Тінія

Верховний бог Етрусків

Тінія (також Тін, Тінc або Тіна). Найвищий бог в етруській міфології. Він був чоловіком Тални або Уні. Від Уні у нього народилась Геркле, а з його голови народилась Менрва.

Тінія
Tinia
Tinia (Staatliche Antikensammlungen, München, 2013).jpg
Тінія, теракота,
300—250 р. до н.е.
Державна колекція старожитностей, Мюнхен
Бог неба — Верховний бог Етрусків
В інших культурах Зевс, Юпітер, Тор, Перун
Дружина Тална, вона ж Уні
Діти Геркле і Менрва
Частина від Етруська релігіяd
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Римський вчений-енциклопедист Марк Теренцій Варрон згадував Тінія, як верховного бога етрусків «deus Etruriae princeps».

АтрибутиРедагувати

Атрибутами Тінія, як і Юпітера, є блискавки і Жезл Сили, його завжди супроводжує орел, іноді його голову прикрашає вінок із плюща.

За етруськими віруваннями всього було одинадцять видів блискавок, з яких трьома, як верховний бог грому, володів Тінія[1]. Блискавки Тінія тримає в своїх руках. На свій розсуд він міг використовувати два типи блискавок: ті, що дають удачу і ті, що попереджують. Щоб застосувати третій тип блискавок, що руйнують, йому необхідно було отримати узгоджений дозвіл богів. Етруски вірили в Дев'ять Великих Богів, що мали силу метати блискавки; римляни їх називали Новенсілей.[1]

ФункціїРедагувати

Тінія був богом неба, верховним богом-громовержцем і найвищим богом, богом-батьком в етруській міфології, рівноцінний римському Юпітеру і грецькому Зевсу[2]. Ім'я Тінія є етруським[3], наряду з іншими богами етруського походження, таких як Вейя, Туран і т. д., і походить від етруського tin, що означає день[4]. Це підтверджує початкову асоціацію цього божества з денним світлом.

З 5 століття до н. е. Тінія, Менрва та Уні являли собою потужну божественну тріаду, і кожне місто Етрурії мало храми на їхню честь[5].

 
Буккеро
Етруська кераміка

Одночасно з функціями бога-громовержця і повелителя погоди Тінія виконував і роль хтонічного божества, пов'язаного з родючістю і загробним світом[3]. В цій якості Тінія конкурував, або частково злився з божеством Вертумн, що має італійське походження. Тінію іноді представляли сидячи, з бородою, а іноді стоячи і без бороди.[5]

З Тарквінії та її території (Ференто) приходять найдавніші жертовні написи для Тінія, зроблені на елементах буккеро (італ. Bucchero — тип чорної та блискучої кераміки)[6].

Написи та зображенняРедагувати

TINSCVIL напис на лапі химери

Тінія фігурує в кількох написах, серед яких:

  • Килик (чаша для пиття), створений Олтосом (приблизно 500 р. до н.е.):

Itun turuce venel atelinas Tinas cliniiaras
(Це було дано Венелем Ателіном для синів Тіна (тобто: Діоскурів))[7].

Tinscvil
(Подарунок для Тінія)
  • Зображення Тінія зустрічаються на бронзових дзеркалах, де він представлений в сценах, подібних до міфів про Зевса[8].

Спочатку до елінізації італійського регіону Тінія зображувався молодим юнаком без бороди (характерний образ вегетативних божеств), починаючи з 5 століття його образ змінюється в бік літнього чоловіка з густою і пишною бородою, відповідно грецькому Зевсу. В цей же починається процес перенесення міфів, пов'язаних з Зевсом, на Тінія.

ЛітератураРедагувати

  • Larissa Bonfante. Etruscan Life and Afterlife: A Handbook of Etruscan Studies. — Wayne State University Press, 1986
  • Nancy Thomson de Grummond. Etruscan Myth, Sacred History and Legend. — UPenn Museum of Archaeology, 2006
  • Nancy Thomson de Grummond, Erika Simon. The Religion of the Etruscans. — University of Texas Press, 2009
  • Johann Figl. Handbuch Religionswissenschaft: Religionen und ihre zentralen Themen. — Vandenhoeck & Ruprecht, 2003
  • W. von Bartels. Die Etruskische Bkonzeleber von Piacenza: In Ihrer Symbolischen Bedeutung. — Springer-Verlag, 1910
  • Giuliano Bonfante, Larissa Bonfante. The Etruscan Language: An Introduction. — Manchester University Press, 2002

ПриміткиРедагувати

  1. а б Dennis, George (1848). The cities and cemeteries of Etruria: Vol.I. London. 
  2. de Grummond, Etruscan Myth, Sacred History and Legend, page 53
  3. а б Nancy Thomson de Grummond, Erika Simon. The Religion of the Etruscans. — University of Texas Press, 2009.
  4. Giuliano Bonfante, Larissa Bonfante. The Etruscan Language: An Introduction. — Manchester University Press, 2002
  5. а б von Döllinger, Johann Joseph Ignaz (1862). The Gentile and the Jew: Vol.II. London. 
  6. Ingrid Krauskopf. Mauro Cristofani (1985). Tinia. Dizionario della Civiltà Etrusca. Firenze: Giunti Martello,. ISBN 978-8-80-921396-8. 
  7. Giuliano Bonfante and Larissa Bonfante (1983). The Etruscan language: an introduction. Manchester University Press. 
  8. Larissa Bonfante. Etruscan Life and Afterlife: A Handbook of Etruscan Studies. — Wayne State University Press, 1986.