Українська історична драма XVIII століття

Найбільшим досягненням давньої української драматургії визнаються історичні драми. Історичні драми поєднували в собі містерійний та реальні історичні персонажі та події. Історичним драмам була притаманна естетична та дидактична функції, адже передбачався її вплив не тільки на шкільну аудиторію, а й на реципієнта так як там подавалися актуальні для автора й глядача проблеми громадсько-культурного життя тодішньої України. Авторська розробка сюжету вітчизняної історії свідчить  про зростаючу зацікавленість українців до власного минулого. Дуже часто в драмах трапляються сюжети й образи які були попередньо опрацьовані, наприклад в літописах.

Історичні драми Києво-Могилянської академіїРедагувати

Феофан ПрокоповичРедагувати

Однією з перших історичних драм є трагікомедія «Владимир» (1705) Феофана Прокоповича, яка була поставлена в липні 1705 року спудеями Києво — Могилянської академії. Під час написання цього твору він орієнтувався на трагедію й комедію Сенеки, Йосифа Симона Англійця, Теренція. Існує припущення, що п'єса була поставлена на пошану Івана Мазепи — ктитора Києво-Могилянської академії.

У 1708 р. в стінах київської академії 1708 р. з'явилася трагікомедія «Іосиф, патріарха, своїм преданієм, указами, темницею и почтєнієм царського престола Христа, сына Божія, преданного, страждущаго и вознесшагося с славою прообразующій…», автором якої є Лаврентій Горка — освітній та церковний діяч, який викладав курс поетики «Ideas artist poseos» (у перекладі з лат. «Ідея мистецтва поетики»), до якої й додав трагікомедію «Іосиф, патріарха…».[1]

Мануйло (Мануїл) КозачинськийРедагувати

Ще одним могилянським письменником історичної драми є Мануйло (Мануїл) Козачинськиї (чернече ім'я Михайло) з його драмою «Трагедія, сирѣчь печалная повѣсть о смерти послѣдняго царя сербського Уроша Пятого и о паденіи Сербского царства» (1703). На запрошення сербського митрополити Вікентія Йовановича він, будучи випускником Академії, прибув до Сибіру, де згодом організував Сремську школу у Карлівцях, ставши ректором її, на зразок «Атен Могилянських». Автор вперше звернувся до світської історії іншої країни у пошуках матеріалу для написання драми. Вже через 65 років один з його учнів Иован Раїч  підготував цей твір до друку, але вже «причищенный и исправленый». Після повернення Козачинський написав нову драму під назвою «Благоутробіє Марка Аврелія Антоніна, кесаря римського» яка була представлена в Києво-Могилянській академії під час  відвідин Києва імператрицею Єлизоветою Петрівною. Ця драма була першою українською драмою в основу якої було покладено епізод з античної історії. Перед глядачами поставало дійство з танцями, з виїздом на золотій колісниці персоніфікованого Києва.[1]

Георгій ЩербицькийРедагувати

Ще одним випускником, згодом і професором Києво-Могилянської академії був і Георгій Щербицький, який написав драму «Трагекомедія. Наприцаємая Фотій, то єсть о отступленіи западня церквы от восточныя, учиненом найпаче во время Фотія, патріарха константинопольського, и о отсѣченіи римлян яко єретиков от общенія вірних, дѣйствіями в Академіи кієвськой представлення 1749 года мая в 18 день, пречестнѣйшим ієромонахом Георгієм Щербацким, бывшим на тот час учителем школы піитики» (1877). Тут було порушено актуальну для України проблему — стосунки між православ'ям та католицизмом. Слід також згадати, що в Чернігвському колегіумі також розвивавсь шкільний театр, подібний до Києво-Могилянської академії, який відігравав важливу роль у становленні театрального мистецтва. Тут також першоосновою була декламація та діалог, для чого й використовувались вірші чернігвських письменників, наприклад, Л. Барановичем «Верши на Воскресение Христово» (1674 р.), Д. Туптало «Стихи на страсти Господни» (70-90-ті рр. ХVІІІ ст.)[1]

ЛітератураРедагувати

  1. а б в Антонович Д. В. (1925).  Триста років українського театру (1619—1919). Прага: Укр. видав. фонд. с. 273 с.