Українське лицарство «Залізняк»

Українське лицарство «Залізняк» — українська студентська організація у Чернівцях, яка діяла у 1934-37 роках.

ІсторіяРедагувати

 
Місце проведення Шевченківського свята, де 25 березня 1937 року було освистано румунський гімн

Було засноване вихідцями з академічного товариства «Чорноморе» в липні 1934[1]. Товариство було ідеологічним, усі члени сповідували ідеї виключно українського націоналізму.

«Залізняк» був малочисельним товариством, в загальному в ньому було не більше 40 осіб. Щороку відбувалися збори «Велике Лицарське Віче». Діяльність товариства тісно перетинається із ОУН. Учасники товариства видавали тижневик «Самостійність»

Члени товаристваРедагувати

Членами товариства були, Д. Квітковський, О. Зибачинський, В. Тодорюк, М. Насадюк, І. Григорович, Любомир-Ежен Гузар, П.Григорович, С.Никорович, Г. Маник, О.Турушанка, Б.Сірецький, В.Якубович, Ю.Глібка, Т.Скануна, І.Бучко та ін[2][3]. Багато з них прийшло і з інших академічних товариств "Запороже" та "Чорноморе"

Шевченківське святоРедагувати

25 березня 1937 р. в залі Чернівецької філармонії відбувалось свято в честь роковин Шевченка. Як тільки хор почав співати гімн Румунії, у залі почувся свист. Приміщення було оточене поліцією та затримано 15 буковинців, 11 з яких були членами товариства "Залізняк". З них на лаві підсудних опинилось шестеро. Їх звинуватили згідно ст. 215 кримінального кодексу - "образа румунської нації" та ст.11 Закону Марзеску - "революційні акти під час стану облоги". В.Тодорюк отримав 5 років, М.Насадюк - 4 р., Д.Квітковський - 2 р., І.Григорович - 2 р. І.Бучко - 6 місяців. О.Зибачинського виправдали. Терміни для учасників акції були замінені на грошові застави та різні терміни поліційного нагляду за ними.

Після цієї події, у квітні 1937 р. товариство було виключено зі списку юридичних осіб, що по суті припинило його існування.


Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. Буковина. Її минуле і сучасне / під. ред. Квітковського Д., Бриндзана Т., Жуковського А. // Париж-Філядельфія-Дітройт: «Зелена Буковина». — 1956. — с.811
  2. Любомир-Ежен Гузар: «Франція виграла від того, що отримала іноземця – щирого друга, а не натуралізованого іноземця». Історична правда. Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 15 грудня 2021. 
  3. Мандрик,  М. В. Український націоналізм: становлення у міжвоєнну добу (2006). irbis-nbuv.gov.ua. Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 15 грудня 2021. 

ЛітератураРедагувати