Васи́ль Ники́форович Тютю́нник (17 липня 1890, хутір Куторжу (Куторжиха) за іншими відомостями в селі Єньках, Хорольський повіт, Полтавська губернія — 19 грудня 1919, Рівне) — український військовий діяч, полковник генерального штабу Армії УНР, командувач Дієвої Армії УНР в 1919 році.

Василь Тютюнник
V Tyutyunnyk.jpg

Василь Тютюнник

Народився 17 липня 1890(1890-07-17)
с. Єньки, Хорольський район, Полтавська область
Помер 19 грудня 1919(1919-12-19) (29 років)
Українська Народна Республіка Рівне
Країна Flag of the Ukranian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Imperial Russian Army LtCol 1917 h.png Підполковник (1917)
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий (липень 1919)
Війни/битви Російсько-японська війна
Перша Світова війна
Українсько-радянська війна
Бій за Кам'янець-Подільський
Нагороди
Хрест Симона Петлюри

У вузькопрофільних виданнях, присвячених історії України 1918—1920 років, систематично вказуються неправильні дані з біографії Тютюнника, зокрема, дата його народження — 1882 рік. Але, судячи із послужного списку російської армії, який зберігається в Москві в російському державному військово-історичному архіві, Василь Никифорович народився 17 липня 1890 року на хуторі Куторжу, що поблизу Хорола Полтавської губернії[1].

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Закінчив чотирикласне Хорольське міське училище.

Служба в російській арміїРедагувати

Закінчив Тифліське юнкерське училище (1912 рік). Під час навчання був визнаний найкращим стрільцем з пістолета і гвинтівки. Служив у 25-му Сибірському стрілецькому полку генерала Кондратенка в Іркутську. Брав участь у російсько-японській та Першій світовій війнах. У 1917 році — підполковник, командир батальйону 25-ї Сибірської стрілецької дивізії.

Служба в українській арміїРедагувати

Від березня 1918 року — в українській армії, помічник начальника відділу Генерального штабу. Знаходився на військовій службі і в період правління гетьмана Павла Скоропадського, одночасно будучи членом опозиційного Українського національного союзу і беручи участь у підготовці антигетьманського повстання, прибічником Симона Петлюри. З листопада 1918 року був заступником начальника Генштабу — начальником оперативного відділу (у військах Директорії, що проголосила створення Української народної республіки (УНР)), брав участь у поході на Київ, який завершився скиненням гетьманської влади.

Наприкінці травня 1919 року, коли українська армія перебувала в скрутному становищі, ведучи одночасно бойові дії проти Червоної армії, Добровольчої армії, та польських військ, Тютюнник розробив план прориву військ УНР у напрямку Проскурова («Проскурівська операція»), яка почалася 1 червня 1919 року. У результаті її виконання вдалося відбити у Червоної армії Проскурів, Кам'янець-Подільський (в якому розмістились урядові органи УНР) і ряд інших.

Командувач арміїРедагувати

Після успіху Проскурівської операції — начальник штабу армії УНР, а через місяць, в кінці липня — командувач армією. Генерал-хорунжий армії УНР. З серпня 1919 року, одночасно, — командувач Східною групою об'єднаної армії УНР і Галичини. У серпні 1919 військам під командуванням Тютюнника вдалося відбити у Червоної армії міста Вінниця і Жмеринка. Під час наступу Добровольчої армії в стані розгубленості у керівництві УНР знятий з посади командарма і відправлений головою дипломатичної місії до Європи. 10 листопада повертається на посаду командувача армії. Однак вже в листопаді 1919 року вони зазнали поразки від білих військ генерала Антона Денікіна.

17 листопада — 22 листопада 1919 року керував обороною Проскурова (нині Хмельницький) від білих військ. Захворів на епідемічний висипний тиф, від якого помер внаслідок розриву серця, у Рівному.

Сучасники відзначають, що Тютюнник, плануючи операції, любив ризикувати. Був видатним полководцем УНР, виступав за ведення бойових дій до останньої можливості. На відміну від ряду інших українських воєначальників, не намагався конкурувати із Симоном Петлюрою.

Вшанування пам'ятіРедагувати

На могилі генерала Тютюнника в Рівному в 1930-х роках на кошти учнів Рівненської української приватної гімназії було встановлено пам'ятник, реставрований 1992 року.

2001 року на будівлі Рівненського військового шпиталю, де помер Тютюнник, встановлено меморіальну дошку.

На честь Василя Тютюнника названі вулиці в кількох населених пунктах України.

ПриміткиРедагувати

  1. «Киевские ведомости». 14 грудня 2004 року

ДжерелаРедагувати