let česko-ukrajinských literárních styků 1814-1964 // Věděcko-Bibliograficky Sborník. — Прага, 1968.