Відкрити головне меню

Турнір пам'яті Валерія Лобановського

Турнір пам'яті Валерія Лобановського (з 2005 року Міжнародний турнір пам'яті Валерія Лобановського) — офіційний турнір, заснований на честь і в пам'ять Валерія Лобановського після його смерті 13 травня 2002 року. Ідея була ініційована керівництвом київського «Динамо».

Турнір пам'яті Валерія Лобановського
Valeriy Lobanovskyi Memorial Tournament 2018 (23).jpg
Засновано 2003
Конфедерація ФІФА
Кількість команд 4
Поточний чемпіон Україна Україна (U-21)
Найбільше перемог Ізраїль Ізраїль (U-21) (3)
Soccerball current event.svg 2019

Стадіон «Динамо» ім. Валерія Лобановського є основною ареною турніру, на якій проходить фінальний матч та один з півфіналів.

ІсторіяРедагувати

Почав проводитися щорічно з 2003 року в Києві. За рік після того, як Валерій Лобановський пішов з життя, 14 травня на НСК «Олімпійський» у фіналі першого турніру зустрілись два найбільш принципових суперники в українському футболі — київське «Динамо» та донецький «Шахтар». Команди не виявилися сильнішого у 90 хвилин зустрічі, а на 95-й хвилині Максим Шацьких забив переможний гол. Столичні футболісти стали першими, кому вдалося відсвяткувати успіх у новоствореному турнірі.

 
Перший варіант трофею.

За рік «динамівці» вдруге виграли турнір пам'яті свого колишнього тренера. Але того разу було вирішено запросити взяти участь у змаганнях чотирьох чемпіонів колишніх союзних республік — тбіліське «Динамо», тираспольський «Шериф» та ризький «Сконто». У фінальній грі «біло-сині» не залишили жодних шансів «Шерифу», забивши у ворота молдавського клубу чотири «сухих» м'ячі. Таким чином, київське «Динамо» залишився єдиним клубом, що вигравав кубок Лобановского, оскільки, починаючи з 2005 року, за почесний трофей змагалися вже національні, а потім молодіжні збірні.

У 2005 році Федерація Футболу України вирішила надати більш високий статус турніру і на третій меморіал були запрошені національні збірні Ізраїлю, Польщі, Сербії і Чорногорії та України. Також змінився час проведення турніру — перші два були проведені в травні (річниця смерті В. В. Лобановського), а наступні у серпні. Дебютний для збірної України виступ на Меморіалі Лобановського вийшов невдалим. «Синьо-жовті» у серії післяматчевих пенальті у півфінальному матчі поступилися команді Ізраїлю і отримали лише третє місце, здобувши перемогу з рахунком 2:1 над збірною Сербії і Чорногорії.

З 2006 року учасниками турніру стали молодіжні збірні і відразу двічі поспіль переможцем стала молодіжна збірна Ізраїлю, а українська «молодіжка» тричі поспіль не могла пробитись у фінал, програючи у півфіналі одноліткам з Білорусі, Ізраїлю та Болгарії.

2009 року українська «молодіжка» Яковенка нарешті перемогла в півфіналі. Голи Романа Зозулі та Володимира Лисенка принесли українцям перемогу у матчі з іранцями, а у фіналі гол з пенальті Миколи Морозюка дозволив нашій збірній вперше за п'ять років стати володарем почесного трофею.

2010 року на турнір чекала чергова новація. У змаганнях вперше взяли участь юнацькі збірні серед гравців віком до 20 років. Вперше збірна України пропустила найбільшу кількість м'ячів в одному матчі, зазнавши поразки від команди Ірану з рахунком 2:4. Лише у матчі за третє місце зі збірною Туреччини завдяки голам Андрія Богданова та Василя Прийми наприкінці першого та на початку другого тайму принесли українцям п'яту в історії Меморіалу бронзову нагороду.

У серпні 2011 року українська «молодіжка» подолала півфінал, розгромивши непоступливих ізраїльтян — 3:0. У вирішальному матчі із командою Узбекистану командам довелося 15 разів пробивати з 11-метрової позначки. За підсумками серії післяматчевих пенальті, саме гості з Середньої Азії здобули перше місце.

Вперше обіграти суперника у протистоянні «з точки» українцям вдалося лише на турнірі 2012 року. Причому, перша спроба у півфіналі виявилася провальною — україїнці не зуміли жодного разу реалізувати пенальті у ворота команди Словаччини. Наступного дня «синьо-жовті» створили кам-бек, спочатку забивши гол на третій компенсованій арбітром хвилині матчу, а згодом і забивши на один 11-метровий більше за білорусів — 5:4.

У 2013 році українська команда здобула важку перемогу над збірною Словенії на «Оболонь-Арені» у півфіналі. Синьо-жовтим вдалося забити швидкий гол, вже на 3-й хвилині зусиллями Леоніда Акулініна. Проте українці були змушені майже 50 хвилин матчу грати у меншості після вилучення з поля Олександра Караваєва. Це позначилося на перипетіях поєдинку і допомогло словенцям зрівняти рахунок. Але останнє слово все-таки було за українцями, які на 72-й хвилині забили переможний гол і вийшли у фінал. Проте і там не обійшлося без вилучень — підопічним Сергія Ковальця довелося грати вдев'ятьох проти австрійців, яким вдалося на 80-й хвилині забити єдиний переможний гол.

У 2014 році турнір спочатку за планом мав пройти у Донецьку за участі молодіжних збірних Італії та Чехії[1], але не відбувся через початок Російсько-української війни[2]. Після цього турнір вирішили повернути до Києва, а в учасниках, крім двох збірних України (U-21 та U-20), мали зіграти команди Ірану (U-20) та Молдови (U-21)[3]. Однак, в останній момент іранці відмовились від участі у турнірі і він був повністю скасований[4].

2015 року турнір був відновлений, але господарі турніру традиційно не змогли виграти турнір, програвши у фіналі в серії пенальті словенцям. Аналогічно у серії пенальті у фінальній грі українці поступились і у турнірі 2017 року, на цей раз молодіжній збірній Фінляндії.

2018 року на турнірі вперше зіграла юнацька збірна України до 19 років, що саме готувалась до юнацького чемпіонату Європи (U-19) 2018 року[5]. Проте протистояти молодіжним збірним Ізраїлю та Греції до 21 року юнаки не зуміли, зайнявши останнє місце на турнірі.

2019 року українська збірна до 21 року вперше за останні 10 років команда виграла трофей, обігравши у фіналі молодіжну збірну Ізраїлю з рахунком 1:0[6].

ФорматРедагувати

Формат турніру незмінний протягом усього періоду його існування. 4 команди стартують у півфіналі і переможці пар грають фінальний матч на Стадіоні «Динамо» ім. Валерія Лобановського, а дві команди, що програли півфінал, грають матч за 3-є місце.

ПризериРедагувати

Рік Фінал За 3-тє місце
Переможець Рахунок Фіналіст 3-тє місце Рахунок 4-те місце
2003
Деталі
 
«Динамо» (Київ)
3 — 2  
«Шахтар» (Донецьк)
 
ЦСКА (Москва)
1 — 0  
«Локомотив» (Москва)
2004
Деталі
 
«Динамо» (Київ)
4 — 0  
«Шериф» (Тирасполь)
 
«Сконто» (Рига)
1 — 0  
«Динамо» (Тбілісі)
2005
Деталі
 
Польща
3 — 2  
Ізраїль
 
Україна
2 — 1  
Сербія та Чорногорія
2006
Деталі
 
Ізраїль (U-21)
2 — 1  
Білорусь (U-21)
 
Україна (U-21)
3 — 2  
Молдова (U-21)
2007
Деталі
 
Ізраїль (U-21)
2 — 1  
Сербія (U-21)
 
Україна (U-21)
3 — 1  
Молдова (U-21)
2008
Деталі
 
Польща (U-21)
3 — 0  
Болгарія (U-21)
 
Україна (U-21)
4 — 1  
Північна Ірландія (U-21)
2009
Деталі
 
Україна (U-21)
1 — 0  
Туреччина (U-21)
 
Німеччина (U-21)
1 — 0  
Іран (U-21)
2010
Деталі
 
Росія (U-20)
2 — 1  
Іран (U-20)
 
Україна (U-20)
2 — 1  
Туреччина (U-20)
2011
Деталі
 
Узбекистан (U-23)
0 — 0
(8-7 пен.)
 
Україна (U-21)
 
Сербія (U-21)
1 — 0  
Ізраїль (U-21)
2012
Деталі
 
Словаччина (U-21)
1 — 1
(7-6 пен.)
 
Чорногорія (U-20)
 
Україна (U-20)
1 — 1
(5-4 пен.)
 
Білорусь (U-20)
2013
Деталі
 
Австрія (U-21)
1 — 0  
Україна (U-21)
 
Чехія (U-21)
2 — 0  
Словенія (U-21)
2015
Деталі
 
Словенія (U-21)
1 — 1
(6-5 пен.)
 
Україна (U-21)
 
Греція (U-21)
2 — 0  
Молдова (U-21)
2016
Деталі
 
Ізраїль (U-21)
3 — 2  
Сербія (U-21)
 
Україна (U-21)
1 — 1
(5-3 пен.)
 
Австрія (U-21)
2017
Деталі
 
Фінляндія (U-21)
0 — 0
(5-3 пен.)
 
Україна (U-21)
 
Чорногорія (U-21)
3 — 2  
Словенія (U-21)
2018
Деталі
 
Словенія (U-21)
3 — 0  
Ізраїль (U-21)
 
Греція (U-21)
3 — 1  
Україна (U-19)
2019
Деталі
 
Україна (U-21)
1 — 0  
Ізраїль (U-21)
 
Болгарія (U-21)
0 — 0
(5-4 пен.)
 
Кіпр (U-21)

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати