Відкрити головне меню

Українська Істинно-Православна Церква і похідні від неї

16 січня 2000 року єпископами Апостольської Православної Церкви (одна з російських православних юрисдикцій, яка стоїть на засадах обновленства та отримала свою апостольську лінію від УАПЦ) Стефаном Лінницьким та Кіріаком Тімірциді був рукоположений єпископ Венедикт (Молчанов) з титулом Царицинський та Верхньодніпровський. Таким чином було покладено початок Українській Істинно-Православній Церкві. В 2002 році було рукоположено ще ряд єпископів для України: Вишгородського і Галицького Андрія (Трегуба), Сергія (Журавльова) на архієпископа Київського Антонія (Власова) на єпископа Миколаївського і Таврійського. Однак, вже восени 2002 єпископи Венедикт, Андрій та Антоній усунули з Київської кафедри архієпископа Сергія і на його місце обрали єпископа Антонія (Власова). Водночас проголосили себе митрополитами. Таким чином вони фактично унезалежнили Українську частину Церкви від російського центру. Нова юрисдикція отримала назву Українська Істинно-Православна Церква.

Колишній архієпископ Київський Сергій водночас створив свою церковну структуру під назвою Українська Реформаторська Православна Церква.

Сергій (Журавльов) знаходиться в тісних стосунках з різного роду неопротестанськими харизматичними течіями (наприклад „Посольство Боже” Сандея Аделаджі) та значною мірою відійшов від православного вчення (сам архієпископ одружений і має шестеро дітей).

Згодом в УІПЦ було здійснено ряд хіротоній нових єпископів: Даміана (Акімова), Луки (Николаєнко), Діонісія (Грищенко), Ростислава (Мельникова) та Гедеона (Новикова) для Росії.

В тому ж році в самій УІПЦ відбулось розмежування – частина єпископів на чолі з митрополитом Венедиктом (Молчановим) перейшли в юрисдикцію Російської Істинно-Православної Церкви Рафаїла Прокоф’єва (юрисдикція, яка має єпископальну лінію від УАПЦ, була заснована в 1997 році і з того часу перетерпіла велику кількість розколів). Так було покладено початок Українському Екзархату Російської Істинно-Православної Церкви (сьогоднішня назва Православна Російська Церква). Главою Екзархату став митрополит Венедикт з титулом Царицинського. Разом з митрополитом в юрисдикцію РІПЦ перейшли єпископи: Даміан, Лука, Ростислав та Гедеон.

З часом розмежування відбулось і між єпископами Антонієм (Власовим) та Андрієм (Трегубом). Останній став главою нової гілки – Української Автокефальної Православної Церкви – Апостольської – Катакомбної. До складу цієї юрисдикції входить ще чотири єпископи: єпископ Львівський Лука (Дейнега), єпископ Рівненський Діонісій (Грищенко), єпископ Дніпропетровський Силофіїл (Маслов), єпископ Донецький та Горловський Віталій (Гуменюк). Кількість громад в юрисдикції митрополита Андрія (Трегуба) не перевищує 6, проте, існує 2 монастирі (чоловічий і жіночий) загальною кількістю 7 монахів та монахинь.

Залишившись наодинці митрополит Антоній (Власов) здійснив хіротонію Феодосія (Лемеша), який після його смерті очолив УІПЦ. А в 2007 році перейшов в РІПЦ Рафаїла Прокоф’єва.

Група єпископів на чолі з Венедиктом (Молчановим), що в свій час відділилась від УІПЦ, в 2006 році приєднались до Автономної Української Православної Церкви в Америці. І в складі цією юрисдикції утворили російську архиєпархію.

Як правило кількість громад всіх цих юрисдикцій є не більшою п’яти-десяти, а кількість пастви одного єпископа вимірюється десятками людей.

ДжерелаРедагувати