Відкрити головне меню

Українська гімназія у Чернівцях

Украї́нська гімна́зія в Чернівця́х — паралельні до німецькомовних україномовні класи у Другій державній гімназії в Чернівцях; діяла з 1896 року.

За румунської окупації почалася з 1920 року поступова румунізація гімназії.

У 19251927 українська мова викладалася тільки як факультативний предмет, а згодом була цілком скасована.

У 1922 Українську гімназію перейменовано з Української державної гімназії на Четверту гімназію, а 1930 року — на Liceul Marele Voiewod Mihai.

У 1901—1902 р. ІІ-а нижча гімназія отримала статус ІІ-ї цісарсько-королівської гімназії. Це означало те, що вона стала повною гімназією. Навчання тривало 8 років і випускники отримували право вступати до всіх вищих навчальних закладів Австрії.

Значну допомогу у налагодженні навчального процесу в Другій державній гімназії надавали національні товариства і фонд її підтримки, засновниками якого були перший директор гімназії Вінцент Фавстман, бургомістр Антон Кохановський, посол до Віденського парламенту Микола Василько та інші відомі громадяни міста — адвокати, купці, банкіри, землевласники, лікарі, різні товариства, як, наприклад, жіноче товариство цісареви Єлізавети, єврейське товариство «Сіон» та ін. В гімназії були добре укомплектовані книгами і підручниками дві бібліотеки: українська і німецька. З благодійних фондів присуджувались стипендії біднішим гімназистам, а хворим аптека Барбера видавала безкоштовно ліки. Так, у 1911 році, коли гімназія вже остаточно зміцнилася, нараховуючи всі 8 класів у своєму складі, число учнів у ній сягало 771, з яких буковинців було 586. Причому, із загального числа учнів повністю було звільнено від плати за навчання 442, частково — 6. Слід відзначити ще одну характерну рису: в українських паралельних класах училися і представники інших національностей: поляки, чехи, угорці, євреї, німці. Тому вони поділялися на дві групи — ті, що володіли українською мовою, і ті, що її не знали.

Згуртованість і жертовність громадськості Буковини у справі становлення і зміцнення бази української середньої загальноосвітньої школи краю мала б бути повчальною та гідною наслідування і в наш час. Хоч ІІ-а гімназія була утраквістичною, тобто німецько-українською, і хоч у ній переважав німецький елемент, вона все ж відіграла важливу роль у підготовці і формуванні інтелектуальної сили української спільноти Буковини, у пробудженні національної і громадянської самосвідомості буковинських українців. Українські професори-патріоти виховали собі гідну зміну.

Серед вихованців не можна обійти мовчанкою «сокола з гір зелених Буковини», поета-лірика Володимира Кобилянського, який, хоч і помер передчасно, залишив по собі помітний слід в українській літературі. Так само не стерто з пам'яті нащадків й ім'я колишнього гімназиста, замордованого в гулагівських таборах поета Дмитра Загула, на честь якого в наш час встановлена обласна літературна премія.

Таким чином, за австрійських часів утраквістична гімназія була значним вогнищем українства і цілком закономірно в переддень розпаду Австро-Угорської імперії на її фронтоні з'явився жаданий напис «Українська державна гімназія».

Всього два роки красувалися ці літери на будинку школи. З окупацією Румунії на неї почався систематичний наступ, хоч наказом Державного секретаріату в справах освіти Буковини від 25 грудня 1918 року про створення національних гімназій (ліцеїв) у Чернівцях, окрім румунської, німецької, єврейської і польської гімназій, ІІ-а гімназія офіційно була названа Державною українською гімназією зі збереженням в основному її попереднього викладацького складу. Вже в жовтні 1921 року змінюється її назва на «Чернівецький ліцей № 4», для вступу в який треба було скласти екзамен з румунської мови.

Чернівецький ліцей № 4, фактично як румунсько-український навчальний заклад, проіснував недовго. З 1925 року він офіційно іменується Ліцеєм Великого воєводи Міхая. У румунський період історії гімназії дух українства не згас остаточно: ним пройнялася і донька буковинського вчителя, уродженця Хоросткова Дмитра Макогона гімназистка Дарина, яка стала згодом відомою українською письменницею Іриною Вільде. Тоді ж розпочав свій творчий шлях Орест Масикевич — згодом найвідоміший із українських поетів Румунії. Ім'я випускника ліцею № 4 Пауля Ангеля (Целана) оточене в історії літератури ореолом немеркнучої поетичної легенди. Він — «принц новітньої поезії», «князь метафор», «таємний король німецької лірики», — як писала про нього критика.

За час свого існування від гімназії 1896 року до гімназії 2007 року викладачі цього закладу Буковини виховували і виховують свідомих українців. Гімназія відіграла велику роль в розвитку духовного життя буковинських українців, стимулювала важливий процес формування інтелігенції України.

Відкриттям гімназії опікувались члени товариства «Українського Народного Дому», які в 1896—1901 р.р. надали частину приміщення для проживання позаміських гімназистів.

З приходом радянської влади на Буковину у 1940 році на місці ліцею Великого воєводи Міхая була організована українська загальноосвітня середня школа. Але війна нагло обірвала формування нової системи освіти на Буковині. По справжньому розгорнулася робота після звільнення області від фашистських загарбників. Проте українську школу з її рідних гімназійних стін було перенесено в приміщення промислової (ремісничої) школи (тепер ЗОШ № 4), а в споруді гімназії була організована російська школа. Українська школа № 23 тіснилася в приміщенні промислової школи разом з єврейською гімназією. Національно налаштована громадськість міста неодноразово зверталася до радянських органів з проханням повернути українську школу в рідні стіни. І тільки приїзд канадської делегації, серед яких були випускники гімназії, в 1963 році змусив органи влади повернути загальноосвітню середню школу № 23 в рідні пенати — стіни першої української гімназії в Чернівцях.

Серед інших директорами були: К. Козак, Агенор Артимович, П. Клим; педагоги: М. Кордуба, В. Кміцикевич, Ю. Кобилянський, А. Клим, М. Равлюк. У 1913 Українська гімназія мала 560 учнів і 34 учителя. За недовгий час вона виховала багато української інтелігенції на Буковині. Після 1940 перетворена на десятирічку.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати