Удовиченко Петро Платонович

український дипломат

Петро Платонович Удовиченко (17 лютого 1914; с. Броварки, нині Заможне, Глобинський район, Полтавська область – 29 травня 1992, Київ) — радянський політичний діяч, міністр освіти УРСР (1967–1971), український радянський дипломат, представник України в ООН (1958–1961), історик, педагог, Академік АПН СРСР. Депутат Верховної Ради УРСР 7-го скликання.

Удовиченко Петро Платонович
Народився17 лютого 1914(1914-02-17)
Заможне, Глобинський район, Полтавська область
Помер29 травня 1992(1992-05-29) (78 років)
Київ, Україна
Країна Російська імперія
 Українська Радянська Соціалістична Республіка
 СРСР
 Україна
Діяльністьдипломат, історик, політик
Alma materВища партійна школа при ЦК ВКП(б)d (1944)
Науковий ступінькандидат історичних наук
Вчене званняпрофесор[d]
ЗакладОрганізація Об’єднаних Націй
Посададепутат Верховної Ради УРСР[d]
ПартіяКПРС
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани»

Життєпис

ред.

Народився 17 лютого 1914 року, в селі Броварки (нині Заможне) Глобинського району Полтавщині. Закінчив Новомосковський педагогічний інститут Дніпропетровська область (1934), історичний факультет; Вищу партійну школа при ЦК ВКП(б) (1944); Кандидат історичних наук (1947); Дійсний член Академії педагогічних наук СРСР по Відділенню загальної освіти (1967); Професор (1971).

У 1934 — 1936 роках — учитель історії в школі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. У 1936 — 1937 роках — служба в Червоній армії. У 1937 — 1939 роках — учитель історії, директор середньої школи міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Член ВКП(б) з 1939 року.

У 1939 — 1941 роках — директор Тарнопольського педагогічного училища.

З 1941 — на партійній роботі. У 1941 році працював інструктором, заступником завідувача відділу пропаганди і агітації Тернопільського обласного комітету КП(б)У.

У 1941 — 1942 роках — завідувач військового відділу Магнітогорського міського комітету ВКП(б) Челябінської області РРФСР. У 1942 — 1944 роках — слухач Вищої партійної школи при ЦК ВКП(б). У 1944 році працював в Народному комісаріаті закордонних справ СРСР.

З листопада 1944 по квітень 1948 року — помічник члена Політбюро ЦК КП(б)У, секретаря ЦК КП(б)У, заступника голови Ради Міністрів Української РСР Дмитра Захаровича Мануїльського.

На 1946 рік — в.о. завідувача Політичного відділу Міністерства закордонних справ Української РСР.

З 1947 — викладач Київського державного університету імені Т. Г. Шевченко.

У 1948 — 1952 роках — заступник міністра закордонних справ Української РСР.

У 1952 — 1956 роках — доцент кафедри історії міжнародних відносин та зовнішньої політики СРСР. У 1956 — 1958 роках — проректор з навчальної роботи Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

24 березня 1958 — 1961 р. — Постійний представник Української РСР при ООН.

У 1961 — 1967 роках — завідувач кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики СРСР Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Одночасно, у 1964 — 1967 роках — секретар партійного комітету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

21 січня 1967 — 2 березня 1971 роках — міністр освіти УРСР[1].

У 1971 — 1984 роках — в.о. професора кафедри історії міжнародних відносин та зовнішньої політики СРСР Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка[2].

Потім — на пенсії у Києві.

Автор: «З історії зовнішньої політики УРСР 1919–1922» (1957).

Ненависть до української мови

ред.

На одній з нарад у Москві Петро Удовиченко так висловився про українську мову: «Пора покончить с этим языком!» (укр. Пора покінчити з цією мовою!). За що отримав догану від міністра освіти СРСР Геннадія Ягодіна, мовляв, «Ещё рано» (укр. Ще зарано)[3].

Нагороди

ред.

Джерела

ред.

Примітки

ред.
  1. Удовиченко Петро Платонович. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 3 вересня 2016.
  2. Кафедра міжнародних відносин і зовнішньої політики. Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 3 вересня 2016.
  3. Хай (не)живе українофобія в Україні!

Посилання

ред.